Світ за тиждень. 22-28 квітня 2017 року

Фонд «Майдан закордонних справ» продовжує спільний проект з політичною партією "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».

До вашої уваги пропонуємо щотижневий огляд подій і тенденцій у світі за 22-28 квітня 2017 року.

У цьому дайджесті про таке:  французи втомилися від корумпованих політиків; Росія бреше та приховує правду про масову загибель українських моряків;  приборкання Північної Кореї: яким чином та чи є шанс?; «Болівар» загинається; Росія не припиняє імітувати міжнародне визнання Криму; окупанти доліталися...

 

Французи втомилися від корумпованих політиків

Перший тур голосування на президентських виборах у Франції, який відбувся в неділю 23 квітня, як і передбачалося за результатами попереднього опитування громадської думки, вивів у наступний тур двох переможців: «незалежного» Емануеля Макрона та ультраправу Марін Ле Пен. Якщо вірити тим самим опитуванням, другий тур, який відбудеться через два тижні, у неділю 7 травня, має непоганий шанс привести на посаду глави держави наймолодшого з 11 кандидатів, 39-річного банкіра Емануеля Макрона.

Головні несподіванки цієї досить незвичної президентської кампанії відбулися майже за місяць до першого туру. Спробуємо дуже стисло їх озвучити.

Вперше діючий президент, соціаліст Ф. Олланд, попри наявну більшість у парламенті (280 депутатів + 11 із дружніх фракцій), у свою першу каденцію має ганебні 4% підтримки населення, відтак на парймеріз поступився колезі по партії Бенуа Амону, який все одно отримав лише 4-й результат – 6,2%.

Розуміючи свій невідворотній провал, соціалісти були змушені ще рік тому вивести свого перспективного кандидата, на той час міністра економіки Е. Макрона, зі складу партії в окремий політичний проект «Вперед!». Також вони змінили ідеологію на правоцентристську, хоча дві третини членів політсили є соціалістами, та надали проекту зовнішній вигляд масової партії. В умовах кризи ідеологічних партій та представницької демократії як такої більш освічені виборці віддали чверть своїх голосів за Макрона як начебто позасистемного й такого, що викликає найбільшу симпатію.

Вперше представник ключової та масової політичної опозиційної сили, порушивши 11-разову традицію виборів у V Республіці з 1958 року, не лише не відібрав назад ключову посаду в державі, а навіть не вийшов у другий тур. Провал Ф. Фійона, колишнього міністра при Н. Саркозі, який виявився скомпрометованим корупційним скандалом, уже цьогоріч упевнено штовхає Францію у глибоку конституційну кризу. Тільки Ф. Фійон та його республіканці ще могли якось сподіватися здобути після червневих парламентських виборів більшість та втримати ще на якийсь час країну від некерованості: Президент Франції може ефективно керувати державою лише при наявності своєї більшості в парламенті. Партія «Вперед!» Е. Макрона взагалі не представлена в парламенті, а для більшості необхідно щонайменше 289 мандатів.

Французькі партії перестали бути ідеологічними: на цих виборах ліві (соціалісти) стали центристами, праві (республіканці) стали ще більш правими, ультраправі (Народний фронт) додали у свою програму окремі крайні ліві тези, а соціалісти нового проекту «Вперед» перетворились на правоцентристів. Ультраправа Марін Ле Пен, яка має в Національній асамблеї двох депутатів, отримала широку підтримку малоосвічених виборців як несистемний політик. Їй вдалося створити новий бренд своєї партії та відмежуватися від екстремістських і навіть одіозних поглядів свого батька – засновника політсили. Однак мадам Ле Пен іде до влади з антиєвропейською програмою: відмова від євро та введення франка, перегляд умов членства Франції в ЄС, навіть вихід із НАТО. Дивно для нас, але це не лякає самих французів, які перестали довіряти системним політикам. При цьому Ле Пен далеко не єдина з подібними поглядами серед кандидатів. Французи відчайдушно прагнуть змін: економіка країни перестала зростати та втратила у 2014 році почесне 5-те місце серед найбільших економік світу, рівень безробіття залишається непристойно високим – 10% у середньому та 24% – серед молоді, у той час як у США – менше 4,7%.

