У п’ятницю 23 березня центральний уряд Іспанії за мовчазної згоди керівництва ЄС та Німеччини вдався до чергових репресій проти лідерів каталонських сепаратистів, використовуючи відверто сумнівні правові методи. Верховний суд Іспанії раптом вирішив, що 12 лідерів Каталонії, які перебувають на території Іспанії та окремих країн Європи, звинувачені в організації повстання, мають бути заарештовані. Приводом для рішення суду стала втеча лідера пронезалежної каталонської Республіканської лівої партії Марти Ровіра до Швейцарії замість приходу в суд та вірогідного арешту за звинуваченнями в організації заворушень та зловживанні бюджетними коштами восени 2017 року. Ордер на арешт (усього 13) був також виписаний на Анну Габріель, активістку радикальної партії «Кандидатура народної єдності», яка теж шукає політичного притулку у Швейцарії. Наразі 22 провідних каталонських політиків, фактично все вище керівництво автономії, звинувачують у цьому злочині. Суд Іспанії вважає, що ці особи продовжують курс на незалежність автономії, що трактується як злочинна діяльність. Дев`ять з них перебувають в іспанській в’язниці, п’ятеро виїхали до Бельгії разом з Карлесом Пучдемоном, одна – в Шотландію. Проте найпотужнішу реакцію в автономії викликав ордер, а потім і арешт (25 березня) самого Пучдемона в ФРН, під час його поїздки до Фінляндії, поблизу кордону з Данією. Іспанія домагалася арешту політика на маршруті його руху в Фінляндії та Данії, проте арешт стався саме в ФРН, на зворотному шляху до Брюсселя. Цей політик разом з колегами залишив на короткий час Бельгію, де правосуддя п’ять місяців ставилося до нього прихильно й не вбачало в його діях у Каталонії складу злочину.
Рішення суду про арешт того ж дня спровокувало в Каталонії демонстрації протесту, які продовжилися більш масово в неділю, 25 березня, коли до 60 тисяч прихильників незалежності Каталонії вийшли на вулиці Барселони, щоб засудити арешт у Німеччині Карлеса Пучдемона, колишнього президента провінції. Акції протесту організував Комітет оборони Республіки (КОР), заснований перед референдумом про незалежність Каталонії та пізніше заборонений рішенням суду Іспанії. Демонстрації розпочалися переважно мирно, однак біля будинку іспанського уряду в Барселоні кілька сотень протестувальників закидали поліцію вуличними баками для сміття та були побиті кийками поліцейських. Постраждало 98 осіб, одну людину заарештували, п’ятдесятьом надано медичну допомогу. Потім кількатисячний натовп зібрався перед офісом ЄС та консульством ФРН під гаслами «Ганьба Європі» та з плакатами, на яких Ангелі Меркель домалювали вуса Гітлера. Крім того, акції протесту відбулися ще в чотирьох містах провінції – були заблоковані головні автомагістралі. Незважаючи на спроби окремих політиків на кшталт Ельзи Артаді, депутатки регіонального парламенту та члена поміркованої партії «Разом за Каталонію», акції протесту не закликали до незалежності автономії.
Ці протести пройшли попри сподівання Мадрида встановити повний контроль над регіоном та придушити прагнення половини населення до незалежності після відставки законного уряду провінції в кінці жовтня 2017 року та проведення дострокових виборів. Тепер схоже на те, що влада Іспанії свідомо поглиблює в Каталонії політичну кризу і штовхає прихильників суверенітету на радикальні методи політичної боротьби.
Варто нагадати, що поточну проблему створив саме офіційний Мадрид, який уперто не визнає економічного підґрунтя каталонського сепаратизму, що виник у 2010 році на тлі часткового скасування рішень, погоджених іспанським урядом з каталонцями, щодо більш сприятливого для багатої та економічно розвиненої Каталонії перерозподілу бюджетних надходжень. Центральна влада прагне відстояти своє право проводити перерозподіл бюджету без урахування інтересів 16 автономій, рівні економічного розвитку яких суттєво відрізняються. Іспанія є не демократичною республікою, а гібридною конституційною монархією з елементами представницького управління, її ефективність залежить від настроїв правлячої еліти. У 2009-му ці настрої змінилися, економічні інтереси Каталонії вирішили проігнорувати, а починаючи з 2012 року перед загрозою неминучого зростання сепаратизму еліта в Мадриді вирішила замість переговорів застосувати проти лідерів автономії підконтрольну їй судову систему для придушення економічного сепаратизму каталонців як кримінального злочину. Саме тому з жовтня 2017 року каталонські політики, які вдаються виключно до демократичних і мирних форм політичної боротьби, опинилися поза законом. Для порівняння, сепаратисти ЕТА в Країні Басків, які не мали легітимності від місцевих виборців, шляхом застосування кривавих терактів з численними жертвами домоглися від Мадрида значних економічних поступок і припинили боротьбу. У Каталонії, де форми політичної боротьби свідомо мирні, а опоненти (центральна влада в Мадриді та нова правляча коаліція в парламенті Каталонії) мають повну легітимність, центральний уряд вдався до арештів та засудження всіх лідерів сепаратистів на тривалі терміни. Однак спромігся заарештувати лише частину з них, а на дострокових виборах 21 грудня його політичні опоненти знову перемогли, хоча й з незначною перевагою. Тепер лідери сепаратистів, які або ховаються у Європі, як Карлес Пучдемон, або сидять у в’язниці в Мадриді, знову стали депутатами регіонального парламенту з перспективою очолити каталонський уряд і парламент.
У разі, якщо це станеться, Мадрид зазнає повної поразки у своїх спробах утримати Каталонію від руху в бік повної незалежності, не поступаючись при цьому часткою каталонських податків. Після обрання пронезалежного президента Каталонії неодмінно постане питання про законність дій іспанського уряду щодо втручання у внутрішні справи автономії. Крім того, з’являться законні передумови для успішного досягнення Каталонією незалежності. Замість перемовин з опонентами про бюджет як першопричину конфлікту, Мадрид вирішив вдатися до сумнівних з правової та легітимної точок зору методів політичної боротьби: він почав систематично чинити тиск на новий парламент арештами, вимагає обрати на посаду президента «чистого кандидата» та створити «законослухняний» уряд. При цьому пригрозив зберегти пряме управління автономією, допоки вимоги не будуть виконані. У грудні іспанський уряд заблокував переобрання Карлеса Пучдемона на посаду президента автономії під загрозою його арешту, на початку березня заблокував обрання однопартійця Жорді Санчеса, відмовившись звільнити того з в’язниці, минулого тижня зірвав обрання третього кандидата – Жорді Турула, взявши його під арешт перед повторним голосуванням. Така тактика веде до повторних дострокових виборів у липні ц. р., на яких центральний уряд сподівається змінити розклад політичних сил на свою користь. Спікер каталонського парламенту вже засудив Мадрид за безпрецедентне та незаконне втручання у внутрішні справи автономії.
На тлі вищезгаданих подій градус політичної боротьби в Каталонії підвищується: ультраліва партія «Кандидатура народної єдності», молодший член коаліції, відмовила Жорді Турулу в підтримці через його політичну поміркованість, а саме через небажання негайно відновити процедуру щодо незалежності Каталонії. Пронезалежні каталонські партії спонукають до проведення термінової сесії парламенту для ухвалення реформи, яка дозволить призначити президента автономії попри перешкоди, які чинить цьому Верховний суд Іспанії. Поки що вони схильні змагатися за незалежність провінції шляхом мирного громадянського опору й утримуються від радикальних форм боротьби. Опитування громадської думки показало, що населення розділилося в питанні про незалежність приблизно порівну, проте переважна більшість вважає найкращим виходом з кризи саме законний референдум, що відповідає засадам ООН про право націй на самовизначення. Лідери каталонців заперечують націоналістичний характер їхнього руху до незалежності, віддають перевагу терміну «суверенітет» або «громадянський націоналізм», де пріоритет не в посиленні нації або ідентичності, а в реалізації права народу на самовизначення та добробут.
Законність дій Мадрида поки що викликає в Європі мовчазне неприйняття та глухе обурення. Керівники ключових країн – членів Євросоюзу утримуються від публічної критики іспанського уряду та надають йому карт-бланш. Німецькі політики роблять акцент на правовій стороні справи, але відкидають імовірність ухвалення політичного рішення щодо Пучдемона. Тут є хитрість: у більшості країн ЄС, зокрема в Британії, Фінляндії, Бельгії, Данії та Німеччині, відсутня кримінальна відповідальність за повстання, натомість є поняття «державна зрада», що передбачає насильницькі дії із захоплення влади, чого не було в Каталонії. Бельгія перша поставила під сумнів законність підстав для арешту, Фінляндія й Данія ухилилися від виконання ордера. Однак лише фракція Зелених у Європарламенті засудила арешт Карлеса Пучдемона в ФРН як «непропорційний захід» та підкреслила недовіру до правосуддя Іспанії. Фракція закликала Мадрид припинити чинити перешкоди для створення уряду Каталонії та вдатися до політичного, а не правового виходу з існуючого в Іспанії політичного глухого кута, у якому Єврокомісії доцільно виступити посередником.
