"Шановні учасники конференції!
За відведений для доповіді час дуже складно дати повний і розгорнутий аналіз дій структур влади, які формують внутрішню політику по відношенню до окупованих територій. Я зупинюся тільки на деяких аспектах.
Дуже часто можна чути в висловлюваннях експертів, громадських активістів, жителів окупованих територій — в Україні не сформована внутрішня політика по відношенню до окупованих територій. Чи так це насправді? Ні, не так! Влада насправді сформувала своє відношення щодо окупованих територій, сформувала свою політику. Це політика «примарної реальності» або «гібридна політика».
З 1 липня 2010 року в Україні діють норми Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Останні зміни в цей Закон вносилися в листопаді 2017 року. У цьому Законі перераховано багато: принципи, на яких базується політика; основи політики з різних напрямків, включаючи національну безпеку. Навіть те, що Україна хоче бути членом НАТО, в цьому Законі є. Чого в ньому немає. Немає ні в основному тексті, ні в перехідних положеннях. Немає жодної згадки про те, що у нас війна, що частина території України окупована. Що влада з цим фактом вважається і ставить своїм завданням відновити територіальну цілісність України і що досягнення цієї мети буде однією з основ і принципів при формуванні внутрішньої, так і зовнішньої політики. Чого немає ще. Коли читаєш норми цього Закону, не виникає відчуття, що існують які-небудь спроби з боку влади реалізовувати норми цього Закону щодо тих громадян України, які опинилися в окупації.
Коли заходить мова за оцінкою питання досягнення будь-якої мети, а відновлення територіальної цілісності України, як мета, проголошена чинною владою, можна нескінченно довго сперечатися про те — досягається мета чи ні. Ми, принаймні, рухаємось до мети чи ні. Ця своєрідна суперечка триває вже чотири роки між владою і суспільством в ситуації, коли влада намагається не чути і не помічати, щонайменше, в максимально можливому наближенні, суспільство. Щоб останнє не заважало владі діяти для власної вигоди.
Прийнятий 15 квітня 2014 року Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». В цьому законі, в першому наближенні, були враховані дії окупантів в Криму з оглядом на виниклі проблеми. Єдина позиція, яка не була врахована — це економічні відносини з окупованими територіями Автономної республіки Крим та м. Севастополь. Громадянам України в окупованому Криму нормами цього Закону був зроблений посил — Ви залишаєтеся громадянами України, держава розуміє, що отримання другого російського громадянства це вимушений захід для виживання в умовах окупації. Всі права громадян України за Вами залишаються. Територія Криму окупована тимчасово. Крим – це територія України. У той же час слід зазначити сповільненість реакцій українських державних інститутів як на події які відбувалися і відбуваються у Криму, так і на рішення української влади, які приймаються. Наприклад. У США перші санкції ввели 6 березня 2014 року. А НБУ лише 6 травня прийняв рішення про згортання банківської системи України своєї присутності на окупованій території.
У серпні 2014 року Верховна Рада України приймає скандальне відомий Закон про вільну економічну зону в Криму, який повинен був встановити критерії економічних відносин з окупованою територією Криму. За фактом, норми цього Закону вступили в протиріччя з раніше прийнятим Законом про тимчасово окуповані території.
1) У Законі відсутня будь-яка політична, економічна та інша логіка у визначенні окупованій території як вільної економічної зони.
2) Зрозуміло, що закон був прийнятий лише в інтересах групи осіб, яка володіє на окупованій території бізнес-активами і ці активи, з метою їх подальшої експлуатації треба було ввести в законодавче поле України.
3) Громадяни України, які мають реєстрацію в Криму, нормами закону, визнані за територіальною ознакою нерезидентами своєї власної держави. Тобто громадянами України, які проживають на території іншої іноземної держави. Це непряме визнання території окупованого Криму територією рф.
4) Створивши законом певну модель економічних відносин з окупованою територією, політичне керівництво країни дозволило здійснювати забезпечення окупованій території, сприяючи розвитку окупаційної військової бази, часткового податкового забезпечення окупаційних урядів в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. І звільнив від сплати податків в українську бюджетну систему.
5) Ускладнило процес евакуації малого і середнього бізнесу з окупованої території на материкову частину за фактом дій підприємців при евакуації рухомих активів. Хоча нормами Закону передбачалося зовсім інше.
6) Ускладнило процес комунікації з громадянами країни, які вимушено виявилися в окупації. Введення режиму державного кордону між Кримом і Херсонською областю призвело, в умовах неможливості вивезення особистих речей, до штучного стримування евакуації громадян України з окупованої території. Фактично — влади України стимулювала знаходження громадян України в заручниках у окупантів на окупованій території.
