Світ за тиждень. 20-26 травня 2017 року

У промові Дональд Трамп серед іншого наголосив, що Америка не може самотужки боротися з тероризмом і радикалізацією молоді, та висловився за дієву й щиру участь у протидії цим небезпечним явищам саме з боку мусульманських держав.

Тим часом деякі оглядачі вже звернули увагу на те, що свою президентську каденцію екс-президент Барак Обама фактично починав з широко анонсованого виступу в Каїрському університеті, де він особливо підкреслив необхідність покращення відносин між Америкою і мусульманським світом, Заходом та ісламом.

Між тим його перебування в Білому Домі завершилося якщо не катастрофою, то значним послабленням позицій США в арабському світі взагалі й на Близькому Сході – зокрема: продовження дезінтеграції Лівії та Іраку; кривава війна в Сирії; виникнення Ісламської держави; напруга у відносинах з Єгиптом і Саудівською Аравією; непрості стосунки з Ізраїлем, який не розумів тодішнього курсу Вашингтона щодо близькосхідного врегулювання та ядерної угоди з Іраном; загострення курдської проблеми; Анкара, яка почала координувати свої дії з Москвою й Тегераном; Афганістан, майбутнє якого є ще більш невизначеним, аніж тоді, коли Обама у тому ж каїрському виступі оголосив про те, що він не хоче тримати американські війська в цій країні.

Чи вдасться Дональду Трампу те, що не вдалося його попереднику? Відповідь на це питання ми, звичайно, дізнаємось дещо пізніше.

Не викликає сумніву одне – глибинні причини ісламського радикалізму багато в чому полягають у самій системі суспільної організації значної кількості країн регіону. І хоча деякі з них досягли визначного прогресу у сфері економічного й технологічного розвитку, характерними ознаками інших є клановість, непотизм, вкорінена корупція, величезне розшарування населення за доходами, бідність, низька якість державних послуг.

Унаслідок всього цього, а, насамперед, відсутності «соціальних ліфтів», тамтешня молодь не знаходить собі належного місця в суспільстві й легко підпадає під ідеологічний вплив фундаменталістських проповідників, які стоять на засадах жорсткої нетерпимості до всього, що суперечить їхнім поглядам.

Увагу експертів, які аналізували виступ, привернуло й те, що, засуджуючи Іран за «дестабілізуюче втручання» в Сирії, Дональд Трамп не згадав про інші країни, які всебічно підтримують кривавий режим Асада…

Імовірно, позиція чинної адміністрації США, яка пропонує арабським країнам будувати партнерство, «базуючись на спільних інтересах і цінностях», роблячи наголос саме на інтересах, навряд чи дозволить їм системно впливати на реальні суспільні трансформації.

А це може означати консервацію нинішнього стану справ і, як наслідок, – нові й нові хвилі терористів, що не сприймають і правлячу еліту, і ненависний Захід, який, на їхню думку, спонсорує ворожі їм режими.

Це замкнуте коло з’явилося на Близькому й Середньому Сході ще наприкінці 70-х років минулого сторіччя, коли в арабському світі набула популярності організація «Брати-мусульмани», яка пропагувала об'єднання всіх мусульман у боротьбі проти «імперської системи Заходу» й домагалася відновлення середньовічного халіфату, життя в якому регулювалося б виключно Кораном. Тому, вірогідно, суто тими закликами, які були включені у зазначену промову Трампа, це коло навряд чи вдасться розірвати.

Вочевидь, необхідна реальна багатопланова й комплексна стратегія, яка включатиме силові та інші важелі. Лише так у «битві між добром і злом», про яку так акцентовано говорив у своїй промові президент США, переможе саме добро.

Відтак візит став шансом перезапустити відносини ЄС та США.

За протоколом візит президента США почався в середу із зустрічі з королем Бельгії Філіпом та прем`єр-міністром Шарлем Мішелем.

Згодом Трамп зустрівся з усіма керівниками ЄС: президентом Європейської ради Д. Туском, президентом Єврокомісії Ж.-К. Юнкером, президентом Європарламенту А. Таджані та високим представником з питань зовнішньої політики та політики безпеки Ф. Могеріні.

Перші повідомлення ЗМІ виявили як розбіжності – щодо підходів до Росії, кліматичних змін, трансатлантичної торгівлі, міжнародних зусиль у форматі ООН (Трамп планує скоротити долю США в її бюджеті), так і збіги – зокрема щодо шляхів досягнення миру в Україні та протидії тероризму.

Потім відбувся «довгий діловий ланч» із новим президентом Франції Е. Макроном та діловий обід із лідерами країн – членів НАТО. Альянс традиційно проводить такі саміти із новообраними очільниками США в перші місяці їхньої каденції, але цього разу перелік непорозумінь виявився не таким стислим, як раніше.

Схоже, що цей візит не став для Трампа цілком вдалим: йому вкрай важливо здобути успіх, союзники та партнери потроху визнають його бюджетні вимоги щодо утримання Альянсу: наразі частка США – 22%, Німеччини – 15%, Великої Британії – 10%. Відомо, що Трамп дотримується точки зору, що бюджет НАТО став тягарем для американських платників податків. Крім того, більшість союзників не витрачають на оборону встановлені 2% від ВВП, що, на думку Білого дому, є несправедливим.

Показово, що спершу лідери Європи, особливо Німеччина та Велика Британія, досить скептично поставилися до таких вимог Трампа. Але схоже на те, що тепер їх розцінено як справедливі й такі, які треба виконувати: європейські країни погоджуються  збільшити свої військові бюджети. Так, відтепер буде запроваджено інший порядок звітності в штаб-квартирі НАТО – кожна країна звітуватиме про свій річний план нарощування воєнних витрат та щодо національного внеску до спільних операцій Альянсу.

Проте на самій зустрічі плідних дискусій не відбулося – європейським лідерам обмежили час виступу 2-4 хвилинами. Інший промовистий факт: організатори наперед відмовились оприлюднювати звіт за результатами зустрічі...

На радість європейців Трамп підтвердив відданість ст. 5 Хартії НАТО, проте проблема в тому, що європейці здатні ефективно співпрацювати в сфері оборони лише зі США, без яких вони наразі безпорадні.

Лідери провели консультації щодо шляхів мирного вирішення конфлікту в Україні та, схоже, порозумілися. Для нас проблема у тому, що ані нова адміністрація США, ані НАТО не мають продуманого та узгодженого з Україною плану врегулювання конфлікту, і, можливо, готові підтримати план від нашого керівництва, але офіційний Київ продовжує триматися за так званий Мінськ-2.

Після зустрічі Генсек НАТО Столтенберг очікувано заявив про приєднання НАТО до коаліції проти ІДІЛ, яку напередодні створив Д. Трамп із лідерами сунітських арабських країн у Ер-Ріяді. Тут слід додати, що НАТО не є формальним членом коаліції, створеної США після 9/11, тримає маленький контингент в Іраку, окремі країни-члени долучилися до цих зусиль, однак ключові європейські держави Франція та Німеччина не вітають кроку, який означатиме більше залучення Альянсу до укріплення сектору безпеки в Афганістані, Іраку та, можливо, Лівії. Відтак незрозуміло, який вигляд матиме таке «приєднання» на практиці – найімовірніше, його обмежать обміном розвідданими та заправкою літаків у повітрі, про залучення до бойових операцій не йдеться.

Також невідомо, чи обговорювалася на зустрічах проблематика, зокрема, Туреччини, яка провела неоднозначний референдум про зміни у своїй політичній системі та прагне домогтися вирішення власних питань часом за допомогою блокування співпраці НАТО з партнерськими країнами.

Саме до візиту Д. Трампа в Європу Брюссель запланував відкриття нової штаб-квартири розширеного НАТО-28, яку будувала Бельгія з 2004 року. Ця споруда наочно демонструє усі вади європейців – її зводили надто повільно та зі значним перевищенням виділеного бюджету.

Ще на етапі підготовки до 47-ї зустрічі «Великої сімки» на Сицилії італійцям як організаторам стало зрозуміло, що нова адміністрація США не має чіткого плану на цей захід. Д. Трамп так і не призначив свого посла ані до Італії, ані до Ватикану, що суттєво ускладнило процес організації зустрічі. За оцінками експертів, на порядок денний винесено такі питання:

• Щодо протекціонізму США в контексті світової торгівлі, що викликало у всіх гравців значну занепокоєність.
• Стосовно ставлення нової адміністрації до кліматичних змін: Президент і досі не визначився зі своєю позицією щодо цього питання. Немає певності в тому, яку позицію на саміті займе Трамп – дозволить себе переконати чи тихо вийде з угоди.
• Щодо кризи біженців.
• Стосовно глобальної боротьби з тероризмом.

Невизначеність цієї зустрічі посилюється тим, що це перший такий захід для цілої низки провідних лідерів «сімки», зокрема для Д. Трампа (США), Т. Мей, (Велика Британія), Е. Макрона (Франція) та П. Джентілоні (Італія).

Залишається сподіватися, що тепле італійське сонце не лише сприятиме гарному настрою представників «Великої сімки», а й надихне лідерів Заходу на імпровізацію з вдалим фіналом...

Низькотехнологічний тероризм як нова загроза для всієї Європи

Олег Бєлоколос, експерт фонду "Майдан закордонних справ"

В огляді «Світ за тиждень: 8-14 квітня 2017 року» ми привернули увагу до так званого низькотехнологічного тероризму – нового явища, що означає терористичні акти, для здійснення яких не потрібне складне планування, професійна підготовка і знаряддя, та які виконують маленькі групи або терористи-одинаки.

На жаль, його послідовники продовжують збирати в Європі свої криваві жнива. Черговим свідченням цього став терористичний акт у Манчестері, де у понеділок 22 травня, приблизно о 22:35 за місцевим часом, на концерті, що проходив у залі Manchester Arena в центрі міста, стався потужний вибух.

За останніми даними внаслідок терористичного акту загинуло щонайменше 22 людини, 64 постраждали. Серед десятків поранених – 12 дітей віком до 16 років.

Між тим 23 травня ЗМІ назвали ім’я терориста-смертника, що здійснив вибух. Ним є Салман Абеді. Згідно з інформацією британської преси він народився в Манчестері у сім'ї вихідців із Лівії, які втекли з батьківщини, рятуючись від режиму колишнього лівійського лідера Муаммара Каддафі. Сім'я Абеді жила на півдні Манчестера протягом останніх щонайменше десяти років.

23 травня міжнародні агенції новин оголосили, що терористичне угруповання «Ісламська держава» (ІД) взяло на себе відповідальність за теракт.  І хоча згодом голова поліції Манчестера Іан Хопкінс заявив, що в нападі була задіяна ціла терористична мережа, у даному випадку навряд чи йдеться про якусь велику організаційну структуру.

24 травня міністр внутрішніх справ Британії Ембер Радд підтвердила, що на вулицях британських міст розмістять 3800 військових після того, як прем'єр Тереза Мей фактично ввела в дію першу фазу операції Temperer. Її мета – залучити військових до підтримання безпеки в країні. При цьому солдати не беруть на себе функцію озброєної поліції, а лише допомагають правоохоронцям.

Водночас Захід вочевидь має дати реалістичну оцінку того, що суто військова поразка Ісламської держави в Іраку та Сирії абсолютно не ліквідує загрозу радикальних ісламістів як таку. Більш того, цілком імовірно, що спільні бойові дії в Сирії та Іраку сприятимуть зміцненню міжнародного інтернаціоналу джихадистів так, як це зробила свого часу війна Радянського Союзу в Афганістані, що спричинила активне розширення зв’язків між різноманітними групами ісламських фундаменталістів із різних країн.

Європа й увесь цивілізований світ мають нарешті зрозуміти: простої відповіді на загрозу низькотехнологічного тероризму не існує. Можливо, з ним краще боротися у себе вдома, ніж разом з путінською Росією в Сирії?