Світ за тиждень. 06 - 12 травня 2017 року

Фонд «Майдан закордонних справ» продовжує спільний проект з політичною партією "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».

До вашої уваги пропонуємо щотижневий огляд подій і тенденцій у світі за 06-12 травня 2017 року.

У цьому дайджесті про таке:  основні результати президентських виборів у Франції; ліберали проти консерваторів. Корейська історія; змагання за Німеччину: вибори-2017; нігерійські ісламісти звільнили 82 дівчат через три роки після викрадення.

 

Основні результати президентських виборів у Франції

Сьомого травня 2017 року на президентських виборах у Франції впевнено переміг центрист Еммануель Макрон із 66,9% голосів проти 33,9% за ультраправу Марін Ле Пен. Однак це ще не кінець гри: вперше утрималося від голосування чверть виборців – рекордна кількість для країни за останні півстоліття. Ще 9% проголосували порожніми бюлетенями. Так французи протестують проти нав’язаного їм з боку правлячого класу вибору між двома популістами: «ліво-правим» Макроном – продуктом медійних технологій, та ретушованою націоналісткою Ле Пен. Напередодні другого туру в Парижі та інших містах пройшли стихійні мітинги та акції протесту з елементами насильства. Тепер на черзі наступне питання – боротьба за більшість у парламенті.

Це були дивні вибори: політик, що поступилась, насправді досягла неабиякого електорального успіху: у 2002 році голова Народного фронту й батько нинішньої очільниці цієї партії Жан-Марі Ле Пен у протистоянні з Жаком Шираком отримав 17,8% голосів. Через 15 років його донька Марін Ле Пен одержала вдвічі більше голосів.

Переможець, наймолодший з усіх кандидатів на президентське крісло  39 річний банкір із відповідним політичним прізвиськом Хлопчик, без жодного досвіду роботи на виборчій посаді, ще рік тому абсолютно невідомий широкому загалу, менш ніж півроку був міністром економіки в уряді прем’єра М. Вальса. Для нього це феноменальний успіх. Але це успіх не тільки його, адже на кону стояло майбутнє ЄС та НАТО: правляча еліта шукала й залучала будь-які резерви з метою не допустити зміни внутрішнього та зовнішнього курсу країни.

Президентські вибори у Франції внесли напругу та нервовість у західний істеблішмент уже втретє після виборів у Австрії та Голландії: ультраправі сили значно зміцнилися на хвилі незадоволення політикою глобалізму. Це відчуття почало виявлятися у підйомі націоналізму, руху проти мігрантів та ісламізму, вилилося у швидке зростання популярності несистемних партій та рухів, антиамериканізму та сумнівів щодо доцільності проекту Єдиної Європи. Під сумнів поставлено й більш загальні речі – глобалізм як рецепт подальшого економічного процвітання цивілізації та представницьку демократію в її нинішній формі як політичну систему, що найбільше пристосована для досягнення цієї мети.

Хід та результати нинішньої президентської кампанії у Франції виявили низку суперечностей, які розхитують ключові національні країни Європи та Європейського Союзу як напрямку політичної та економічної еволюції України. Поточну ситуацію у Франції експерти називають кризою політичної системи. Традиційна політична еліта відчуває свою неспроможність задовольнити очікування суспільства, яке суттєво змінилося протягом останніх десятиріч. На початку кампанії виборці вивели з перегонів лідерів найпотужніших національних політичних сил. Французи прагнуть поєднання політики та моральності й підтримують новачків, що не пов’язані з істеблішментом або навіть відкрито виступають проти нього, позиціонуючи себе як антисистемники.

Вперше чинний президент, соціаліст Ф. Олланд, маючи більшість у парламенті, в кінці своєї першої каденції отримав 4% підтримки. З метою втримати владу соціалісти вдалися до трюку: за рік до виборів провели ребрендинг свого перспективного кандидата Е. Макрона, вивели його зі складу уряду та партії в окремий політичний проект «Вперед!» із правоцентристською ідеологією, якому через ЗМІ надали вигляду нової масової перспективної партії. Трюк поки що спрацьовує – в умовах кризи ідеологічних політсил більш освічені виборці віддали свої голоси за Макрона як «позасистемного» кандидата. Але обман може скоро викритися.

Виборчий провал Ф. Фійона, представника республіканської партії та основного масового політичного опонента соціалістів, упевнено штовхає Францію у глибоку конституційну кризу, оскільки лише республіканці ще могли б сподіватися отримати після червневих парламентських виборів більшість і втримати ще на якийсь час країну від хаосу – «співіснування» президента з парламентом, де створена опозиційна до нього більшість.

Антисистемність стала ознакою поточних виборчих президентських перегонів: два цілком різних кандидати, які вийшли в лідери, виступають проти існуючого істеблішменту, обидва є аутсайдерами провідних національних партій. Вибори проходили під закликами значної частини кандидатів до заснування Шостої республіки з іншим балансом повноважень, передусім у виконавчій гілці влади, переформатування самої моделі управління державою під багатопартійну ситуацію.

