Олександр Хара
експерт фонду "Майдан закордонних справ"
На питання «Проти чого конкретно протестуєте?» один дотепний активіст відповів: «А задля чого конкретного зібралася «Велика двадцятка?». Тож спробуємо виокремити ключові моменти серед безлічі проблем, рішення яких намагалися знайти лідери дев’ятнадцяти найрозвинутіших економік світу плюс ЄС на минулих вихідних у Гамбурзі. Нагадаємо, що «Велика двадцятка» є об’єднанням країн, де мешкають дві третини населення планети та виробляється 80% глобального ВВП.
Взагалі, метапроблемою саміту було узгодження курсів адміністрації Трампа та решти країн світу, що дедалі більше розходяться. Передусім мова про багатосторонні рамки міжнародної торгівлі, протекціонізм та питання Паризької кліматичної угоди.
Хоча глобальна економіка й подолала наслідки фінансово-економічної кризи 2008 року, але повільні темпи економічного зростання залишаються в центрі уваги світових лідерів. Так, приріст світового ВВП у 2016 році становив 2,4% (процес ішов дещо повільніше, ніж у попередні два роки – 2,73% та 2,78% відповідно). Лідери «Двадцятки» домовились продовжити структурні реформи, а також забезпечити спрямування фіскальної та монетарної політики країн-учасників на пожвавлення економічної активності, забезпечення стабільності цін та створення нових робочих місць.
Вагомим чинником економічного зростання є міжнародна торгівля. І тут існує проблема. Згадаймо, що першим рішенням Дональда Трампа після інавгурації був вихід із Угоди про Транстихоокеанське партнерство (Зона вільної торгівлі та співробітництва). 45-й президент неодноразово демонстрував своє незадоволення багатосторонніми торгівельними угодами та режимами, а також висловлював наміри захищати американський бізнес (вживати протекціоністських заходів). На його думку, саме «несправедливі умови» багатосторонніх угод спричинили величезні торговельні дисбаланси з ключовими країнами. У 2016 році збереглося від’ємне торговельне сальдо США з партнерами по Північноамериканській зоні вільної торгівлі (North American Free Trade Agreement – НАФТА, включає США, Канаду та Мексику) – 75,3 млрд дол. Втім, Трамп не звертає уваги на те, що обсяги торгівлі за двадцять років існування НАФТА потроїлися та зростали значно динамічнішими темпами, ніж з іншими країнами чи об’єднаннями. Хоча найбільше від’ємне сальдо у США з Китаєм – 347 млрд дол., показове роздратування Трампа викликав у п’ять разів менший торговельний дефіцит із Німеччиною. Він вважає нечесною конкуренцією те, що німецький автопром займає міцні позиції на американському ринку. Із 17,5 млн проданих у 2016 році машин німецькими є 1,3 млн (ну люблять американці Mercedes та BMW!), причому 250 тис. із них вироблено саме в США. Лише два німецьких концерни – Daimler та Siemens – працевлаштували на своїх 69 підприємствах 72 тис. осіб, а всього німецький бізнес забезпечує роботою понад 750 тис. американців.
Отже, задовольняючи бажання адміністрації Дональда Трампа, «Двадцятка», поряд із наголосом на збереженні відкритості ринків, уможливила використання «легітимних інструментів торговельного захисту». Які саме інструменти вважатимуться легітимними, покаже час, але допоки США є членом різних торговельних режимів, передусім СОТ, їхні можливі протекціоністські кроки оскаржуватимуть більш конкурентоспроможні країни, які господар Білого дому вважає нечесними. Хоча, можливо, йому слід було б замислитися, що, незважаючи на конкурентні переваги Китаю, з 1997 по 2013 рр. частка Німеччини у світовому експорті зменшилася на незначні 0,6%, до показника 10,4%, у той час як частка США з 13,7% впала до 9,5%!
Найбільша дипломатична баталія точилася навколо формули збереження Паризької кліматичної угоди без США. «Двадцятка» зазначила, що потужна економіка та екологічна планета є взаємозалежними, а отже, усі країни-члени налаштовані на зменшення викидів парникових газів – завдяки, зокрема, покращенню інновацій стосовно стійких і екологічно чистих енергоресурсів та енергоефективності, а також створенню енергетичних систем із низьким рівнем викидів парникових газів. Було взято до уваги рішення США вийти з Паризької угоди, яку, втім, усі визнали такою, що вступила в дію. Сполучені Штати воліють «співпрацювати з іншими країнами з тим, щоб допомогти їм отримувати доступ до традиційних джерел енергії та використовувати їх більш чисто та ефективно». З дипломатичної мови це можна перекласти як нарощування американського експорту енергоносіїв. Так, за останні шість років експорт американської сирої нафти подвоївся з 2,4 млн барелів до 5,2 млн барелів на день, а з 2013 року США є найбільшим у світі експортером бензину та інших нафтопродуктів. Хоча зараз частка Сполучених Штатів становить лише дещо більше одного відсотка ринку скрапленого газу, будівництво нових потужностей та експоненційне зростання видобутку може дозволити цій країні у 2035 році вийти на перше місце, випередивши нинішніх лідерів – Катар та Австралію.
Враховуючи плани Дональда Трампа розгорнути у США широкомасштабну реконструкцію інфраструктури, у тому числі з метою задіяти потужності американської промисловості (прості робітники становлять вагому частку його електорату), для нього актуальним було питання захисту (протекціонізму) власних виробників сталі. Річ у тім, що найбільшим виробником сталі є Китай (808 млн т), а Сполучені Штати посідають четверте місце (78,5 млн т). Отже, було винайдено формулу, згідно з якою «Визнаючи стійкий негативний вплив на вітчизняне виробництво, торгівлю та працівників через надмірні потужності в галузях промисловості, ми (США) зобов'язуємося продовжувати зміцнювати нашу співпрацю, щоб знайти колективні рішення для вирішення цієї глобальної проблеми». Тобто застосовуватимуться обмежувальні заходи щодо «надлишкових потужностей», а це, до речі, може зачепити й Україну, яка посідає 10-те місце за обсягами виробництва (24,2 млн т).
Взагалі, саміт можна охарактеризувати як двобій Ангели Меркель – втілення заснованого на загальних правилах демократичного світоустрою – і Дональда Трампа як уособлення відцентрових тенденцій, протекціонізму та національного егоїзму. Показовим є те, що, згідно з опитуванням авторитетної рейтингової компанії PEW Research, здібності канцлера Німеччини до лідерства переважали якості американця майже серед усіх країн «Двадцятки», окрім Росії, Індії та Південної Африки. Найвищими рейтинги Меркель виявилися в Німеччині, Франції та Південній Кореї (81%, 79% та 74% відповідно). Навіть у США її перевага над Трампом склала 10 пунктів. Росія тримає першість у підтримці лідерства Дональда Трампа (53%), вона навіть випередила США на сім пунктів, і це при тому, що 69% росіян вважають Сполучені Штати загрозою номер один! Справді, «умом Россию не понять».
Звісно, рішення цьогорічного саміту «Двадцятки» – не панацея від економічних негараздів сучасності, але вони є важливими орієнтирами для узгодження зусиль світового співтовариства з їхнього розв’язання. Сформульовані в Підсумковому документі та інших рішеннях ідеї формуватимуть параметри функціонування глобальної економіки, а відтак і вплив на українську економіку також. Хотілося б сподіватись, що вітчизняні урядовці не лише дізнаються про результати саміту з новинних програм, а й усвідомлять необхідність врахування рішень форуму економічних лідерів світу у своїх стратегіях. Якщо, безумовно, такі взагалі є…
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