Потужне зростання впливу політиків-популістів стало ще одним характерним моментом для Франції: обидва кандидати в другому турі – саме популісти. Попри економічні проблеми, країна залишається відносно благополучною, однак вказана вище проблема ставить її в один ряд із Великою Британією (брекзит) і США (Д. Трамп), у яких маніпулятивний популізм веде до докорінного перегляду політики, як внутрішньої, так і зовнішньої.

Для нас, українців, неприємним сюрпризом стала дружба з В. Путіним та прагнення покращити відносини з Росією у значної кількості кандидатів на цих виборах: трьох із провідної четвірки в першому турі – М. Ле Пен, Ф. Фійон, Ж.-Л. Меланшон. При цьому мало хто з 11 кандидатів взагалі твердо виступав за зміцнення відносин Франції з Європою – Брюсселем, Берліном, а також США. Тільки Е. Макрон активно налагоджував персональні стосунки під час кампанії із лідерами вказаних країн і керівництвом ЄС. Саме тому поточні вибори з тривогою розглядалися в Європі та Америці як такі, що визначають майбутнє самого ЄС та НАТО. Характерно, що вихід у другий тур Е. Макрона було сприйнято у вищевказаних столицях із полегшенням, зважаючи на прогнози поразки у другому турі Марін Ле Пен усім можливим суперникам. Навіть міжнародні фондові ринки відреагували на новину позитивно для Франції.

Виборча кампанія у Франції, а йдеться про перевибори усієї системи влади, ведеться під час дії надзвичайного стану, запровадженого президентом Ф. Олландом восени 2015 року через серію терористичних атак. Безпеку голосування на виборчих дільницях по всій країні забезпечували 50 тис. поліцейських та 7 тис. вояків. На відміну від керівництва України, яке на початку 2014 року угледіло неможливість проводити вибори президента та ВРУ одночасно з дією воєнного стану в умовах зовнішньої агресії, французькі політики поставили інтереси нації вище політики й обґрунтовано не стали скасовувати надзвичайний стан навіть перед виборами. 18 квітня, за тиждень до голосування, в Парижі стався черговий терористичний напад із загибеллю поліцейського, але самі вибори пройшли без перешкод. Україні є чому повчитися у французів.

Нарешті гучні корупційні скандали навколо кандидатів, які довгі роки неодмінно супроводжували кожні президентські вибори у Франції й на які французи ще донедавна, так само як і Україна, не зважали, почали впливати на результати голосування. Французи втомилися від корумпованих політиків, однозначно перестали їм довіряти, навіть перед загрозою конституційної кризи. Саме через це потужна соціалістична та республіканська партії опинилися у скруті: їхні виборці масово переходять до інших політичних сил, менш корумпованих. Корупційні звинувачення поки ще не вразили рівень підтримки Ле Пен, але другий тур покаже, чи це насправді так.

 

Росія бреше та приховує правду про масову загибель українських моряків

19 квітня під час шторму в Чорному морі на відстані 26 км на південь від Керченської протоки затонуло судно «Герої Арсеналу». У результаті загинули 11 із 12 членів екіпажу, серед яких було восьмеро громадян України (єдиний уцілілий – також українець із Херсону Костянтин Черненко).

Судно з серпня 2013 року належить турецькому судновласнику Gunes Denizcilik (Стамбул), раніше – «Укррічфлоту». Російські ЗМІ зі слів «Росморпорту» повідомили, що «Герої Арсеналу» йшли з порту Азов із зерном до порту Самсун у Туреччині.

Це перша неправда. Екіпаж судна «Герої Арсеналу» після виходу з порту Азов справді вказав як пункт призначення Самсун, але вже посередині Азовського моря капітан змінив цю інформацію та вказав справжнє місце призначення, що й стало місцем загибелі – нейтральні води Чорного моря.

Що змусило судно змінити маршрут і як «нейтральні води Чорного моря» можуть бути місцем призначення вантажу? Транспорт «Герої Арсеналу» й не збирався йти в Самсун, оскільки прямував на «дику перевалку» зерна поза межами державних кордонів. До місця загибелі судно прибуло близько 3-ї ранку 17 квітня – рівно за дві доби до трагедії.

