Олексій Куроп’ятник
дипломат, експерт фонду «Майдан закордонних справ»
Західна ліберальна демократія перебуває у глибокій кризі та шукає вихід з неї. Чергові парламентські вибори в Італії, які пройшли 4 березня, стали прикладом таких зусиль. Ця країна подібно до України вже тривалий час потерпає від політичної нестабільності. В Італії діє складна дворівнева виборча система, що забезпечує суперництво між блоками партій (на цей час дві коаліції, які об`єднують дев’ять політичних сил) та змагання між окремими партіями (беруть участь сім політсил). У сучасній історії Італійської Республіки мало який із прем`єр-міністрів зміг дотягнути до середини 5-річної каденції. Правлячий клас Італії навчився лавірувати та виживати за таких умов. Але схоже, що цього року «пробігти між крапельками» вже не вдасться.
Головний результат останніх виборчих перегонів – старі партії програли й не мають шансів самостійно сформувати уряд, що не є проблемою виключно італійців, а й додає проблем Євросоюзу.
Обидві традиційні політичні сили провалилися. Провладна лівоцентристська коаліція під проводом колишнього прем`єр-міністра Маттео Ренці стала лише третьою, набравши всього 19% (мінус 6,5%) голосів виборців. Правоцентристська «Вперед, Італіє» на чолі з Сильвіо Берлусконі отримала ще менше: 14% (мінус 7,7%).
Натомість до влади приходять євроскептики, радикали та популісти, яким не подобається політика Брюсселя. Між коаліцій першість здобули правоцентристи «Ліги Півночі» Маттео Сальвіні. Серед окремих партій перемогу отримала позасистемна політична сила «Рух п`яти зірок» під проводом Луїджі Ді Майо – 32,2% (плюс 6,62% до результатів виборів 2013 року). Високі показники одержали також радикали «Ліги Півночі», які представляють промислово розвинені регіони, – 17,6% (плюс 13,6%). У цілому євроскептики здобули більше половини голосів у обох палатах парламенту.
Таким чином італійське політичне поле розділилося на три приблизно рівні частини. Однак жодна з політичних груп або партій не може самотужки отримати більшість та сформувати правлячу коаліцію, що створює в парламенті ситуацію непевності («підвішений парламент») з перспективою формування уряду меншості. Але очевидно, що це буде слабка коаліція, яка призведе до політичного паралічу, а новий уряд, найімовірніше, буде неефективним і технократичним.
Результати італійських виборів є показовими, оскільки демонструють політичні тенденції розвитку ліберально-демократичної Європи: центристські партії програють, принцип «компроміс та коаліція» більше не працює, довіра до традиційних політичних сил низька й не дозволяє їм входити до уряду.
Водночас економічна ситуація в країні вимагає політичної стабілізації й потужно впливає на настрої виборців. Третя найбільша економіка єврозони практично зупинила ріст (0,5% на кінець року), накопичила проблемні комерційні кредити на суму 368,5 млрд доларів (близько чверті у всьому ЄС) при рівні державного боргу в 2017 році 133% від ВВП. Це є найгіршим показником у ЄС після Греції. Парадокс полягає навіть не в наявності проблем, а у відсутності бажання уряду їх вирішувати. Вірогідно, європейські ринки негативно відреагують на таку ситуацію в Італії, подібно як у випадку з Грецією. Однак слід врахувати, що італійська економіка у вісім разів більша за грецьку. До того ж Італія є підписантом Римської угоди про створення ЄС, що не тільки посилить негативний ефект, а й вплине на всю євроспільноту. З точки зору деяких європейських економістів, прихід до влади в Італії «Руху п’яти зірок» або «Ліги Півночі» може стати дестабілізуючим фактором для євровалюти.
Однак такі прогнози є доволі суб’єктивними з огляду на те, що ЄС після Брекзиту та приходу до влади Дональда Трампа у США зменшив чутливість до політичної еквілібристики, ризики від якої часто виявлялися перебільшеними.
Прогнози щодо створення уряду непевні. Так, Bloomberg вважає найбільш вірогідною правоцентристську коаліцію консерваторів «Вперед, Італіє» та євроскептичної «Ліги Півночі». Проте така конфігурація від початку має вигляд внутрішньо розколотої, що потребує введення до коаліції додаткового союзника. Серед потенційних кандидатів на цю роль – переможець серед партій «Рух п’яти зірок», який, однак, не виявляє бажання єднатися з правоцентристами. Ідеологічна платформа «рухівців» постійно змінюється через позасистемний характер партії та значним чином залежить від поточної політичної кон’юнктури. Тому об’єднання з цією партією є досить проблематичним для будь-кого з основних гравців, але, водночас, без «Руху» неможливо створити дієздатний уряд.
Інші можливі варіанти об’єднання політичних сил для формування нового уряду Італії мають такий вигляд.
Нинішня провладна лівоцентристська коаліція, очолювана Демократичною партією з її непереконливими 19%, не тільки неспроможна сформувати уряд, а й взагалі не має шансів увійти до його нового складу. Натомість «велика коаліція» консерваторів «Вперед, Італіє» та демократів не може бути стабільною через несумісні ідеологічні засади учасників та недостатню підтримку виборців.
Таким чином майбутній італійський уряд буде «обмежено працездатним». Невтішні електоральні результати обумовило зростання суспільного невдоволення від корумпованості еліти та неефективної діяльності попереднього центристського уряду, роздратування від навали іммігрантів з Африки, зависокий рівень безробіття серед молоді.
Перемога євроскептиків у Італії також стала черговим ударом по істеблішменту ЄС та додатково негативно вплине на стабільність єврозони, яка й без того вже має борги на суму 2,2 трильйона євро.
Виникає відчуття, що стара система Європи розвалюється. Італія має або приєднатися до Еммануеля Макрона й у такий спосіб зміцнити ЄС, або йти у фарватері країн ЦСЄ, посилюючи євроскептиків та націоналістів. Отже, італійці обирали не так правлячу політичну партію, як політичний режим, контури якого ще не оформлені.
У рамках власних євроінтеграційних процесів Україні слід враховувати сучасні політичні тренди Європи та своєчасно корелювати свою політику у відповідності до національних інтересів.
