Олег Бєлоколос
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Скидається на те, що російська окупація Криму справді відкрила своєрідну скриньку Пандори в міжнародних відносинах, спровокувавши не лише черговий виток загальносвітової гонки озброєнь, а й суттєве збільшення кількості міждержавних конфліктів у різних регіонах.
Зокрема, останнім часом спостерігається відчутне підвищення градусу напруги у відносинах між Індією та Китаєм. Йдеться про суперечку навколо визначення індійсько-китайського кордону у віддаленому, однак водночас стратегічному районі плато Доклам у Гімалаях. І хоча деякі ЗМІ стверджують, що можливий двосторонній конфлікт, швидше за все, матиме обмежений характер, навіть його ймовірність не може не викликати значне занепокоєння у світі. Адже історія свідчить: ескалація міждержавного протистояння досить важко згодом піддається будь-якому контролю. Тим більше що й Пекін, і Делі володіють ядерною зброєю і мають потужні звичайні збройні сили.
Безсумнівно, за цим конфліктом уважно спостерігають у багатьох столицях, а головне – у Москві та Вашингтоні. Як зазначає впливовий «Економіст»: «Погіршення відносин Росії із Заходом внаслідок конфлікту в Україні наблизило РФ до КНР. Але за цим панібратством ховаються фундаментальні суперечності. Росії Китай потрібен куди більше, ніж РФ – Піднебесній. І Росія почувається незручно в таких нерівноправних відносинах, які засвідчують безпідставність претензій Кремля на світову велич. Російська Федерація боїться свого значно численнішого й економічно могутнішого сусіда, який швидко нарощує військову потугу». Більш того, «відколи внаслідок санкцій Росія втратила доступ до міжнародних ринків капіталу, Китай став її головним джерелом грошей», – додає британський журнал.
Тобто альянс РФ і Китаю вже стає фактором у міжнародних відносинах. Щоб пересвідчитись у цьому – достатньо поглянути на результати їхнього голосування в ООН стосовно найважливіших питань міжнародного порядку денного.
Водночас Москва наразі саме свої національні інтереси вважає пріоритетними і явно не хотіла б втратити ласий шматок перспективного індійського ринку озброєнь та інших технологічних товарів, що може статися у разі виявлення нею відвертих симпатій до позиції Пекіна.
Кремль також вочевидь побоюється послаблення (внаслідок зазначених внутрішніх суперечок) свого найулюбленішого геополітичного проекту – групи БРІКС, що об’єднує Бразилію, Росію, Індію, Китай і Південну Африку, якій Москва хотіла б надати антизахідного спрямування.
Цікаво, що Вашингтон теж опинився у доволі неоднозначній ситуації, адже, з одного боку, США наразі розраховують на дієву допомогу від КНР у стримуванні північнокорейської ракетно-ядерної програми, зокрема у вигляді заборони імпорту до КНДР, а з іншого – хотіли б мати взаємовигідні й навіть тісні, у тому числі військово-технічні відносини з іншим азійським гігантом – Індією, що швидко розвивається й має величезний потенціал.
Аналіз складного переплетіння інтересів у регіоні дозволяє констатувати, що єдиним взаємоприйнятним варіантом розв’язання цієї індійсько-китайської суперечки є дипломатичний, адже, здається, обидві сторони з багатьох причин явно не зацікавлені у потрясіннях, що можуть мати негативні наслідки для економіки й торгівлі. Такі потрясіння вочевидь будуть особливо небажаними для китайського лідера, який готується до важливого з’їзду Комуністичної партії КНР, призначеного на осінь цього року.
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
