Олег Бєлоколос
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
«За сприятливих обставин шансів на те, що 2018 року до домовленості таки дійде, трохи більше, ніж перспектив ядерної зими», – саме так, надзвичайно обережно, наприкінці минулого року писав авторитетний британський The Economist про перспективи досягнення хоч якоїсь угоди щодо північнокорейської ракетно-ядерної програми.
Тобто 12 червня в Сінгапурі відбулася подія справді історичного значення, як її одразу ж почали називати провідні міжнародні ЗМІ – саміт між лідерами США та КНДР. При цьому відчувалося, що й Дональд Трамп, і Кім Чен Ин явно хотіли й водночас дещо побоювалися цієї зустрічі.
Зовсім невипадково, паралельно з підготовкою до саміту, можна було спостерігати й неабияке психологічне змагання двох непересічних особистостей, які, попри відому імпульсивність, продемонстрували й необхідну раціональність, і достатній реалізм.
Дональду Трампу ця зустріч була необхідна для того, щоб продемонструвати, що він здатний досягти того, що не вдалося його попередникам, і що його тактика тиску, погроз і демонстрації сили є ефективною саме для приборкання небезпечного лідера КНДР. При цьому президент США доволі вдало усунув від вирішення найбільш актуального питання світової політики Китай і Росію, показавши, що саме Вашингтон сьогодні є й залишається визначальним і головним гравцем на міжнародній арені. Тобто Дональд Трамп, так би мовити, наочно показав і виконання передвиборчих обіцянок, і реалізацію тези про пріоритет національних інтересів з використанням формули «мир через виявлення сили», яку він проголосив основоположною віссю зовнішньої політики.
Водночас Трамп вочевидь був не проти зганьбити своїх політичних опонентів у США та у світі, які закидають йому невдале керівництво зовнішньою політикою, та збільшити особисті рейтинги. Адже його натяки на прямі переговори з лідером Північної Кореї під час виборчої кампанії тоді багато хто оцінив щонайменше як дещо наївні...
У свою чергу, Кім Чен Ин явив себе світу як державний діяч, котрий нарівні розмовляє з керівниками наддержав, тобто отримав статус, якого прагнули його батько й дід.
Очевидно, рішення, прийняті 12 червня, означають те, що йдеться лише про початок доволі складного процесу, який триватиме декілька років і, зокрема, включатиме такі етапи, як повна денуклеаризація Корейського півострова та встановлення там передумов для стабільного й міцного миру. Сторони також домовилися налагодити відносини між США та Північною Кореєю й відшукати та здійснити перенесення останків полонених і військових, загиблих під час бойових дій.
Одним з ключових питань, які залишилися нез’ясованими, є саме зміст терміну «гарантії безпеки» (security guarantees), що їх президент Трамп пообіцяв надати КНДР. Очевидно, зміст цих гарантій буде визначено в ході подальших двосторонніх переговорів.
Господар Білого дому під час церемонії підписання двосторонньої заяви наголосив, що два керівники «налагодили особливі зв’язки» і що після кількагодинних переговорів та підписання документа, на його думку, відносини США та Північної Кореї «дуже відрізнятимуться від того, що було у минулому».
Однак, оцінюючи попередні результати саміту, слід також пам’ятати, що в сучасному мінливому світі, де можливо абсолютно все, Пхеньян без жодних докорів сумління вдавався до переговорів з метою начебто пошуку компромісу задля реалізації власних цілей і намагався використовувати будь-які кроки назустріч з боку Вашингтона для збільшення тиску у відповідь та вирішення головного завдання – забезпечення політичного та економічного збереження власного режиму без жодних серйозних внутрішніх змін.
Отже, й увага до дій КНДР, безумовно, має бути відповідною. Вочевидь, це добре усвідомлюють у Вашингтоні, адже домовленість із Пхеньяном більше не є просто двосторонньою американсько-північнокорейською угодою, а стала особистою справою Дональда Трампа та, можливо, одним з його головних майбутніх внутрішньополітичних козирів.
Для України ж саміт 12 червня наразі видається позитивним, адже наша держава, яка понад 20 років тому добровільно відмовилася від третього у світі ядерного потенціалу, завжди виступала за зміцнення міжнародного контролю над поширенням зброї масового знищення та засобів її доставки.
Крім того, нам, в Україні, буде особливо цікаво відслідковувати подальший розвиток подій навколо денуклеаризації КНДР. Адже Україна свого часу зіштовхнулася з різним тлумаченням положень відомого Будапештського меморандуму (Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї) 1994 року, де англомовний термін security assurances було перекладено в українському тексті як «гарантії безпеки», що, як згодом виявилося, радше означало «запевнення щодо безпеки» (причому політичного характеру).