Справжньою метою рейсу «Героїв Арсеналу» була рейдова (посеред моря) перевалка зерна без проходження митних та інших процедур («відкриття – закриття кордону») на велике судно – балкер-накопичувач PETRA III, який для того й існує, щоб приймати вантаж зерна з кільканадцяти невеличких суден, а потім іти в далекі моря із 45 тис. т зерна в трюмах. Розмір цього судна просто не дозволяє йому заходити та оперувати в портах мілководного Азовського моря. Навігаційні дані свідчать, що балкер PETRA III перебував у тій самій точці, де загинуло судно «Герої Арсеналу».

Власником PETRA III є російська компанія «МА «Лінтер» із штаб-квартирою в Ростові-на-Дону. Водночас при проходженні «Героями Арсеналу» Керченської протоки «МА «Лінтер» була вказана як його судновий агент. Та сама компанія – судновий агент та водночас власник PETRA III замовив на 15:00 наступного дня, 18 квітня 2017 р., для «Героїв Арсеналу» проходження Керченською протокою у зворотному напрямку – в Азовське море в баласті, тобто без вантажу...

Отже, судно «Герої Арсеналу», екіпаж якого майже повністю складався з громадян України, мало перевантажити зерно на балкер PETRA III й повертатися в Азовське море.

Як саме сталася трагедія, можуть знати хіба що єдиний врятований херсонський моряк Костянтин Черненко, «МА «Лінтер» та капітан PETRA III. Якщо «Герої Арсеналу» не встигли віддати свій вантаж – можна припустити, що український капітан «Героїв...» прийняв рішення штормувати на якорі в тому місці, щоб не відходити далеко від балкера-накопичувача. Якщо встиг – значить, шторм застав судно зненацька, і капітан не ризикнув іти, бо судно старе, йому 37 років. Можливо, в умовах шторму відмовив двигун, транспорт став некерованим, трапилося зміщення вантажу або корпус розламався. На жаль, це часто буває зі старими радянськими суднами типу «Волго-Балт».

Але чому про це мовчать російські ЗМІ, яких загибель вісьмох українців, одного громадянина Грузії та одного їхнього співвітчизника не цікавить поза офіційними прес-релізами про те, що «Герої Арсеналу» йшли в порт Самсун? Реальну інформацію можна отримати за 5 хвилин телефоном.

Але росіяни не просто мовчать, а ще й перекручують факти. Вони брешуть стосовно маршруту «Героїв Арсеналу» і таким чином вигороджують російську компанію «МА «Лінтер».

Брешуть російські ЗМІ і в іншому питанні, пишучи, що «Герої Арсеналу» мало кваліфікаційні сертифікати Регістру судноплавства України. Потрібна хвилина часу, щоб дізнатися: судно «Герої Арсеналу» мало свідоцтва Dromon Bureau of Shipping, видані на Кіпрі. Навіщо це робилося, здогадатися неважко – щоб покласти відповідальність за технічний стан судна на Україну.

Не хочуть повідомляти російські ЗМІ й про безлад під час так званої рятувальної операції. Єдиного живого моряка підняв зі штормового моря російський танкер, що знаходився на тій же «дикій перевалці»…

Доки судновласники відправлятимуть у море старі радянські судна, яким уже давно пора на металобрухт – «Волго-Балты», «Волго-Доны», «Волгонефти», «Сормовские» та інші, доки українські моряки найматимуться на сумнівні рейси з російських портів – ми, на жаль, приречені й надалі втрачати людей у Чорному морі. До речі, майже 80 таких російських суден віком до 60 років ходять у порушення санкцій до окупованого Криму. Українським морякам слід бути обережними...

 

«Болівар» загинається

Схоже, що історія продовжує грати злі жарти й після піднесення та короткого часу розподілу національного багатства і приватних активів, лівацькі та популістські режими доводять країну до злиднів і ставлять на межу громадянської війни. Східна Європа це проходила наприкінці 80-х, Радянський Союз розвалився на початку 90-х, а Латинську Америку лихоманить і донині.

Після приходу Уго Чавеса до влади на тлі високих цін на енергоносії йому вдалося запровадити соціальні програми для широких верств населення. Для цього він посилив контроль держави над економікою (у т. ч. націоналізував енергетичні компанії), чим спричинив відплив інвестицій західних, передусім американських компаній. Натомість Венесуела стала одним із ключових регіональних партнерів Китаю, який залишається найбільшим кредитором (понад 60 млрд дол.). Росія також взялася за розширення своєї присутності у країні з подібним режимом. Москва спромоглася продати Каракасу зброї на 4 млрд дол.

Втім, на тлі різкого падіння цін на нафту, яка становить 95% експорту та чверть ВВП країни, а також неефективного державного управління економікою рівень життя пересічних громадян катастрофічно погіршився. Країна, що забезпечує себе сільськогосподарською продукцією лише на третину, в умовах нестачі валютних надходжень опинилася на межі голоду. Безробіття сягнуло 21,2%, інфляція – 800%, зовнішній борг – 140 млрд дол. Дослідження свідчать, що 87% населення не мають достатньо грошей навіть на їжу, третина школярів голодує, рівень самогубств сягнув 91,8 випадку на 100 тис. осіб (для порівняння, у США цей показник становить лише 5 випадків).

4 лютого 2014 року студенти міста Сан-Крістобаль розпочали акцію протесту у зв’язку із застосуванням насилля проти одного з їхніх товаришів. Жорстока реакція поліції спровокувала не лише збільшення розміру протестів та поширення їх на інші міста, а й участь у них усіх верств населення, включаючи найбідніші, які дотепер були електоральною базою нинішньої влади. Розширилися й вимоги протестантів, адже небезпідставно люди покладають провину за глибоку економічну кризу на соціалістичний уряд президента Ніколаса Мадуро, який прийшов до влади у 2013 році, після смерті Уго Чавеса. 12 лютого 2014-го внаслідок зіткнення протестуючих із поліцією та венесуельським варіантом тітушок з’явилися перші жертви (три людини). Такий перебіг подій певною мірою нагадує Євромайдан та Революцію гідності. До того ж, як і Янукович, Мадуро підозрює, що за протестами стоять американські спецслужби. Він переконаний, що «в Україні відбулися дуже серйозні речі, але за всієї поваги до українського народу та уряду, Венесуела – не Україна, наш народ – інший, наші збройні сили – інші, історія – інша; тут ми здійснюємо революцію».

На ультиматум протестуючих щодо діалогу з ними та зміни економічної політики влада відповіла хвилею насильства та репресій (понад 3 тис. осіб було заарештовано). Підконтрольний президентові Верховний суд визнав неправочинними будь-які рішення парламенту, оскільки попри заборону суду до присяги було приведено декілька опозиційних депутатів. Президент Мадуро не виявляє готовності йти на компроміси та планує перебувати на посаді до 2019 року.

Не допомогли врегулюванню конфлікту й генеральний секретар Організації Американських Держав (ОАД), генеральний секретар ООН і навіть Папа Римський, які запропонували свої добрі послуги.

Каракас нервово відреагував на критичну щодо нього резолюцію позачергового засідання ОАД (26 квітня 2017 року) та пригрозив вийти з організації. Дедалі очевиднішим стає те, що президент Мадуро використовує «діалог» із посередниками та опозицією виключно як ширму, за якою продовжує репресивну політику проти власних громадян.

Лише цього місяця протистояння спричинило смерть 28 осіб, опозиційні лідери обіцяють тримати людей на вулицях, допоки не буде досягнуто домовленості щодо виборів, відкрито канал постачання гуманітарної допомоги, звільнено політичних в’язнів, а також надано свободу громадським інституціям та парламенту.

Ситуація з правами людини та громадянськими свободами продовжує стрімко погіршуватись, а протистояння має потенціал перейти у громадянську війну.

 

Приборкання Північної Кореї: яким чином і чи є шанси?

Вашингтон неабияк стурбований тим, що вже через три-чотири роки Північна Корея матиме змогу реально загрожувати безпеці США та їхніх союзників, і робить все можливе, щоб відвернути цю загрозу вже сьогодні.

Аналіз наявної інформації дає певні підстави вважати, що актуальна багатопланова стратегія Сполучених Штатів зі стримування ядерних амбіцій Північної Кореї може включати в себе:

- Суттєве розширення різнопланових економічних санкцій проти Пхеньяна, де провідну роль, як всерйоз розраховують у Білому домі, відіграватиме саме Пекін. Схоже, у Вашингтоні впевнені, що Сі Цзіньпін, який в останні роки робив ставку саме на підвищення градусу китайського націоналізму, навряд чи схоче ризикувати економічною стабільністю країни у протистоянні зі США напередодні надважливої події – з’їзду Комуністичної партії Китаю, призначеного на жовтень поточного року. При цьому від Москви, вочевидь, вимагатимуть не перешкоджати запровадженню додаткових санкцій щодо КНДР у Раді Безпеки ООН.

- Посилення військового тиску на Пхеньян шляхом значного збільшення постійної військової присутності в регіоні (за останньою інформацією у Південній Кореї дислоковано 37 500 американських військовослужбовців усіх родів військ), а також прискорення реалізації планів щодо розгортання американських протиракетних комплексів THAAD на території Республіки Корея, які раніше передбачалось поставити на бойове чергування лише наприкінці 2017 року. У цьому контексті також можна згадати успішний тестовий запуск міжконтинентальної балістичної ракети «Мінітмен ІІІ», здійснений з американської бази Ванденберг у напрямку Маршаллових островів 26 квітня цього року.

- Активні політичні, військові, економічні, дипломатичні та інші заходи з метою подальшого зміцнення стратегічного співробітництва у трикутнику США – Японія – Республіка Корея та розширення двосторонньої взаємодії з іншими державами Азійсько-Тихоокеанського регіону. Саме це було головною метою нещодавнього десятиденного візиту віце-президента США Майка Пенса до Республіки Корея, Японії, Індонезії та Австралії.

- Постійне порушення питання ракетно-ядерної програми КНДР у рамках міжнародних організацій, зокрема ООН. Так, 28 квітня державний секретар США Рекс Тіллерсон головуватиме на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН, присвяченому опрацюванню можливих додаткових заходів із протидії північнокорейській ядерній програмі, що становить загрозу миру та безпеці. Очевидно, незважаючи на попередню явну неефективність ООН у стримуванні ядерних амбіцій КНДР, США намагатимуться показати світовій спільноті, що вони використовують усі наявні міжнародні інструменти мирного характеру для приборкування Пхеньяна.

- Збільшення психологічного тиску на Пхеньян через заяви, що Білий дім розглядає абсолютно всі варіанти дій щодо Північної Кореї, включно з тими, до яких у разі потреби залучатимуться військово-політичні союзники США в регіоні.

Києву слід скористатися цією ситуацією, щоб переосмислити зовнішньополітичну діяльність України у контексті зміни «моделі реагування» на «проактивну модель». Зокрема, вбачається за доцільне вкотре наголосити на цинічному невиконанні Російською Федерацією своїх зобов’язань за Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (відомий як Будапештський Меморандум) від 5 грудня 1994 року. Адже, по суті, Росія своїми діями зруйнувала таку необхідну в цій чутливій сфері атмосферу довіри й тим самим поставила під питання реалістичність подальшого глобального процесу ядерного роззброєння і нерозповсюдження.

У цьому контексті саме Україні, очевидно, слід винести на обговорення міжнародної спільноти, у тому числі в рамках ООН, питання забезпечення надійних гарантій безпеки неядерним державам – учасникам Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Саме наша країна, яка свого часу добровільно позбулася ядерної зброї та засобів її доставки, має повне право на ініціювання широкої дискусії з даної проблематики.

 

Росія не припиняє імітувати міжнародне визнання Криму

Російські ЗМІ активно рекламують підсумки Ялтинського міжнародного економічного форуму, що відбувся в окупованому Криму минулого тижня.

Основна причина гордості окупантів полягає в кількості іноземних гостей, що приїхали на загарбаний півострів попри санкції. Офіційно оголошено про присутність 220 іноземних делегатів із 46 країн.

«Улюбленою жінкою», тобто головним гостем форуму росіяни призначили делегацію з Італії, до якої, згідно з офіційними прес-релізами окупантів, увійшли понад 50 осіб: політики, члени італійського парламенту та регіональних рад, представники виконавчої влади італійської глибинки, а також бізнесмени.

Політичну частину делегації було сформовано здебільшого з представників двох партій: «Вперед, Італія» (лідер – Сільвіо Берлусконі, знаменитий тим, що у 2015 році вже відвідував окуповану Ялту, щоб розпити з Путіним пляшку дбайливо збереженого Україною найстаршого вина з колекції вин заводу «Масандра» – «Херес-де-ла-Фронтера» 1775 року) та «Ліга Півночі» (лідер – Маттео Сальвіні, депутат Європарламенту від Італії, корисний ідіот Путіна, який неодноразово святкував окупацію Криму, відвідуючи півострів, та який не залишив і краплі сумніву у своїй моральній та інтелектуальній ницості заявою 2015 року: «Я пишаюся тим, що є першим представником Європи, який відвідав Крим наступного дня після референдуму»). 6 травня 2017 року партія «Ліга Півночі» та російське політичне угруповання «Єдина Росія» підписали угоду про «взаємодію для сприяння економічному та культурному співробітництву».

Щоправда, назвати поіменно всіх «понад 50» членів італійської делегації організатори форуму посоромились. Чи то потурбувалися про «інвесторів», чи просто, як зазвичай, прибрехали щодо їхньої кількості – угадувати не будемо.

Ось дехто з ідентифікованих учасників форуму:

Бартоломео Амідей, сенатор від партії «Вперед, Італія».

Серджіо Дівіна (Sergio Divina), сенатор, партія «Ліга Півночі».

Стефано Вальдегамбері (Stefano Valdegamberi), депутат ради регіону Венето від партії «Ліга Півночі». Незважаючи на присутність у делегації Італії двох сенаторів, саме Стефано Вальдегамбері визначено як керівника групи італійських колаборантів російських окупантів. Відпрацьовує російські інтереси товариш Вальдегамбері давно й активно: у травні 2016 року він був автором резолюції регіональної ради Венето про визнання Криму частиною РФ, а у жовтні того ж року організував поїздку на окупований півострів іншої групи своїх співвітчизників. За що щирий і безкорисний шанувальник режиму Путіна отримав свою «банку варення» у вигляді апартаментів на півострові. Офіційно це призначалося нібито для організації літньої резиденції італійського регіону Венето на кримському узбережжі. Примітно, що жодного російського пенсіонера окупанти так щедро не обдаровували. Можна сподіватися, що синьйором невдовзі зацікавляться не лише українські, а й італійські правоохоронці чи контррозвідка.

Роберто Чамбетті (Roberto Ciambetti), голова регіональної ради Венето. Також відвідував Крим у 2016 році.

Джузеппе Раффа (Giuseppe Raffa) – був відрекомендований на форумі як президент провінції Реджо-Калабрія (південь Італії, регіон Калабрія). Щоправда, затуркані організатори «забули» перед посадою поставити слово «колишній», оскільки повноваження синьйора Джузеппе закінчилися в січні 2017 року, а сама провінція в рамках адміністративної реформи ліквідована, хоча ще у 2014 році він відвідував Крим і навіть підписував меморандум про співпрацю з окупаційною адміністрацією міста Керчі.

Еціо Кончі (Ezio Conchi), заступник мера міста Ровіго (регіон Венето). У прес-релізах за підсумками форуму зазначається, що «глава адміністрації Ялти Андрій Ростенко та віце-мер міста Ровіго (Італія) Еціо Кончі підписали протокол про встановлення побратимських відносин між двома містами». Сподіваємось, що й МЗС Італії, і українське посольство в Римі невдовзі прокоментують питання, чи мав пан Кончі відповідні повноваження, а також наскільки з правової точки зору нікчемна підписана «фільчина грамота».

Едоардо Ріксі (Edoardo Rixi), член уряду адміністративної області Лігурія.

Мануель Вескові (Manuel Vescovi), член ради регіону Тоскана, лідер місцевого відділення партії «Ліга Півночі». Також встиг влипнути в історію, ініціювавши адресовану італійському уряду резолюцію щодо скасування санкцій проти РФ.

Давіде Сарнаторо (Davide Sarnataro), генеральний секретар торговельно-промислової палати Італія – Євразія. Теж відвідував окупований Крим у 2016 році, після чого група «Інформаційний спротив» провела розслідування і встановила, що ТПП Італія – Євразія взагалі вигадана під візит у Крим. Порушивши режим санкцій та українське законодавство у 2016 році в індивідуальному порядку, цьогоріч пан Сарнаторо вирішив суттєво погіршити власне становище з точки зору закону та заходився залучати інших співвітчизників до протиправної діяльності в Криму.

Інноченцо Орландо (Innocenzo Orlando), член Італійського комітету Міжнародної торговельної палати, відвідував Крим і минулого року.

Громадяни Орландо та Сарнаторо згідно з задумкою російських організаторів на форумі грали роль «інвесторів».

Марко Джинезі (Marco Ginesi), почесний консул Росії в Анконі. Консул прихопив із собою до Криму повний склад співробітників почесного консульства, включно з бухгалтером.

У підсумку італійської участі в окупаційному форумі:

  • Імітація кримськими медіа ажіотажу під гаслом «Мір наш» на прикладі групки провінціалів із двох опозиційних партій в Італії.
  • Імітація з боку кримських ЗМІ ажіотажу під гаслом «усі інвестиції наші». Без прикладів та ілюстрацій. Жодної угоди чи іншого документу стосовно італійських інвестицій підписано не було.

Так що доведеться Дмитру Анатолійовичу Медведєву й далі відбирати гроші у російських пенсіонерів для інвестицій, але не в Криму, а в італійських колаборантів. Адже друзів не купиш. А от посіпак – можна.

 

Окупанти доліталися…

Від початку анексії впродовж трьох років до окупованого Криму літали понад 40 авіакомпаній, переважно російських. За три роки окупації кількість авіаперевізників, які літали до аеропорту Сімферополя, змінювалася з 23 восени 2014 року до 19 – у 2015-му і до 16 – станом на листопад 2016 року. Вісім російських авіакомпаній, що здійснювали рейси до окупованого півострова, збанкрутували. Інші – зазнали значних фінансових збитків, зокрема через програму субсидування, яку запроваджував російський уряд з 2014 до липня 2016 року.

Однією з причин банкрутства є різке падіння вартості російського рубля до курсу європейської та американської валют унаслідок дії санкцій, а отже, неможливість сплачувати рахунки в іноземній валюті за лізинг та обслуговування літаків за кордоном.

2014 року на субсидування авіаперевезень з держбюджету РФ виділено 680 млн рублів. Однак через збитковість програми, яка передбачала компенсацію лише 50% від вартості квитка з 13 міст до окупованого Криму і зміну правил нарахування субсидій у 2015-му, більшість російських авіакомпаній утримувалися від участі у цій програмі. У 2016 році авіаквитки за спеціальним тарифом могли придбати лише окремі категорії пасажирів – молодь до 23 років, інваліди й пенсіонери, переважно через касу. Обмеження продажу субсидованих квитків через Інтернет авіаперевізники пояснювали неможливістю переконатися у приналежності онлайн-покупців до згаданих категорій. У липні 2016 року програму субсидувань пасажирських авіаперевезень до окупованого Криму було припинено.

У 2014-2015 роках до окупованого Криму найбільше рейсів здійснювалося з понад 40 російських міст: Москви, Санкт-Петербурга, Краснодара, Єкатеринбурга, Новосибірська, Ростова, Нижнього Новгорода, Тюмені, Мінеральних Вод, Ханти-Мансійська, Томська, Оренбурга тощо. Наприкінці 2016-го кількість міст зменшилася до шести-семи. Пік рейсів припав на липень-серпень 2015 року (понад 100 на добу в один бік), лідерами напрямків стали: Москва – Сімферополь та Санкт-Петербург – Сімферополь. Влітку 2016 року частота рейсів з регіональних російських міст зменшилася вдвічі. Щомісячний моніторинг вказує на скорочення кількості авіарейсів у 2016 році до рівня 2014-го. Станом на березень 2017 року до аеропорту Сімферополя літають дев’ять російських авіакомпаній.

Експерти
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації