Кілька місяців поспіль Майдан закордонних справ попереджає, що цілі російської політики в російсько-українській війні не досягнуті. При співставленні цього факту з усвідомленням росіянами того, що ресурси Росії зменшуються внаслідок падіння цін на нафту та економічних санкцій, а також того, що Україна нехай і дуже повільно, але нарощує оборонну спроможність, можна прийти до висновку, що означені обставини повинні підштовхнути РФ до більш активних військових дій у найближчій перспективі.
Водночас, ризикну спрогнозувати, що ймовірність повномасштабної війни (з неприкритим використанням РФ усіх видів військ та озброєнь) поступово зменшується, оскільки такий сценарій значно ускладнює досягнення Путіним можливості підкорення України з одночасним вирішенням питань уникнення чи послаблення санкцій та визнання з боку світового співтовариства російських претензій на Крим. Тобто, з моєї точки зору, повномасштабна війна хоча і залишається однією з опцій, що розглядаються Кремлем, все ж таки меншою мірою сприятиме легітимізації перемоги Росії над Україною. Така війна також буде більш затратною та матиме більше негативних політичних та економічних наслідків для РФ. Тому продовження ведення війни з боку РФ гібридними методами видається більш реалістичним.Активні військові дії РФ в Україні матимуть за мету досягнення вигідного становища для наступного мирного врегулювання на російських умовах.
Тому такі дії повинні мати на увазі досягнення однієї чи кілької тактичних цілей - прорив лінії фронту зі створенням реальної загрози в напрямку Харкова, Дніпропетровська, утворення суходільного коридору для забезпечення Криму з можливою одночасною імітацією ударів чи активного маневрування зі сторони Придністров"я і Білорусі з метою відтягнення ресурсів Збройних сил України. Як засіб додаткового військового та економічного тиску не варто також виключати можливість диверсійних та терористичних атак проти стратегічної інфрастурктури, включно з морськими портами та іншою морською інфраструктурою України.
Загалом Україна також мала би виходити з розуміння, що пасивна позиція звужує простір для маневру, як військового, так і дипломатичного. При цьому слід розуміти, що найближчим часом ні військовими засобами, ні через т.зв. "мирні переговори" Україна не зможе поновити контроль над окупованими територіями та над усією протяжністю українсько-російського кордону.
Як нам вбачається, реалізація такого підходу може у найбільш загальних рисах зводитися до такого: заява про вихід з процесу Мінських домовленостей, прийняття рішення про надання низці районів Луганської і Донецької областей статусу територій, окупованих РФ, значне зміцнення оборони по лінії розмежування з окупованими територіями Донбасу та вздовж розмежувальної лінії з Кримом, створення високомобільних резервів з найбільш боєготових частин, маневрування цими резервами, постійні вогневі ракетно-артилерійські удари на випередження по місцях дислокації та зосередження військ противника, рейди вглиб його території, активізація діяльності ДРГ з метою знищення лідерів ДНР і ЛНР та їх російських радників, стратегічної інфраструктури регіону, в разі можливості - обережне просування вглиб окупованих територій з використанням тактики "малих кроків" та без нанесення шкоди загальній системі оборони вздовж розмежувальної лінії. При цьому за рахунок мобілізації необхідно нарощувати оборону вздовж усього українсько-російського та українсько-білоруського кордонів до того рівня, який унеможливив би прориви ДРГ та різко зменшив би загрозу вторгнення РФ.
При цьому зусилля української дипломатії та зовнішньої розвідки мають бути зосереджені на поновлені переговорів у складі РФ, США, ЄС та Україна з порядком денним "російська окупація Криму, Донбасу і Придністров"я", на отриманні військової допомоги та заключення контрактів на поставку (з наголосом на подальшому спільному виробництві) необхідних систем озброєння включно з протитанковим, протиповітряним та морським компонентами, а також на консолідації друзів та прихильників України в світі навколо ідеї протидії російській агресії.
Суттєвим доповненням до тактики активного спротиву і виснаження наступальних ресурсів РФ може бути також політика санкцій і блокади окупованих територій (Крим та Донбас).
Дипломатичними та торговельно-еконмічними відносинами з РФ, на нашу думку, необхідно пожертвувати, оскільки вони створюють більше можливостей для Росії, ніж для України, а також з огляду на те, що Росія так чи інакше використовує їх як інструмент агресії проти України..
Для мінімізації негативних наслідків російського втручання в Україні невійськовими засобами слід також підкреслити необхідність досягнення суттєвого прогресу у реалізації низки внутрішньополітичних змін та реформ в Україні. Слід чітко уяснити, що боротьба з корупцією, люстрація, покарання винних у масових розстрілах громадян під час Революції Гідності мають не менше, а можливо і більше значення для відбиття росйської агресії, ніж власне оборонні заходи. Суттєву увагу слід приділити питанням цивільного захисту та оборони.
Звичайно, таке бачення охоплює період лише 6-9 місяців, після чого, найбільш вірогідно, в українсько-російському конфлікті сформується принципово нова ситуація.