Традиційні політики наразі неспроможні вирішувати нагальні проблеми начебто заможного суспільства, їм бракує бачення напрямку руху держави. А французи відчайдушно прагнуть змін: економіка перестала рости, рівень безробіття залишається непристойно високим – 10% у середньому та 24% – серед молоді. Як наслідок – потужне зростання впливу політиків-популістів та націоналізму.

Для нас, українців, неприємним сюрпризом стала проросійська орієнтація більшості провідних кандидатів – трьох із четвірки в першому турі: Марін Ле Пен, Ф. Фійона, Ж.-Л. Меланшона. При цьому мало хто з 11 кандидатів, окрім Е. Макрона, взагалі твердо виступав за зміцнення відносин Франції з Європою – Брюсселем, Берліном, а також зі США. Саме тому поточні вибори з тривогою розглядали в Європі та Америці як такі, що визначають майбутнє ЄС і НАТО.

Політичні перегони показали, що Франція має докорінно переформулювати повноваження президента, прем`єр-міністра та всього уряду, відновити авторитет законів, природу контролю за конституційністю, місце судової влади в загальній системі влади, політичну незаангажованість публічних послуг держави, рівноправність у висловлюванні думок, відносини між національною державою та ЄС. Зараз спантеличена Франція в умовах відсутності харизматичних лідерів і хаосу електоральних вподобань не має чітких перспектив виходу з кризи.

 

Ліберали проти консерваторів. Корейська історія

У той час як світова громадськість спостерігала за епічним протистоянням між ультраправим кандидатом і лівоцентристом на президентських виборах у Франції, у протилежному куточку світу розгорталася драма з не меншим значенням для регіону. Після імпічменту очільника Південної Кореї у зв’язку зі звинуваченнями в корупції країну вперше за майже десятиліття очолить ліберальний політик. Такий вибір корейців матиме далекосяжні наслідки як для безпекової ситуації в регіоні, так і, власне, для самої Республіки Корея.

Щоб стати дванадцятим президентом та подолати дюжину суперників (найбільшу в історії кількість претендентів), Мун Чже Ін спромігся заручитися підтримкою 41% виборців при безпрецедентній за двадцять років явці у 77%. Він випередив свого найближчого суперника із консервативного табору на 17%.

Приблизно половину його електорального успіху забезпечили голоси тих, кому від 20 до 40 років. Це, зокрема, пояснюється як передвиборчими обіцянками щодо підвищення мінімальної заробітної платні та створення 500 тис. робочих місць щороку, так і наміром навести лад у взаєминах між владою та «чеболями» (великими сімейними бізнес-конгломератами). До речі, лише десять найбільших такого типу конгломератів на кшталт «Самсунга» чи «Хьонде» контролюють майже третину економіки країни. Отже, велике скупчення економічних монстрів не залишає простору для маневру малому та середньому бізнесу.

Калібруванню підлягатиме зовнішньополітична та безпекова політика. Так, президент Мун планує зміцнити дипломатичні та економічні взаємини з ключовими союзниками та сусідами – Сполученими Штатами, Китаєм, Японією та Росією. Однак його гасло «Національні інтереси – передусім» вельми співзвучне з лозунгом Дональда Трампа та передбачає можливість Кореї говорити «ні» Америці. Першим тривожним дзвіночком є наміри новообраного президента переглянути дозвіл на перебування в країні нещодавно розміщеної на території Південної Кореї американської системи протиракетної оборони. Вашингтон вдався до такого кроку, виконуючи свої союзницькі обов’язки, у відповідь на випробування КНДР ракет, здатних нести ядерний боєзаряд. На появу цієї оборонної зброї на півострові нервово відреагував Пекін: зокрема, китайці вдалися до обмежень туристичного потоку та двосторонньої торгівлі з Південною Кореєю, що негативно позначилось на економічних показниках.

Разом із посиленням власного військового потенціалу, у тому числі шляхом розгортання національної системи протиракетної оборони, президент Мун має намір перепідпорядкувати Сеулу національні Збройні сили на випадок війни з Північчю. Справа в тім, що згідно з угодами про спільну оборону та статус Збройних сил США, останні у випадку війни відповідають за командування як американським контингентом, так і південнокорейськими військовими.

Наразі найбільшої критики зазнають наміри очільника Південної Кореї пом’якшити позицію щодо Пхеньяна і навіть розпочати з ним прямі перемовини. На думку пана Муна, жорстка політика стримування не досягла своєї мети, отже, час повернутися до підходу «залучення» та економічної співпраці, що сприятимуть переговорам у шестисторонньому форматі (обидві Кореї, США, Китай, Японія та Росія).

Чи зможе подібний підхід принести бодай якийсь результат, покаже час, але викликає занепокоєння можлива розбіжність підходів Сеула та Вашингтона. Така ситуація точно стане приводом для напруження між двома країнами. І це при тому, що експертне й міжнародне середовище позитивно оцінило оперативне та зважене реагування нової адміністрації Трампа на реальні загрози безпеці союзника та потенційні – власне Сполученим Штатам. Більш активне залучення РФ до врегулювання північнокорейської проблеми лише безпідставно посилить вплив Кремля в регіоні, враховуючи зокрема й те, що єдиним регіональним гравцем, здатним вплинути на тоталітарний режим Кім Чен Ина, є Китай…

 

Змагання за Німеччину: вибори-2017

Після доволі драматичних президентських виборів у Франції 7 травня Європа очікує на іншу вкрай важливу подію – йдеться про проведення 24 вересня цього року виборів до Парламенту (Бундестагу) Німеччини, результати яких визначать, хто стане канцлером і формуватиме новий уряд (федеральний президент ФРН не стоїть на чолі уряду, а переважно здійснює хоча й важливі, але в основному представницькі функції).

Парламент, що складається з 630 депутатів, обирають за так званою змішаною системою: за результатами перегонів у виборчих округах та за партійними списками.

Головними суперниками на цих виборах будуть партія сьогоднішнього канцлера Анґели Меркель – консервативний Християнсько-демократичний союз (ХДС) та Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), що 19 березня цього року на партійному з'їзді обрала відомого європейського та німецького політика Мартіна Шульца своїм новим головою.

Прогнози щодо можливих результатів наразі вельми різні. Зазвичай німці змінюють владу лише тоді, коли вбачають в опозиції значно кращу альтернативу. Сильна особистість на чолі виборчого списку партії хоч і має значення, але в кінцевому підсумку вирішальними все ж таки є конкретні справи чи змістовна програма.

Звичайно, як і у Франції, в центрі уваги передвиборчих дискусій на федеральному рівні будуть насамперед найважливіші внутрішні питання: міграція, демографія, тероризм, безпека, економіка, підвищення податків на статки заможних людей, соціальний захист тощо.

Однак, без жодного сумніву, обговорюватимуться й питання сьогоднішньої й завтрашньої ролі Німеччини у світі, майбутнього Європи, можливості різношвидкісної інтеграції в рамках ЄС. Невипадково канцлер ФРН Анґела Меркель у телефонній розмові з переможцем президентських виборів у Франції Еммануелем Макроном відзначила його «боротьбу за єдність у відкритому до світу Європейському Союзі».

Можна передбачити, що учасники німецьких виборів не оминуть і проблематику стосунків Євросоюзу з найближчими сусідами та відносин ЄС із Росією й Туреччиною.

Для України все це також має бути доволі цікавим, адже, враховуючи політичний вплив та величезну економічну вагу Німеччини, цьогорічні вибори в цій країні багато в чому визначатимуть не лише її долю, а й, можливо, політичну історію Європи взагалі та ЄС – зокрема.

 

Нігерійські ісламісти звільнили 82 дівчат через три роки після викрадення

Сьомого травня бойовики радикального нігерійського угруповання «Боко Харам» звільнили 82 дівчат із групи, що складалася з понад двохсот осіб, яких було викрадено ще у квітні 2014 року.

Тоді приблизно 200 дівчаток віком від 12 до 17 років було викрадено зі школи-інтернату під час нічного нападу в місті Чибок на північному сході Нігерії. Невдовзі після цього близько 50 школярок змогли втекти від викрадачів, а частина досі вважається зниклими безвісті.

Як повідомляють ЗМІ, викрадених дівчат, багато з яких були християнками, схиляли до прийняття ісламу, а декого з них змусили вийти заміж за терористів. Частину викрадених, на думку правозахисників, могли використовувати також як терористок-смертниць.

За повідомленнями світових агентств, звільнення відбулося завдяки посередництву Міжнародного комітету Червоного Хреста та уряду Швейцарії. Також зазначалось, що в обмін на школярок із-за ґрат випустили чимало ув'язнених бойовиків.

Загальнонаціональні й міжнародні кампанії на підтримку звільнення дівчат зробили їхнє викрадення наочним символом безпорадності нігерійської влади та привернули увагу всього світу до доти майже невідомого конфлікту на північному сході Нігерії. Хоча в самій Африці добре відомо про те, що ісламістські угруповання «Боко Харам» у Нігерії, «Аль-Каїда» в Ісламському Магрибі в Північній Африці та «Аль-Шабаб» – у Сомалі роками ведуть боротьбу проти ліберальних цінностей і культури та здійснюють терористичні акти, спрямовані передусім проти християн.

На жаль, вітаючи власне гуманітарний аспект цієї справи та розуміючи, що зростання ісламізму на північному сході Нігерії має глибоке соціально-економічне коріння, не можна не зазначити, що такі перемовини з бойовиками вони самі неодмінно сприйматимуть як слабкість уряду та заохочення до нових злочинів. Адже історія переконливо свідчить: терористи визнають лише мову сили...

 

Експерти
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації