Куба – початок ери без Кастро

Світ за тиждень Спільний проект з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»

Олександр Поліщук

дипломат, експерт фонду «Майдан закордонних справ»


Минулого тижня відбулася безпрецедентна для Куби подія – влада, яку майже 70 років утримувала родина Кастро, 19 квітня перейшла до нового лідера Міґеля Діаса-Канеля (повне ім’я Міґель Маріо Діас-Канель Бермудес). Він став дев’ятнадцятим президентом Республіки Куба та головою Державної ради Куби. У найкращих традиціях символізму, який так полюбляють комуністи, нового лідера на найвищу в державі посаду обрала на безальтернативній основі Національна асамблея за день до святкування його 58-річчя.

Рауль Кастро – брат Фіделя Кастро, який після смерті легендарного «команданте революції» у 2016 році обіймав усі найвищі посади на Кубі, передав державну владу новому лідеру фактично у демократичний спосіб. Однак залишив за собою до 2021 року посаду генерального секретаря правлячої комуністичної партії, яка у державній ієрархії влади на Кубі є ключовою при прийнятті рішень.

За останні десять років кубинський соціалізм під керівництвом Рауля Кастро значно трансформувався, поступово дрейфуючи від тоталітаризму до «соціалізму з людським обличчям», як називають модель поєднання соціалістичного ладу з елементами демократичного суспільства після подій «Празької весни» 1968 року.

Послідовна реалізація цієї політики дозволила Кубі подолати антагонізм у відносинах зі Сполученими Штатами Америки та відновити 20 червня 2015 року дипломатичні стосунки з Вашингтоном, які були розірвані ще 1961-го.

У 2008-му, через 88 років після попереднього візиту до Куби президента США Калвіна Куліджа, Гавану з офіційним візитом відвідав очільник Сполучених Штатів Барак Обама. Двічі протягом 2015-2016 рр. подорож до «Острова Свободи» здійснював папа римський Франциск, продовжуючи розпочату у 1998 році Іоанном Павлом ІІ практику офіційних візитів на Кубу понтифіків католицької церкви. Щоправда, у лютому 2016-го організатором приїзду верховного правителя Святого Престолу до Гавани став російський патріарх Кирило, що є свідченням перебування кубинського керівництва під певним впливом лідерів «руського міра».

Навряд чи вдасться новому очільнику Куби Діасу-Канелю, колишньому інженеру, який пройшов шлях від провінційного партійного лідера до першої особи держави, самостійно вирватися з російської орбіти.

Ситуація в регіоні навесні 2018 року є досить складною та вибухонебезпечною. Фінансова криза в Нікарагуа призвела до кривавих вуличних антипрезидентських протестів у квітні. Керівництву Венесуели загрожує запровадження додаткових жорстких економічних санкцій з боку ЄС, США та Канади у разі проведення недемократичних виборів у травні. Під час минулорічних протестів проти розширення повноважень венесуельського президента Ніколаса Мадуро та обмеження функцій парламенту загинули понад 120 осіб.

Ці приклади спонукають нового кубинського лідера пришвидшити пошук варіанту виходу з економічної кризи. Проте «вікно можливостей» у нього не таке й велике. Нинішній глава Білого дому Дональд Трамп публічно відмовився від продовження політики Обами щодо нормалізації відносин з Кубою.

Реформи, які розпочав Рауль Кастро, спрямовані на подолання жахливої бідності у країні, потребують значних закордонних валютних вливань в економіку Куби.

З 2008 року, відповідно до нової агростратегії уряду, мільйони гектарів землі передаються у приватне користування фермерам, а у 2010-му надано дозвіл на відкриття малих підприємств приватного бізнесу. З 2011 року кубинцям дозволено продавати й купувати житло, а з 2013-го – користуватися wi-fi-зонами доступу до Інтернету.

Однак можливості Міжнародного валютного фонду або Світового банку щодо надання Кубі фінансової допомоги є обмеженими через її вихід із цих організацій після перемоги революції у 1959 році. Відновлення взаємодії з МВФ та СБ принесе Діасу-Канелю значні політичні втрати як серед однопартійців, так і серед прокомуністичних лідерів інших латиноамериканських країн регіону, для яких Куба завжди була «світочем і форпостом» боротьби проти США.

Тому в цій ситуації найпростішим для Міґеля Діаса-Канеля видається звернення по допомогу до Москви, яка зацікавлена у збереженні в «підчерев'ї» США свого впливу через підтримку осередків напруги. Проте сьогодні можливості Кремля в економічній допомозі колишньому союзнику, порівняно з 60-ми роками минулого століття, значно скромніші. Геополітичні амбіції Путіна наразі зосереджені на завоюванні політичної переваги на Європейському континенті та в Арктиці. Обмежені санкціями ресурси змушують кремлівського карлика утримуватися від рішення щодо повернення російської військової присутності на Кубу. Хоча не варто ігнорувати таку можливість, якщо обставини будуть більш сприятливими для Росії.

А поки що Москва вивчає нового кубинського очільника, якого позиціонують як «вірну тінь» Рауля Кастро та який має непоганий з точки зору росіян «послужний список». У 1987 році молодий Діас-Канель у складі кубинського військового контингенту виконував «інтернаціональний обов’язок» у Нікарагуа, воюючи проти «контрас» – озброєних за допомогою США загонів демократичної опозиції. Також його підозрюють в організації «акустичних атак» та радіоелектронних диверсій проти посольства Сполучених Штатів у Гавані в серпні 2017 року.

З іншого боку, Міґель під час роботи у 1990-х на посаді першого секретаря комітету партії у провінції Вілья-Клара відзначався ліберальною поведінкою, сприяючи проведенню рок-концертів, фестивалів тату, а також допомогою у відкритті культурного центру для ЛГБТ-спільноти – і це в країні, де нещодавно кримінально переслідували за гомосексуалізм. Крім того, новий кубинський президент відкрито підтримує борців за свободу слова та виступає проти обмежень громадської критики влади.

Уважно спостерігають за своїм новим лідером і самі кубинці, для більшості з яких він є «темною конячкою». За роки соціалізму вони звикли до клану Кастро. Представники старшого та середнього покоління, цілком зрозуміло, побоюються радикальних змін. Медицина та освіта на Кубі є безоплатними. За рівнем кількості лікарів на душу населення Куба випереджає всі країни Америки, зокрема США. Очікувана тривалість життя кубинців становить 79 років. І хоча мешканці Куби мають обмеження у придбанні м'яса та овочів, все ж таки основні продукти харчування їм гарантує держава.

Натомість молодше покоління кубинців прагне змін на краще та очікує від нового президента позитивних сигналів. Чи справдяться їхні сподівання, буде видно. Проте можна точно сказати, що епоха військової диктатури на Кубі відходить у минуле.

І це перевага, яку повинен використати новий президент. Для виходу з економічної кризи Міґелю Діасу-Канелю необхідно дистанціюватися від регіональних антиамериканських радикалів, налагодити ефективне співробітництво з поміркованими Гватемалою, Белізом, Ямайкою, Домініканською Республікою, Пуерто-Рико тощо. Крім того, Куба повинна активніше використати потенціал ідеологічно близького Китаю, який уже сьогодні є головним експортером кубинських товарів, а також провідним імпортером на острові. Щороку зростає кількість китайських туристів на Кубі, а Huawei стає головним постачальником для зростаючої кількості інтернет-підприємств країни.

Експерти
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Засновник Фонду, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації