Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
спеціально для "Обозреватель"
На жаль, на Варшавському саміті НАТО Росія була визначена не як загроза, а виклик. Тим не менш, це торкається не лише балтійських держав і Польщі, де більш-менш адекватно відреагували і НАТО, і Сполучені Штати. Вони підтримують і політично, коли кажуть про 5 статтю Північноатлантичного договору, що передбачає спільну відповідь у разі нападу на одного з членів Альянсу, і тим, що вони розмістили на території цих країн свої війська. Це те, що називається "демонстрація прапору", спрямованого на стримування ворога, адже постріл у бік хоча б одного американського військовослужбовця стане casus belli (приводом для війни) країн Альянсу на чолі зі Сполученими Штатами проти РФ.
Втім, політика США і НАТО у Чорному морі не є такою ж всебічною та адекватною викликам з боку Москви. Власне про необхідність вироблення стратегії протидії поширенню військового і політичного впливу Росії в Чорному морі та поза його межами пише у своїй статті "Крим – не кінець чорноморських амбіцій Росії" адмірал Джеймс Ставрідіс, колишній головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі.
Перш за все, він пропонує збільшити численність заходів в порти чорноморських країн-членів НАТО, а також України і Грузії з боку сил військово-морських сил НАТО, що базуються у Сполученому Королівстві. Також, на його думку, потрібно вдосконалити та інтегрувати наявні плани на випадок збройного конфлікту.
Ставрідіс пропонує посилити власне американську присутність в регіоні Чорного моря та збільшити кількість навчань і тренувань країн-партнерів. Важливим питанням є пошук підходів до складного партнера – Туреччини, яка контролює стратегічні протоки.
Звичайно, що окупація і мілітаризація Криму фактично зробила Чорне море "руським морем", оскільки ті спроможності, які є зараз на півострові дають можливість уражати будь-які цілі фактично по усьому периметру Чорного моря. І власне це є загрозою, оскільки значно ускладнює завдання НАТО із забезпечення безпеки своїх союзників.
Також окупація Криму дала можливість використовувати чорноморські бази в Криму для ведення війни в Сирії. І звичайно військово-морський пункт в Сирії на середземноморському узбережжі теж посилює присутність не лише морського компонента. Там дислоковані і системи ЗРК С-400, які, вже не кажучи про власне Сирію, перекривають частину Туреччини та важливий з точки зору дислокації ударних сил НАТО Кіпр.
Певною несподіванкою для США та її союзників стало застосування Росією підходу "обмеження та заборона доступу і маневру – тобто використання ракетних систем для того, щоб не давати можливості силам та засобам супротивника зайти в певний район або переміщуватися у ньому, бо це означатиме неприйнятні втрати. До речі, Росія створила своєрідний віртуальний коридор небезпеки для країн Заходу, по діагоналі від Калінінграда, далі до Криму, і закінчуючи сирійською базою ВПС Хмеймім.
Отже, Ставрідіс привертає увагу до проблеми розширення російської присутності у Чорному та Середземному морі, на яку США мають відреагувати "великою роботою".
