Олексій Куроп'ятник
експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
У неділю, 30 вересня, у Македонії відбувся референдум про зміну назви країни на Республіку Північна Македонія. Однак занизька явка перетворила його результати на не зобов’язальні для парламенту. Захід загострив і без того непросту політичну ситуацію в країні. Росія продемонструвала свій чималий вплив на Македонію, а розклад сил у парламенті цієї балканської країни не дозволяє впевнено прогнозувати ратифікацію результатів. Референдум проявив потужне протистояння між Заходом та Росією за вплив у регіоні Західних Балкан. Перший давно пропонує Македонії інтеграцію до своїх інституцій. РФ обіцяє економічні преференції і, схоже, цього разу виграла, на що вказує недостатня легітимність референдуму: хоча 90% виборців, які проголосували, підтримали ідею зміни назви країни, явка склала 36,8% при необхідних не менше 50%.
Сама ідея зміни найменування країни має тривалу історію. Македонці змагаються за право відстояти назву своєї вітчизни з 1991 року. Увесь цей час Греція постійно блокує інтеграцію Македонії в західні інституції, звинувачує Скоп’є у крадіжці назви її північної провінції через змагання за спадщину Александра Македонського, імперія якого охоплювала обидві ці території з однаковою назвою.
Важливо підкреслити, що вплив Заходу на відносини країн у регіоні залишається обмеженим: Єврокомісія направляла дев’ять своїх рекомендацій про укладання угоди між Грецією та Македонією, однак без успіху. Схожа напруга існувала між Македонією та Болгарією, яка завершилася двосторонньою угодою в серпні 2017-го. У цьому випадку компромісу було досягнуто також на двосторонньому рівні: 17 червня 2018 року прем’єр Греції Ципрас та голова уряду Македонії Заєв уклали угоду про порядок зміни назви країни. Однак згода уряду пристати на вимогу Греції змінити назву країни та її процедура, яка передбачає затвердження цього рішення з боку грецького парламенту, робить саму ідею принизливою для македонців, беручи до уваги те, що у 1993 році країна під назвою «Республіка колишньої Югославії Македонія» стала членом ООН, що робить сумнівними претензії Греції, яка користується перевагами недосконалого консенсусного порядку ухвалення рішень у ЄС і НАТО.
Як і очікувалося, замість розв’язання, укладання вказаної угоди відразу створило нові проблеми. Передусім з’ясувалося, що домовленість негативно сприйняли націоналісти Греції, які звинуватили прем’єра Ципраса у зраді, оскільки, на їхню думку, угода позбавляє Грецію дипломатичної переваги надалі блокувати вступ Македонії до НАТО та ЄС. Крім того, вони вважають, що угода може мати для Греції негативні наслідки: після офіційного визнання македонської мови та національності світ однаково називатиме країну просто Македонією, оскільки її визнання в 1991 році відбулося саме під цією назвою. Ця відвертість і проявляє справжню причину тривалого конфлікту між вдома країнами. Грецькі націоналісти також влаштували сутичку з поліцією під час церемонії підписання угоди, у результаті чого шестеро протестуючих та шестеро поліцейських отримали поранення.
Ще більш негативну реакцію викликала означена угода в Македонії. Під час її підписання на кордоні двох країн опозиція також провела мирний марш протесту (близько п’яти тисяч учасників). Акції протесту пройшли перед будинком парламенту, коли до двох тисяч протестувальників кидали у правоохоронців каміння та сигнальні ракети, спробували прорватися через кордон поліцейських, унаслідок чого 10 осіб та семеро поліцейських були поранені, а поліція застосувала сльозогінний газ.
Ідея зміни назви країни не має широкої підтримки в країні, більшість населення вважає претензії Греції несправедливими. Жорстку позицію щодо угоди зайняла впливова опозиція та націоналісти, які назвали її «капітуляцією» та вдалися до тактики бойкоту референдуму, що врешті принесло успіх. Важливо те, що опозиція підтримує рух до НАТО та ЄС, однак відкидає ганебну угоду, яка передбачає зміну назви країни. Навіть президент Македонії Джорге Іванов виступив проти угоди, підтримав ідею бойкоту й пообіцяв заблокувати її своїм вето.
Соціалісти прем’єра Зорана Заєва в коаліції з двома партіями албанської меншини з самого початку усвідомлювали проблематичність реалізації угоди. Однак вони сподівалися отримати на референдумі позитивний результат, роблячи ставку на процвітання через вступ до ЄС та НАТО, що має дозволити об’єднати слов’ян та албанську меншість. Остання широко підтримує прозахідні перспективи країни, менше переймається назвою країни та масово голосувала на референдумі.
Заради успіху влада навіть вдалася до відвертого маніпулювання думкою виборців при проведенні референдуму: текст запитання взагалі не містив згадки про зміну назви країни. Замість цього населенню пропонували підтримати угоду між урядами Македонії та Греції, не називаючи її змісту по суті.
Позиція влади була суперечливою: вона очікувала низької явки на референдум і наперед виказувала готовність визнати його результати навіть при явці 40%, посилаючись на необхідність врахувати «технічні та логістичні умови», оскільки значна частина громадян працює за кордоном – у ЄС. Водночас вона обіцяла дотриматися законності як щодо явки, так і стосовно більшості голосів, сподіваючись на те, що переважна більшість населення підтримає прозахідний курс. Заниження порогу явки не є безпідставним: згідно зі списками 2012 року, у цій бідній країні налічувалося 1,8 млн виборців. Зараз кількість населення скоротилася на декілька сотень тисяч через трудову міграцію до країн Євросоюзу. У 2009 році парламент уже обговорював доцільність зниження порогу мінімальної явки для референдумів до 40%, однак безуспішно. За останні 16 років явка у країні завжди є значно нижчою за 70%, тож 90% голосів «за» при явці 36,8% не виключають можливості легітимізувати результати голосування.
Проте низька явка стала результатом свідомої та в цілому вдалої тактики потужної опозиційної партії «Внутрішня македонська революційна організація», яка до 2017-го десять років перебувала при владі і входить у родину консервативної Європейської народної партії в Брюсселі. Коли стало ясно, що явка занизька (третина виборців), правлячі соціалісти спробували протиставити її високому позитивному голосуванню (90%). Водночас тактика бойкоту замість закликів до негативного голосування має ваду: вона підриває легітимність заходу, але не дозволяє чітко визначити реальну розстановку сил у країні з цього питання.
Тож законність голосування сумнівна: президент вважає, що населення відкинуло угоду з Грецією, лідер опозиції Християн Мікоскі оголосив, що «уряд втратив свою легітимність». Правляча партія цього не спростовує: прем’єр Заєв пообіцяв у разі провалу затвердження результатів у парламенті провести дострокові вибори (останні пройшли у 2016-му й надали мандат на чотири роки). Наступним кроком у реалізації угоди є ратифікація результатів референдуму двома третинами в парламенті, який складається зі 120 депутатів. Правляча коаліція має всього 69 депутатів, для позитивного голосування їй бракує щонайменше 11 голосів з числа опозиції, що є маловірогідним.
Проте Захід, що прагне скористатися нагодою закріпитися на Балканах, не засмутився низькою явкою й відреагував на підсумки референдуму як на цілком законний позитивний результат. Уряд негайно привітали очільники ЄС та адміністрація президента США, підкресливши, що «відтепер двері в НАТО для Македонії відкриті». У ЄС оголосили про початок наступного року переговорів щодо приєднання Македонії до Союзу. Греція поквапилася запевнити про відмову від блокування зовнішньополітичних амбіцій Скоп’є. Напередодні голосування країну відвідали очільники ЄС, НАТО, Німеччини, США, а британське МЗС надало фінансування для заходу.
РФ прогнозовано заявила про невизнання результатів «примусового» референдуму та про «відверте втручання Брюсселя у внутрішні справи незалежної країни». Референдум названо «сумнівним інструментом втягування Македонії до лав НАТО та ЄС попри бажання населення країни». Водночас Росія історично зберігає потужний вплив на регіон та намагалася підтримати опозицію щодо схилення македонців бойкотувати референдум, що врешті-решт завадить країні вступити до НАТО та ЄС. На ці зусилля вказують масові заклики до македонців через Facebook «не дозволити албанцям змінити назву країни», що надало США підстави звинуватити Кремль у втручанні у процес проведення референдуму. Однак справжній масштаб її втручання наразі складно оцінити. Втім, посилення розколу та нестабільності у країні після референдуму відповідає планам Москви, битва за Македонію ще не завершена.
