Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
спеціально для "Обозреватель"
Глава представництва ЄС в Україні Хюг Мінгареллі вважає, що Україна ні в якому разі не повинна розривати зв'язку з жителями і бізнесом Донбасу.
Усі, включаючи країну-агресора, вважають, що окуповані території у Донецькій та Луганській областях мають повернутися до України. Але диявол криється в деталях.
Із російською позицією усе зрозуміло, їм зруйнований та пограбований Донбас не потрібен. Вони б хотіли цей непідйомний тягар передати Україні, забезпечивши собі зняття санкцій та заплющені очі на Крим. Звичайно, жодна демократична та поважна країна у світі не визнаватиме анексії Криму, але щойно гострота війни на Донбасі спаде, інтерес до Криму відчутно знизиться. Хіба що цивілізовані країни періодично засуджуватимуть злодіяння окупантів по відношенню до українських громадян як-от вчорашнє вбивство пані Ваджіє Кашка та незаконні арешти трьох кримських татар.
Президент Порошенко неодмінно повторює, що альтернативи т.зв. Мінським домовленостям немає. Оскільки вони написані таким чином, що створюється хибне враження начебто в Україні іде громадянська війна, і якщо Київ дасть певну автономію тим територіям, вони радо повернуться назад, то і кроки Київ має робити відповідні. Отже, якщо слідувати такій логіці, то Україна має зберегти і навіть збільшити зв´язки із окупованими територіями, проявляти всіляку турботу, і навіть відновити виконання соціальних та інших зобов´язань перед українськими громадянами, яким випало нещастя опинитися в окупації.
Власне таку думку і висловив посол Хюг Мінгареллі. Захід в цілому має і інші резони так говорити. По-перше, там виходять із гуманістичних міркувань, адже права людини та усе пов´язане з цим для Заходу не пустий звук. І якщо на Донбасі є "сепаратисти", отже громадянське протистояння, і лише "якась" роль Росії, то Україна має проявляти "гуманність" у вигляді підтримання неконтрольованих територій за рахунок власних ресурсів. Розірвання економічних зв´язків очевидно погіршило б ситуацію, що виглядало б, за такою логікою, ніби одна частина країни виступає проти іншої і загострює ситуацію.
По-друге, європейцям хотілось би якнайшвидше досягнути бодай якогось примирення в Україні, аби відновити більш-менш нормальні відносини з Росією. Хтось сподівається, що примирення сприятиме зменшенню загрози об´єднаній Європі з боку Росії, інші хочуть взагалі повернутися до справ як завжди з Москвою.
Втім, якщо ми подивимося на сутність конфлікту, що є збройна агресія Росії проти України (дотепер не зафіксовано у правовому плані), а не громадянська війна, то очевидно і підходи до Росії, і до деокупації та реінтеграції окупованих територій Донбасу мають бути іншими. У такій парадигмі, порада представника Європейського Союзу мала б бути розцінена як недоречна і викривлена.
Напевно, тоді б було логічним не переймати на себе непідйомний тягар фінансування окупованих територій, чого б дуже воліла зробити Москва, а застосувати вже існуючий досвід. Адже АР Крим та місто Севастопіль законодавчо визнані тимчасово окупованими, а всю відповідальність за підтримання безпеки, законності, а також фінансові зобов´язання перед громадянами були покладені на країну-окупанта, що відповідає не лише здоровому глузду, а й міжнародному праву. Чому у випадку з ОРДЛО щось має бути інакшим?
Отже європейський посол каже правильно з точки зору інтересів Європейського Союзу і керуючись логікою так званих Мінських домовленостей, і, звичайно, риторики нашого президента. Але з точки зору національних інтересів і українського суспільства в цілому було б доцільно обрати інший підхід. Приклад Придністров´я, за сценарієм якого Росія і реалізовувала розгортання агресії на Донбасі, свідчить, що продовження економічних зв´язків з defacto окупованою Росією територією ані на йоту не наближає її реінтеграцію в Молдову.
Нісенітницею є ідеї, буцімто Крим та ОРДЛО бажатимуть повернутися у склад України, коли ми відновимо усі зв´язки і почнемо краще жити. Якщо б у Криму був референдум, а на Донбасі була б громадянська війна, тоді так, треба було би всіляко заохочувати зв´язки з тим територіям, піклуватися про громадян, що опинилися там. Але, враховуючи те, що ці території відторгнуті внаслідок збройної агресії Росії проти України, то такі аргументи виглядають просто смішними. Допоки триватиме агресія, казати про соціальні зобов’язання, захист політичних та інших прав наших громадян на окупованих територіях не можна. Українська влада не в змозі виконувати їх фізично, оскільки там не присутня, і це не є доцільним, оскільки за окупацію потрібен платити окупант, а не його жертва.
