Caesar ad Rubiconem…

Юрій Смєлянський

експерт фонду "Майдан закордонних справ"

Більше року тому, в травні 2015 року відбулися слухання в комітеті з державного будівництва і місцевого самоврядування з питання деокупації і реінтеграції Криму. Були прийняті обґрунтовані рекомендації, які були здатні закласти основу, у випадку їх реалізації, внутрішньої політики України щодо створення умов для деокупації і реінтеграції окупованого півострова. Одним із пунктів Рекомендацій був пункт про необхідність проведення парламентських слухань щодо цього гострого і болючого для країни питання. Спочатку було заплановано, що парламентські слухання відбудуться наприкінці вересня – на початку жовтня 2015 року. Не склалось. Перенесли. Спочатку на лютий 2016-го, потім на квітень 2016-го, ну і, як підсумок, - червень 2016. Буває, адже питання архіважливе і проголосувати за постанову про проведення слухань для народних обранців виявилося занадто відповідальним завданням. І все ж, «краще пізно, ніж ніколи».

На момент проведення парламентських слухань, Крим перебував в окупації вже 28 місяців. Чого чекали від слухань - чіткої позиції. Чіткої і зрозумілої позиції влади щодо питання відновлення територіальної цілісності України. Позиції, яка б чітко фіксувала напрямки, за якими влада рухатиметься, створюючи умови для майбутньої деокупації і реінтеграції півострова.

Чи можна говорити про те, що слухання відбулися або не відбулися. По різному. Дивлячись, в якій площині оцінювати підсумки цього, без сумніву важливого, заходу.

Відбулися. З точки зору того, що представникам громадянського суспільства і представникам тих, хто постраждав внаслідок окупації, було надано можливість виступити з парламентської трибуни й озвучити свою точку зору на події, що відбуваються. А по суті - «випустити пар».

Не відбулися. З точки зору активної участі в слуханнях представників усіх гілок влади в країні, включаючи парламентарів. Їх у парламентському залі на час проведення слухань майже не було.

Не отримано жодного підсумку. З точки зору того, що остаточного рішення на минулих слуханнях прийнято не було. Проект Рекомендацій мав пройти процедуру доопрацювання і корегування, а потім мав бути винесений на голосування до парламентської зали. З точки зору реалізації принципу «ефективності діяльності» - до моменту виходу депутатів на парламентські канікули.

15 липня 2016 року четверта сесія Верховної ради України восьмого скликання завершила свою роботу. Відповідно, можна підбити остаточні підсумки з питань відновлення територіальної цілісності країни щодо окупованої території Криму, з точки зору дій вищого законодавчого органу країни.

Основний підсумок. Бажання і готовність формувати чітку політику з питань деокупації та реінтеграції території Криму у народних депутатів України  немає. Немає цього бажання і готовності й у виконавчій вертикалі влади, немає й у Президента.

Хоча подібне твердження є не зовсім об'єктивним. Відсутність чіткої і прозоро сформованої політики теж є політикою - політикою «каламутної води». У якій окремим бенефіціарам легко ловити «рибу вигоди».

Питання формування політики щодо окупованої території Криму залишається у всіх гілок влади на рівні гасел і піар-компаній. Один із проявів цього підходу, якщо судити з тексту стенограми останнього перед канікулами засідання Парламенту, 15 липня, у виступах народних депутатів тема Криму не прозвучала жодного разу. Ні в кого. Відповідно, і питання необхідності поставити крапку за підсумками парламентських слухань з проблем Криму, розглянувши та проголосувавши Рекомендації. Не на часі.

Два з гаком роки, створюючи хибну реальність, влада переконувала населення країни, що рішення кримського питання лежить в площині дипломатичних процедур. Оголошувала про створення нових переговорних форматів, яких у реальному житті не існує. Тоді ж, наші західні партнери нехай повільно, але дедалі більше усвідомлюють серйозність загроз, що виходять з сучасної російської державної моделі. За період травня - липня поточного року було ухвалено:

1.  Парламентською асамблеєю Організації з безпеки і співпраці в Європі (ПА ОБСЄ) резолюцію «Порушення прав людини і основоположних свобод в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь»;
2.  резолюцію саміту НАТО (Варшава);
3. комітети Палати представників США, в першому наближенні, законопроект HR 5094 «Про підтримку стабільності і демократії в Україні». У всіх цих документах підкреслюється позиція неприйняття окупації Криму та вимоги до Росії піти з окупованої території, готовність посилювати тиск на окупанта. Ці документи є фактом поступового прозріння і усвідомлення того факту, що «коренем зла» в питаннях порушення основ міжнародної безпеки є Росія.

Слід зазначити, що, зокрема, вплив на ухвалення зазначених вище документів здійснила активність громадянського суспільства в Україні. Влада продовжує «пасти задніх», лише глибокодумно натякаючи на свою значимість у прийнятті подібних документів постфактум.

Водночас, подібною активністю у формуванні внутрішньої політики щодо окупованої території Криму українська влада похвалитися не може. Такий стан викликає подив і неприйняття позиції української влади в питанні Криму нашими західними партнерами.

У «сухому залишку», вкотре, український парламент не побажав покласти початок формуванню органами державної влади чіткої і однозначної позиції щодо ряду проблем, які накопичилися з цього питання:

1. Україна у питаннях формування умов з деокупації і реінтеграції Криму залишається на рівні січня 2016 року, з урахуванням прийняття Кабінетом міністрів України постанови «Про обмеження поставок окремих товарів, робіт і послуг з тимчасово окупованої території на іншу територію України і / або з іншої території України на тимчасово окуповану територію». Ця постанова спричинила черговий витік негативного сприйняття тієї політики, яку проводить державна влада щодо окупованого Криму. Громадяни України, зареєстровані в Криму, продовжують залишатися для своєї країни нерезидентами за територіальною ознакою і обмежені у своїх конституційних правах.
2. Норми скандального закону про вільну економічну зону України на окупованій території продовжують діяти і теж несуть свої негативні наслідки для країни.
3. Не визначено процедуру, за якою буде здійснюватися процес повернення деокупованого Кримського півострова до правового поля України, що вимагає досягнення політичного і суспільного консенсусу. Питання адміністративно - політичного устрою Криму і міста Севастополя з остаточним відновленням прав корінних народів знову відкладено на невизначений термін.
4. Позиції України в питаннях економічних відносин з окупованою територією Криму залишаються невизначеними.
5. Питання розробки та затвердження Стратегії деокупації Криму, сценаріїв реалізації Стратегії деокупації і реінтеграції Криму продовжують залишатися для української державної влади неактуальними.

Стояння української державної влади «при Рубіконі» відновлення територіальної цілісності країни, зокрема у питанні окупованої території Кримського півострова аж надто затягнулося. Коли влада знайде в собі мужність зробити цей сміливий крок, за підсумками роботи четвертої сесії Верховної ради України восьмого скликання, залишається «зоною невизначеності».