На сьогоднішній день чисельність і склад російської армії в Криму можна порівняти з найбільшою військово-морською базою США в Окінаві. Ми знаємо, що сьогодні чисельність військо-повітряних сил США Рамштайн в Німеччині є меншою, ніж в Криму. Насправді Росію в Криму цікавлять тільки дві речі: створення потужної військової бази і все, що допомагає це забезпечувати. Якщо промисловість, – то тільки військова, і вони останнім часом займаються лише нею, причому намагаються її інтегрувати у військово-промисловий комплекс Росії. Кримські підприємства стають філіалами російських підприємств. Це те, що їм потрібно, і для них це важливо. І через те, що Крим – це острів, для них важливим є транспорт. Все інше – розмови про туризм, розвиток якихось напрямків, є димовою завісою.
Про це в інтерв’ю IA ZIK розповіли експерт фонду «Майдан закордонних справ», головний редактор сайту BlackSeaNews Андрій Клименко та співробітник фонду, редактор BlackSeaNews Тетяна Гучакова.
Ми обговорювали речі, через які Андрія Клименка окупанти внесли до списку «терористів», а журналістка Тетяна Гучакова, переживши чотири допити і обшук, зуміла таки рік тому вирватися з Криму.
Андрій Клименко переїхав в Україну одразу після анексії Криму, він був одним з ініціаторів проекту «Чорний список», де в режимі он-лайн публікують перелік усіх плавзасобів та літаків, які нелегально проникають в порти півострова, порушуючи санкції. Про це та інші питання стосовно деокупації Криму і пов’язану з цим політику Росії, ЄС та України читайте у цьому інтерв’ю з експертами.
– Пане Андрію, чи є в Україні стратегія повернення Криму? І якщо є, то наскільки вона ефективна?
– Півроку тому ми замовляли соціологічне дослідження, яке показало, що Західна Україна – найбільші оптимісти стосовно повернення Криму, Центральна Україна – дещо менше, але теж оптимісти, більше песимізму з цього приводу виявляють мешканці півдня та сходу України. Звісно, загалом сьогодні у суспільстві є сумніви, різні погляди на те, скільки на це піде часу, але можна сказати, що громадяни України про Крим не забули. А стратегія повернення Криму є давно, і її реалізує громадянське суспільство. На державному рівні, на рівні Президента стратегії нема. На днях у черговий раз апарат РНБО збирає групу експертів. А почалося це з лютого минулого року. Тоді їм були передані різні напрацювання інститутів громадянського суспільства. На сьогоднішній день існує єдиний документ державного рівня – рекомендації громадських слухань з питань деокупації Криму, які відбулися два місяці тому. Ці рекомендації підписав Голова Верховної Ради України Андрій Парубій. Що стосується реалізації стратегії повернення Криму, то якщо б не громадянська блокада Криму, що розпочалася у жовтні 2015 року, держава Україна і надалі продовжувала б торгувати з окупантами, покращуючи їхнє благополуччя.
– Можливо, вам відомо, чи є такі підприємства в Україні, які досі проводять торгівлю з окупантом?
– Діє блокада. В Криму залізничного сполучення з окупантом нема, автошляхами вантажі не перевозять, електроенергію, воду, газ не доставляють. Жодні українські кораблі в порти Криму не входять. З боку України Крим зараз перебуває в повній ізоляції. Існують невеликі потоки товарів, що проходять через територію Росії.
– Скільки у вашому «чорному списку» порушників і скількох з них було притягнуто до відповідальності?
– У цьому списку – 274 морських судна. Скорочується кількість іноземних суден, а російських, навпаки – збільшується. Наприклад, близько місяця тому декілька морських сайтів, які займаються працевлаштуванням моряків на суднах, опублікували нашу базу, наголошуючи: «Моряк, якщо ти шукаєш, на яке судно влаштуватися, подивись, чи його нема у цій базі, бо ти ризикуєш потрапити під відповідальність і зіпсувати собі паспорт моряка». Декілька днів тому було арештовано суховантаж, який затримали на Дунаї. Було декілька випадків, коли Служба безпеки України, органи портового нагляду проводили перевірки на суднах з «чорного списку», які ризикнули заходити в українські порти. Як правило, їх через декілька днів відпускали. Але це мало ефект так званої «степової пожежі», тобто інформація миттєво поширювалася серед моряків, морської преси, морських страхових компаній. Ми тепер ставимо собі інше завдання. Можна сказати, що порушники з «чорного списку» в порти України, як правило, не заходять, за рідкісними винятками. Тому їх потрібно ловити за межами України. Для цього потрібно, щоб була відповідна правова база, укладати, наприклад, двосторонні угоди з грузинами, румунами тощо. Таким чином треба влаштовувати цим негідникам «веселе життя», бо вони порушили українське законодавство, їхні судновласники, а відтак їхні країни, наплювали на думку світового співтовариства.
