“Лише “отримавши по зубах” Росія припинить свій наступ. А Україні варто готуватись до найгіршого”.
Заявив голова спостережної ради Фонду "Майдан закордонних справ" Андрій Клименко в коментарі для Укрінформ.
Конфлікт між Україною та Росією навколо Азовського моря є наслідком підписання після конфлікту через острів Тузла недолугого Договору про співробітництво і використання Азовського моря та Керченської протоки 2003 року. Фактично, у нас немає з Росією морського кордону. Зараз часто українські дипломати посилаються на Конвенцію ООН з морського права, проте коли Україна та Росія домовились, що Азовське море і Керченська протока — це спільні внутрішні води, Конвенція ООН в частині про територіальні води, територіальне море, прилеглу зону, 12-мильну зону не розповсюджується. Крім того, цією угодою було вирішено, що навіть військові кораблі можуть перебувати в будь-якій точці Азовського моря. Фактично, лінія кордону між Україною і Росією в Азовському морі проходить по лінії прибою — тобто по берегу.
Як так сталось? Угода передбачала, що лінія кордону по Азовському морю буде визначена окремо. 10 років йшли перемовини, 3-4 рази на рік збиралась спеціальна група і позиція України була така: встановити цей кордон по межі адміністративного кордону між Українською РСР та Російською СФСР. Проте Росія тягнула і в результаті станом на 2014 рік кордон по Азовському морю так і не був визначений. Те саме і з Керченською протокою.
Інша справа, що у нас ніколи не було кораблів ВМС України в Азовському морі. Це ще один радянський спадок, адже усі очікували нападу із Заходу від “агресивного НАТО”. Зараз в Азовському морі – лише морська охорона, прикордонники, які раніше займались тим, що контролювали рибалок.
В 2014 році потрібно було розривати дипломатичні відносини, денонсувати всі некритичні угоди. Сподіваюсь, зараз суспільство і політикум дійшли до того, що це потрібно зробити. Хоча є сумніви, що угоду між Росією і Україною буде розірвано. Її використовує МЗС в позовах до міжнародного суду в якості аргументу проти будівництва Керченського мосту. І, мовляв, якщо зараз денонсувати цю Угоду, у нас розвалиться вся стратегія позову. Та не розвалиться! Адже Угода не має зворотної сили — Керченський міст будували в умовах, коли договір був чинний, відтак якщо його денонсувати зараз, факт його наявності в той час нікуди не зникне.
З 27 травня росіяни розпочали масові перевірки суден, які прямували до Маріуполя та Бердянська. Два місяці знадобилось, щоб вищі державні органи включно з президентом висловились з цього приводу. Вважаю, що це ще швидко.
Мета Росії — щоб зовсім перестали ходити судна до Маріуполя та Бердянська. Висота від рівня моря до арки Керченського мосту - 33 метри. Така геометрія “відсікла” приблизно 50% суден, що ходили до Маріуполя і Бердянська, адже вони не проходили під мостом за висотою. У відповідь на це і українські порти, і морські компанії знайшли інший флот, який за своїми параметрами може курсувати Керченською протокою. Тому Росія розпочала демонстративні, масові затримання майже всіх суден, які йдуть або до, або з України. Є такі випадки, коли одне судно затримують в обох напрямках. Це неприємно для екіпажів, капітанів, судновласників. Але важливіше, що це — втрачені кошти: доба затримки обходиться в середньому від 10 до 50 тисяч доларів. Зараз середня тривалість затримки — 23-24 години. Були зафіксовані зупинки і на 56 годин, і на 72 години, і навіть рекорд — 88 годин, тобто майже 4 доби. В Бердянському порту — півтори тисячі працівників, а в Маріупольському — 3,5 тисячі. Вони приносять регіонам найбільший прибуток. Тобто блокування суден, що йдуть з/до України — акт економічної війни з боку Росії в чистому вигляді.
Тому треба реагувати.
Фото: Обозреватель
