Олексій Куроп`ятник
експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
7 листопада ц.р в Парижі відбулася скромна, але знакова подія: міністри оборони дев`яти країн Європи, включаючи Британію, яка виходить із Євросоюзу в березні 2019 року, та Данію, яка не бере участь в Спільній політиці безпеки та оборони ЄС, провели першу установчу нараду в рамках створення спільних сил оборони, які можуть бути швидко розгорнуті у випадку збройного конфлікту або природного лиха. Понад те, до цієї групи європейців долучилася Фінляндія, що не є членом НАТО. В ході засідання міністри визначили план дій та пріоритети спільної роботи, включаючи географічні зони відповідальності. Учасники заходу заявили, що йдеться про посилення спроможності європейців вести військові дії незалежно від НАТО та США для забезпечення власної безпеки.
Зустріч пройшла в рамках реалізації ініціативи Президента Франції Е.Макрона «Європейська інтервентська ініціатива» (European Intervention Initiative), скорочено «EI2», яка була запропонована ним у вересні 2017 року. 25 червня 2018 року ініціатива почала набирати обрисів: вказана група країн підписала лист про намір створити формат дій поза рамками НАТО та Європейської оборонної ініціативи. Задум ініціативи полягає в створенні гнучкого формату дій для тих країн Європи, «які прагнуть та здатні» задіяти збройні сили в разі необхідності для захисту європейської безпеки на випадок різних криз без обмежень щодо конкретного формату спільних дії, зокрема рамок ООН, НАТО, ЄС або ситуативної коаліції. EI2 створюється як постійний секретаріат - мережа офіцерів зв’язку Міноборони Німеччини, Данії, Бельгії, Нідерландів, Іспанії, Естонії, Португалії, Британії та Франції. Італія ставиться прихильно, але поки відмовляється приєднатися.
Ініціатива не обмежується проведенням військових операцій в Африці (Сахель) або на Близькому Сході. Вона передбачає можливість інтервенції в будь-якому регіоні світу, втручання у випадку природних катастроф, а також військові операції на сході Європі – передньому фланзі НАТО та Росії.
Не йдеться про створення постійних європейських сил, не передбачається також створення нових сил швидкого реагування. Формально участь в будь-якому конкретному проекті, військовій операції в рамках EI2 має нести додану вартість та поглиблення безпекової співпраці у форматі Євросоюзу та НАТО. Наразі група країн опрацьовує напрямки майбутніх спільних дій поза межами існуючих структур, що відбувається в рамках Європейських стратегічних військових переговорів (Military European Strategic Talks (MEST), які стали першим форматом EI2. Е.Макрон назвав цей формат створенням «дійсно європейської армії».
На перший погляд ідея створення нового формату для силових дій може здатися непослідовною та навіть надуманою. Так, нещодавно Е.Макрон закликав створити «дійсно європейську армію» для захисту Євросоюзу від потенційної агресії з боку таких країн як Росія, потім уточнив, що не йдеться про створення наднаціональних сил в Європі, оскільки таку ідею не підтримує Британія.
Ініціатива спрямована на досягнення стратегічної автономії Європи в трьох сферах: промисловій програмі розвитку, оперативних сил та стратегічній культурі, спрямована на посилення ухвалення рішень на політичному рівні, ухвалення єдиної концепції безпеки замість багатьох національних, спільне планування. Це також буде означати достатній рівень оборонних витрат для підтримки збройних сил на ефективному рівні, як цього вимагає Д.Трамп.
Ініціатива не стала чимось цілковито новим і схожа на групи та ситуативні коаліції, які раніше створювалися, зокрема, OCCAR, Вишеградська група або Nordic Defence Cooperation, створення яких обумовлювалося взаємними регіональними інтересами та прагненням докладати більше зусиль в сферу європейської безпеки.
Спільні сили для інтервенції вже створювалися багато разів, зокрема, франко-британські спільні експедиційні сили відповідно до угоди Ланкастер (Treaty of Lancaster House) 2010 року, спільний експедиційний корпус Британії, країн Балтії, Скандинавії та Голландії відповідно до іншої угоди Ланкастер (Lancaster House agreement) 2015 року, яка завершилася в 2017 році. Інший приклад – Рамковий концепт германської нації 2014 року (German Nation Framework Concept), угоди про бойові групи ЄС, угоду про франко-німецьку бригаду, розквартировану в Малі, а також недавні ініціативи ЄС: EUFOR CROC (European Union Force - Crisis Response Operation Core) – проект в рамках PESCO від листопада 2017 року. Основна проблема ЄС – підтримання в ефективній формі усіх цих «сил інтервенції».
Крім того, ініціатива Макрона певним чином дублює ініціативу ЄС – Постійно структуроване Співробітництво (Permanent Structured Cooperation (PESCO), яка була ухвалена ЄС в грудні 2017 року в рамках Європейської безпекової та оборонної політики (CSDP) та надала перший формат Європейському оборонному співробітництву в рамках 25 країн ЄС (крім Мальти, Данії та Британії). Дивним є те, що публічно Макрон бачить дві щойно започатковані ініціативи як такі, що взаємно доповнюють одна одну, хоча це насправді незалежні одна від одної ініціативи.
Різниця полягає у тому, що PESCO сформовано під егідою Німеччини в рамках Євросоюзу, інституції яку контролює саме Берлін. Щодо EI2, то насправді йдеться про щось інше. В Європі наразі немає планів створювати нові армії, але виникла потреба отримати більшу стратегічну автономію, в першу чергу від США. Франція та Євросоюз мають свої амбіції, але їм бракує інструментів для їх реалізації. Сама ініціатива Макрона трактується експертами як реакція на зусилля Адміністрації Трампа дистанціюватися від НАТО. Так, вказаний вище захід в Парижі відбувся наступного дня після того, як Е.Макрон закликав створити дієву європейську армію задля забезпечення безпеки континенту поза рамками НАТО з огляду на непередбачуваність Адміністрації США Д.Трампа. Однак цей привід також є не зовсім справедливим, якщо брати до уваги наміри Вашингтону розбудувати в західній Польщі т.зв. «форт Трамп» по лінії двосторонніх військових зв’язків поза форматом НАТО із вірогідним бюджетом 4 млрд.дол. (проект активно просуває офіційна Варшава).
Не вписується ініціатива і в спільний оборонний бюджет ЄС, погоджений у вересні 2018 року на період 2021-2027 рр., який передбачає 13 млрд.євро із Європейського фонду оборони. Наразі він сягнув 10.5 млрд.євро на додаток до вже виділених 6 млрд.євро, що в сумі складе майже 30 млрд.євро на 7 років.
Ясно одне: Франція та її партнери в ЄС шукають шляхи поглиблення інтеграції Європи в сфері оборони, планують створити дієву збройну потугу поза рамками НАТО та впливу США. Одним із пріоритетів EI2 має полягати у максимальному скороченні процесу ухвалення військових рішень, що неможливо досягти у форматі PESCO, який контролюється Берліном через складні процедури інституцій ЄС. Вказані моменти вже призвели до певної напруги між Францією та Німеччиною, що врешті шкодить процесу подальшого політичного єднання Європи, оскільки приєднання ініціативи EI2 в рамки PESCO ускладнить або унеможливить участь в цій Британії та Данії, які мають реальні військові спроможності. На відміну від PESCO, ініціатива стала для Франції інструментом єднання союзників в Європі, які мають ресурси та політичну волю для військових дій незалежно від Вашингтону.
Важливо підкреслити, що ініціатива Франції щодо посилення безпекової автономії ЄС виходить далеко за рамки суто оборонних питань. Європа прагне захистити себе від потужного впливу США. Зверніть увагу: 5 листопада ц.р. фінансовий сервіс SWIFT, розташований у Бельгії, оголосив про готовність виконувати санкції США проти іранських банків попри прохання ЄС не чинити цього. Водночас, Євросоюзу не вдається знайти країну для розташування своєї спеціальної інституції для продовження торгівлі із Іраном. Міністр економіки Франції Бруно Лемер щойно підкреслив, що Європа має посилити свої зусилля щодо захисту економічного суверенітету, зокрема, роль євро проти долара в торгівлі, розвивати спеціальні фінансові канали впливу для підтримання торгівлі з Іраном попри санкції США.
Не дивно, що Вашингтон та НАТО відреагували на ініціативу Макрона прохолодно та без ентузіазму. На думку Stratfor, основною метою ініціативи EI2 є створення спільної стратегічної культури, посилення спроможності країн-членів проводити зовнішні спільні військові інтервенції в час, коли зростає конкуренція Європи із такими глобальними потугами як США, Росія та Китай. Ця ініціатива Макрона має потужну суспільну підтримку (75% згідно агенції Eurobarometer влітку ц.р.). Схоже, як каже Д.Туск, Європа позбавляється від ілюзій щодо власної безпеки і намагається сама собі дати раду.
У разі перевиборів Д.Трампа на наступний термін, що є цілком вірогідним сценарієм, Європейська оборона вже не виглядає чимось малоймовірним.
Наразі складно визначити ефективність ініціативи Макрона, оскільки її концепт все ще перебуває в стадії визначення. Їхній успіх передбачає наявність потужної політичної волі працювати паралельно рамкам НАТО та не дублювати роботу в обох форматах. Багато буде залежати від здатності керівництва Франції залишатися лідером ініціативи та підтримувати автономність проти позиції Німеччини.
Участь України в ініціативі EI2 передбачає переорієнтування на Париж із одночасним дистанціюванням від США, що наразі виглядає маловірогідним.
Для приєднання до ініціативи EI2 особливі критерії відсутні, вона формується на взаємосумісності із ЄС та НАТО. Країна-кандидат повинна мати спільне бачення безпекових загроз із рештою країн групи, здатність виділяти та розміщати офіцерів зв’язку, бути готовою до довготривалих зусиль, брати участь у Європейських безпекових операціях, розміщати ефективні військові сили та засоби.
EI2 націлена на вирішення ключової проблеми: нівелювання значних розбіжностей в оцінці загроз для країн-членів та шляхів реагування на неї. Кожна країна ЄС все ще оцінює за грози на власний розсуд, кожна має свої підходи та власні рішення. Зміна цього підходу мислення може виявитися більш ефективним шляхом, ніж нове законодавство про європейську безпеку. Кожна країна має спільно з іншими визначати безпекові загрози, обмінюватися розвідданими, далі планувати свої військові спроможності та створювати операційні процедури та доктрини. Зміна образу мислення також передбачає створення спільних правил застосування збройних сил в рамках, без яких ефективні операції союзників проводити не можна через певні розбіжності правил застосування збройних сил. Потрібні єдині сценарії розвитку бойових дій, вивчення досвіду проведених спільних операцій для опрацювання практичних рекомендацій. Не виключено процедуру обміну офіцерами в рамках союзних сил.
Такі ключові традиційні союзники США, як Польща, Литва, а також супротивники єдиної європейської армії, зокрема, Швеція, до EI2 не долучаються.