– А яка ситуація з порушниками повітряних перельотів до окупованого Криму?
Тетяна Гучакова: – Насправді найбільшим порушником є одна країна – Росія. Російські літаки щодня літають в Крим. У 2014 році літали ще авіалінії Камбоджі і В’єтнаму, але швидко перестали це робити. А в Росії нема іншого виходу, для неї Крим – це острів і вантажі туди вона може доставляти лише авіаційним та морським транспортом. Щоправда, цього року кількість російських рейсів зменшилась.
– З чим це пов’язано?
– З одного боку, вони намагаються запускати більшого розміру літаки. В них є проблеми з пропускною здатністю аеропорту, з авіакомпаніями, для яких в рамках «Кримнаш» намагалися робити субсидування. У 2015 році вони субсидії залишили, але додали обмеження для авіакомпаній, а у 2016 році визнали, що програма субсидування провалилася.
– Наскільки небезпечним є сьогодні нарощування Росією військової потуги у Криму?
А К: – На сьогоднішній день чисельність і склад російської армії в Криму можна порівняти з найбільшою військово-морською базою США в Окінаві. Ми знаємо, що сьогодні чисельність військо-повітряних сил США Рамштайн в Німеччині є меншою, ніж в Криму.
Т.Г: – Насправді Росію в Криму цікавлять тільки дві речі: створення потужної військової бази і все, що допомагає це забезпечувати. Якщо промисловість – то тільки військова. Вони останнім часом займаються лише нею, причому намагаються її інтегрувати у військово-промисловий комплекс Росії. Кримські підприємства стають філіалами російських підприємств. Це те, що їм потрібно, і для них це важливо. І через те, що Крим – це острів, для них важливим є транспорт. Все інше – розмови про туризм, розвиток якихось напрямків, є димовою завісою.
А.К: – Ми з колегою вже близько 20 років займаємося аналізом і прогнозом стратегії кримського туризму. Скажімо, на тлі цієї російської балаканини про кримський туризм, у розпал курортного сезону (липні-серпні) на Керченському півострові, між Феодосією і Керчю, проводять величезні авіаційні та морські навчання з бойовими стрільбами на відстані 20 км від основної дороги, якою їздять туристи.
Т.Г: – Цього року виявилася ще одна цікава тенденція – російські високі чиновники, ЗМІ перед курортним сезоном і в його розпал говорили про те, що вони не впевнені в екологічній безпеці у Криму, що інфраструктура там застаріла. Це свідчить про те, що їм не потрібно багато туристів, бо це навантаження на енергетику, транспорт, інфраструктуру. Їм значно простіше написати у звіті, що, мовляв, цього року до них приїхало на 15-20% більше туристів, ніж минулого року. Бо ж ніхто цього не перевірить. Їм дешевше просто брехати, аніж забезпечувати туристичний потік.
– Пані Тетяно, ви приїхали нещодавно в Київ, у вас ще свіжі враження, як зараз живеться людям у Криму, наскільки сильно вони піддаються пропаганді?
– Найгірше, що може в Україні відбуватися по відношенню до Криму, – коли починають вірити в те, що кримчани самі пішли на референдум і самі проголосували. На момент початку окупації населення можна було умовно поділити на три майже рівні групи: 35% тих, хто дійсно хотів в Росію, 35% проукраїнських жителів, 30% – так зване «болото», яким все одно. Для того, хто зараз виїжджає з Криму, звичайний київський супермаркет – це щось неймовірне, як після радянського союзу закордон. В Криму відбувається зниження доходів. Там завжди був великий відсоток людей, які займалися малим туристичним бізнесом, але Росії не потрібні дрібні підприємці. При тому всьому в Криму щодня людям у телевізорі розповідають, що в Україні ще гірше. Пропаганда там дуже сильна. Коли я зараз чую українську мову, то відчуваю безпеку, бо Крим сьогодні – це справді щось жахливе.
– Чи є в Криму Інтернет?
– Інтернет є, хоча його якість не найкраща. Але він абсолютно підконтрольний владі. Ще у 2014 році всіх операторів зобов’язали встановити спеціальне обладнання і зберігати впродовж шістьох місяців інформацію про те, куди людина заходила через Інтернет, а також повністю все листування, коментарі тощо.
– Окупанти використовують цю інформацію для переслідувань інакодумців, кримських татар…
А. К: – У Криму близько 30% (600 тисяч) проукраїнських громадян, з них половина – 300 тисяч – це представники кримськотатарського народу. Інша половина – це кримчани різних національностей. Історично так склалося, що кримські татари в Криму проживають у великих, компактних поселеннях і поєднані глибокими родинними зв’язками. Тому для того, щоб провести обшук в однієї людини кримськотатарської національності, окупанти вимушені скеровувати у це поселення сотні своїх спецназівців. Останнім часом знову пішла серія арештів так званих «терористів», «диверсантів». Очевидно, Росія отримала від світової спільноти попередження про переслідування за етнічною ознакою, тож вони тепер створюють баланс – почали арештовувати українців, росіян, експертів, колишніх військових тощо.
– Чи Україна подала позови до європейських судів через втрату Криму?
– Є декілька позовів в різних судах. Але тут треба розуміти, що Росія прийняла на баланс (читай, взяла собі) всі державні дачі, два заповідника з десятками тисяч гектарів унікального лісу, всі колишні великокняжі палаци, з них два профспілкові санаторії і декілька приватних – Коломойського і Тарути. Ми не хочемо, щоб нам віддали вартість цих всіх об’єктів, ми їх не продаємо. У даному разі предметом позову є упущена вигода, тобто компенсація за те, що у нас відібрали і ми не можемо користуватися цією нерухомістю. В Україні все робиться дуже повільно, але загалом процес з судовими позовами пішов і він набирає обертів. І прийде час, коли ми будемо арештовувати за кордоном майно Російської Федерації, і це все не за горами.
– Доволі оптимістичний у вас прогноз щодо Криму.
– Так, бо за ці три роки кримське громадянське суспільство (люди, які виїхали з Криму) в різних структурах України злагоджено працюють на одну мету – повернення Криму.
– А як у світі змінилося ставлення до анексії Криму?
А.К. – Я був останній раз в США рік тому і тоді говорив нашим західним союзникам, що Путін страшніший, ніж ІДІЛ, що це Гітлер і Сталін в одній особі. Ми казали, що наші військові на Донбасі захищають Європу, але тоді це не сприймалося. А тепер ці слова, які вони на дух не сприймали – «агресія на Донбасі», «міжнародний військовий конфлікт», «анексія Криму», – почали сприймати всерйоз. Їм потрібно було трохи часу, щоб звикнути, що в їхньому благополучному світі трапляються такі неприємні речі.
Т. Г. – Зараз, щоб привернути увагу єврочиновників до проблеми Криму, треба їм розповідати про мілітаризацію і про те, що Росія у цьому відношенні робить в Криму. Європейські політики почали розуміти, що це становить реальну загрозу не лише для України. Але вони щоразу бояться повертатися до розмов про санкції, бо є ймовірність, що хтось не проголосує, зважаючи на російську політику в Європі, зокрема, в таких країнах як Греція.
А.К: – Зараз треба пропонувати світовому співтовариству конкретні рішення. Наприклад, морське судно, яке належить туркам або сирійцям, перш ніж зайти в український порт, має заплатити портовий збір через систему SWIFT, що належить США. Якщо це судно порушувало санкції, заходячи, скажімо, в порт Керч, то американським структурам треба давати цю інформацію, відтак порушник вже не зможе здійснювати жодних трансакцій. Потрібні такі конкретні рішення, а також наша віра в те, що Крим буде повернуто Україні.
Розмовляла Галина Палажій,
IA ZIK