7) поставило під сумнів доцільність застосування заходів санкцій відносно окупованій території і країни — агресора з боку наших західних партнерів. На нашу думку, непослідовність в питаннях економічної політики по відношенню до окупованих територій породжує неоднозначне ставлення і до дотримання вже введених санкцій. Керівництву країн-партнерів складно пояснити представникам своїх бізнес — структур, чому вони повинні дотримуватися режиму санкцій по відношенню до окупованій території Криму, а українські бізнес — структури можуть не звертати уваги на режим санкцій. Санкції, які вже сьогодні застосовуються нашими західними партнерами, дозволяють мати по окупованій території Криму величезний список санкцій юридичних і фізичних осіб. Але є одне але ... Ініціатива щодо формування цього списку повинна виходити від української влади. І Україна сама повинна в повній мірі і навіть трохи більше дотримуватися санкції. По суті, така ситуація сприймається як породження для конкретної території умов недоброякісної конкуренції в інтересах українських резидентів.
За чотири минулі роки війни вже неодноразово звучали заяви про необхідність скасування норм цього Закону. У тому числі про це неодноразово заявляв і Президент України. Перший раз з його слів про необхідність в тижневий термін внести законопроект про скасування цього Закону, в стінах Парламенту було заявлено ще в вересні 2015 року. Остання ініціатива — створення робочої групи з напрацювання змін до цього Закону в 2018 році. Робоча група засідала один раз, більше її не збирали. Причина, дії політичного бізнес-лобі, яке будь-яким способом хоче зберегти свої бізнес — активи в Криму в законодавчому полі України і мати можливість продовжувати економічні відносини з / на окупованій території.
Протягом 4 років було відновлено роботу постійного представництва Президента в АРК, прокуратури в АРК, СБУ, МВС, створено Міністерство з питань окупованих територій. В той же час не відновлена діяльність органів управління Кримом в екзилі. Хоча на цю тему велося багато розмов і приймалися відповідні рішення. так в момент здійснення збройними силами російської федерації операції по окупації території Криму 27 лютого в Парламент вноситься проект рішення про проведення позачергових виборів Голов міст Феодосія і Саки, а так само селища Коктебель і села Кримське Сакського району. 12 березня, за 4-ри дні до проведення того дійства, що окупанти назвали «референдум» проведення цих виборів затверджується депутатами Верховної Ради України. А вже 15 березня 2014 року депутати Верховної Ради приймають постанову про дострокове припинення повноважень Верховної Ради АРК. Ця Постанова містить 2 пункти:
1. Достроково припинити повноваження ВР АРК.
2. комітету Верховної Ради України по питанням державного будівництва та місцевого самоврядування внести пропозиції відносно призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Свої пропозиції комітет з державного будівництва і місцевого самоврядування вносить по сьогоднішній день.
Був прийнятий Закон про внутрішньо переміщених осіб, в якому громадяни України — внутрішні емігранти і біженці були скромно визначені як внутрішньо переміщені особи. Хоча, внутрішнє переміщення передбачає організований владою процес цього переміщення. А цього, як раз і не відбувалося і не відбувається. Навпаки. У розвиток норм Закону про вільну економічну зону Крим були прийняті: постанова КМУ № 1035 та НБУ № 699, якими фактично жителі Криму були «законсервовані» на окупованій території. З точки зору можливості вивезення особистих речей, вільного доступу до фінансового ринку, банківського сектору тощо. Склалася парадоксальна ситуація, при якій громадянин російської федерації при отриманні посвідки на проживання в Україні має більше прав, ніж громадянин України, який має нещастя постійно проживати на окупованій території. Дуже великі проблеми і в питаннях документообігу (паспорта, свідоцтва про народженні, оформлення спадщини тощо). Складається відчуття, що керівництво міграційної служби України поставило перед своїми працівниками наступне завдання «Видати паспорт кримчанину — видати паспорт ворогові». При цьому корупційний бізнес на цих питаннях процвітає. Несвоєчасне вирішення питань освіти молоді з окупованих територій призводить до втрати покоління, яке сьогодні зростає в умовах мілітаризації свідомості з боку окупантів. Пенсійний фонд України продовжує посилати на адресу російських колег запити на особисті справи кримчан із зазначенням їх сьогоднішнього місце-перебування. Незрозуміло навіщо. І такі приклади можна наводити нескінченно.
У червні 2016 року у парламентських слуханнях «Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи і способи» були затверджені Рекомендації, реалізація яких повинна була закласти основу формування внутрішньої політики щодо окупованій території Кримського півострова . У цьому документі зазначалося, що
Вироблення державної стратегії реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя обов'язково має передувати визначення процедури, за якою буде здійснюватися процес повернення деокупованого російською федерацією Кримського півострова у правове поле України, що означає попереднє досягнення політичного и суспільного консенсусу відносно низькі базових питань, зокрема:
В якій саме формі автономії деокупованій Кримський півострів буде реінтегруватіся в Україну;
Чи є доцільнім отримання нової назви деокупованої та реінтегрованої в Україну Автономної Республіки Крим, а також якими буде глибина и зміст політико-правового статусу автономії;
Яким чином будуть розподілені повноваження між органами місцевого самоврядування та місцевими органами управління в Криму, у тому числі Курултаєм и Меджлісом кримськотатарського народу, та центральною владою, особливо з урахуванням нового усвідомлення Україною ваги и роли кримськотатарського чинника на Кримському півострові;
Яким чином будуть мінімізовані ризики, щоб не допустити повторення подій, змістовно аналогічних до Кримської трагедії 2014 року, а також які внутрішньо кримські запобіжники будуть гарантовано перешкоджати будь-якому недружньому зовнішньому впливу, в тому числі збройній агресії.
Депутати наголошували, що органам виконавчої влади України не вистачає законодавчих інструментів, які сприяли б їхній більш конструктивній и ефективній роботі, підвищували відповідальність и встановлювали чітку підзвітність стосовно дій та заходів, що вони вживають і які мають на меті деокупацію та реінтеграцію в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, и які водночас були б:
1) сигналами, що очікують громадяни України, які перебувають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або змушені були її залишити, як підтвердження факту реальної, а не декларативної уваги української влади до вирішенню питання деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у найкоротші терміни;
2) сигналами для колабораціоністів и порушників санкцій про невідворотність відповідальності за вчинені антиукраїнські та антікримськотатарські дії;
3) сигналами для керівництва іноземних держав, наших партнерів, міжнародних організацій, що підтверджують послідовність та узгодженість дій органів державної влади України в їх прагненні до деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної республіки Крим та міста Севастополя.
У тому числі Рекомендаціями передбачалося внесення змін до Закону України «Про засади внутрішньої и зовнішньої політики» щодо вирішенню питань деокупації та реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної республіки Крим та міста Севастополя;
В результаті за майже дворічний період з моменту прийняття депутатами цих Рекомендацій жоден їх пункту не було виконано ні КМУ, ні ВРУ, а ні Президентом. Проігнорований був навіть пункт Постанови ВРУ про те, що КМУ 1 квітня 2017 року має відзвітувати про хід виконання цих Рекомендацій.
Органи державного управління, які входять в структуру КМУ, депутатський корпус просто ігнорують необхідність формування внутрішньої політики по відношенню до окупованих територій. А якщо щось і робиться, то формується помилкова реальність або «гібридна політика», яка викликає неприйняття суспільства і зростання недовіри до влади.
Так звані «помилки» влади в питаннях формування політики по відношенню до окупованих територій, не вчасна реалізація необхідних заходів породжує негативний ефект, який має властивість накопичення. Можна наводити багато аргументів по неповної укомплектованості кадрами структур, які повинні вести роботу з питань окупованих територій. Їх недофінансування та інше. Ці факти лише підтверджують висновок про те, що окупована територія сходу України і Криму, в ще більшому ступені в практичній діяльності української влади не є одним із пріоритетів. За винятком піар-складової.
Ні в соціальній, ні в політичній, ні в економічній, ні у військовій сферах питання деокупації і реінтеграції Криму не сформовані в ясний і послідовний алгоритм, обов'язковий для виконання. Кримчани урізані в конституційних правах, включаючи виборче право. Військова компонента деокупації Криму владою не розглядається взагалі, ймовірно з цієї причини немає жодного документа, який би описував параметри відновлення і розвитку військово-морського флоту України.
Подібна «гібридна політика» по відношенню до окупованих територій лише заохочує і стимулює розвиток колабораціонізму в Україні в цілому і на окупованих територіях зокрема. Сформована державною владою України гібридна політика де мотивує громадян України в питаннях їхнього ставлення до відновлення територіальної цілісності держави. Соціальні опитування, які проводяться час від часу це яскраво показують.
Які в такій ситуації можна було б дати рекомендації владі?
По-перше, представникам влади необхідно зрозуміти, що у війнах не перемагають на дипломатичних раутах чи переговорах або шляхом розвитку економіки держави – агресора.
По-друге, для початку потрібно виконати всі ті завдання, які вона сама собі вже поставила на парламентському рівні, а так само в публічних заявах які давали представники влади, починаючи з Президента. Надалі, ми готові в спільній роботі надавати допомогу влади у формуванні логічної та послідовної внутрішньої і зовнішньої політики по відношенню до окупованих територій України."
27.03.2018
Оригінал за посиланням - Газета "Кримська світлиця"
