Невірний поступ чеської демократії

Світ за тиждень Спільний проект з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»

Олексій Куроп’ятник

експерт фонду «Майдан закордонних справ»


У Чехії вже більше семи місяців відбуваються дивні речі: країна живе з тимчасовим урядом, а політичний клас давно втратив будь-які ідеологічні засади та розділився на два антагоністичні блоки, що орієнтуються переважно на мінливі громадські настрої. Дійшло до того, що перші особи в боротьбі за владу в економічно успішній країні ЦСЄ всерйоз публічно обговорюють доцільність виходу Чехії з Євросоюзу та скорочення участі в заходах НАТО. При цьому економіка країни впевнено зростає, чому сприяє потужний попит у Німеччині, існує профіцит державного бюджету, а рівень безробіття є найнижчим у Європі.

Втім, це не заважає країні перебувати у глибокій політичній кризі, яка проявляється у повній неспроможності правлячого класу сформувати дієздатний та ідейно несуперечливий уряд. Зважаючи на тупикову ситуацію, наприкінці минулого року прем’єр пропонував створити деполітизований «технологічний уряд» меншості та незалежних експертів, однак парламент цього не дозволив…

Отже, у жовтні 2017 року пройшли парламентські вибори, які стали черговим, після попередніх перегонів, кроком до хаотизації політичної системи країни. Правляча соціал-демократична партія з тріском їх програла й отримала всього 15 місць (втративши 35). Їхні ідейні опоненти – консерватори посіли другу позицію, здобувши 25 мандатів у 200-містному парламенті. Проте переможцем із лише 29,6% голосів (78 місць) стала порівняно нова ліва популістська деідеологізована сила АНГ (Акція невдоволених громадян) під проводом олігарха – мільярдера номер один країни Андрея Бабіша. Ситуація погіршилась тим, що третьою політичною силою в парламенті стала популістська Чеська піратська партія, що навідріз відмовилась мати справу з Бабішем.

Все це призвело до проблем зі створенням правлячої коаліції та уряду, оскільки фактично жодна політична парламентська сила не захотіла працювати з переможцем. Тепер у парламенті дев’ять партій, що свідчить про відсутність структуризації політичного ландшафту країни (у 1990-х роках їх було 10).

Після виборів політсила Бабіша спробувала створити уряд однопартійної меншості з представників АНГ та незалежних експертів, однак ця спроба провалилася 16 січня ц. р., коли парламент відмовив йому у вотумі довіри. Рух Бабіша (АНГ) з самого початку прагнув створити уряд з правоцентристським ухилом, однак майже всі партії відмовилися вступати з ним у коаліцію. Наприкінці березня провалом завершилися спроба Андрея Бабіша за підтримки лівого президента Чехії Мілоша Земана утворити коаліцію меншості з соціал-демократами (78 + 15 місць), які виявили обережність не злучатися з політком, якого звинувачують у шахрайстві. Невдала спроба АНГ об’єднатися з праворадикальною партією «Свобода та пряма демократія» (СПД), що закликає до референдуму про вихід із ЄС та боротьби з олігархами, та комуністами (78 + 22 + 15 місць) відбулася ще в грудні 2017 року та була повторена в березні ц. р. Тоді президент Земан спонукав Бабіша створити коаліцію з антиєвропейськими та антинатовськими політичними силами. Усе це відбувалося на тлі значного невдоволення виборців, спричиненого корупційними скандалами, у яких були задіяні провідні національні політики. 9 квітня в країні пройшла серія страйків (від 5 до 10 тис. осіб) з вимогою відставки прем’єра Бабіша та проведення нових парламентських виборів.

Нарешті, 21 червня ц. р. Андрей Бабіш здійснив другу спробу утворити коаліцію з соціал-демократами. І знову невдало: президент Мілош Земан відмовився затвердити (в Чехії президент призначає міністрів) кандидатуру від соціал-демократів Мірослава Похе на посаду міністра закордонних справ через його «недостатню опозиційність до міграційної політики ЄС». Ситуація ускладнюється тим, що без підтримки компартії (15 голосів), яка також не підтримує Похе, нова коаліція має покладатися на голоси ультралівих та проросійських комуністів.

У жовтні 2017 року на останніх парламентських виборах центристський рух АНГ здобув найбільшу кількість голосів (29,7%), і його лідер Андрей Бабіш став прем’єр-міністром. Цей бізнесмен-мільярдер тримається суперечливої політичної позиції, сформованої не принциповим баченням, а поточними інтересами: він закликав до проведення референдуму про вихід Чехії з ЄС, що не заважає йому позиціонувати себе як проєвропейського політика, і відкидає вимоги комуністів зменшити залучення Чехії до закордонних військових операцій НАТО. У попередньому коаліційному уряді Бабіш обіймав посаду міністра фінансів і торік опинився в центрі скандалу через конфлікт інтересів: проти політика були висунуті звинувачення у шахрайстві (десятирічної давнини) з субсидіями ЄС на суму 2 млн євро.

Як не дивно, попри свою неоднозначну репутацію Бабіш залишається найпопулярнішим політиком у Чехії, а політична система країни характеризується нестабільними урядами та слабкими партіями, які тяжіють до блокування на основі ставлення до політиків (за чи проти Бабіша та Земана), а не до пошуку шляхів розвитку крани. Зростання блокової політики, яка вміщає те, що не можна поєднати, як-от комуністів із правими радикалами, або християнських демократів з піратами, трансформує політичні орієнтації в чеському політикумі.

Раніше політичне суперництво в Чехії велося між економічно лівими, яких представляли комуністи та соціал-демократи, та економічно правими. Перші домагались прогресивного оподаткування, посилення соціального захисту та розширення державних програм соціальної допомоги. Другі, представлені переважно політсилою ODS (Громадянська демократична партія), прагнули обмежити державні соціальні програми та йти шляхом приватизації. Більшість інших партій, переважно маргінальних, знаходили своє місце в економічно визначеному просторі, а решта – у ставленні до релігії або до комунізму, при цьому розмиваючись в економічних розбіжностях.

Справжня криза політичної еліти, включно з парламентом, урядом та конституційним судом, сталася в країні після парламентських виборів 2006 року, коли був сформований уряд прем’єра Фішера. Закон про вибори має створювати стимули (через прогресивні бар’єри) єднатися на ідейній основі та зменшувати поляризацію партійної системи, якій бракує зв’язку з соціальними групами.

Самі партії стали нетривкими, часто розколюються на фракції. Внаслідок цього уряди не стають асоціаціями ідейно об’єднаних партій, а просто з’єднанням суб’єктів політичної діяльності, які отримали достатню кількість мандатів. У період останніх двох виборчих циклів усе занадто ускладнилось через зростання підтримки популістів та маркетингових партій, яких запрошували долучитися до уряду (попередня коаліція соціалістів) для здобуття достатнього числа голосів у парламенті.

Нинішні політичні блоки не мають нічого спільного з економічними підходами, отже, їхні програми мало чим різняться. Проте остання президентська кампанія виявила зростання інтересу нації до самоідентифікації та міграційної політики ЄС. Протягом міграційної кризи 2015-2017 рр. Чехія прийняла всього 12 мігрантів, решті надала транзит до Німеччини. Разом з цим внутрішній політичний дискурс точився навколо суто гіпотетичної загрози імміграції та ісламізації чеського суспільства, до якого реальне мусульманське населення не має жодного відношення. Акцент політичної уваги змістився зі справжніх проблем на вигадані. Однією з найбільш тривожних тенденцій останніх років у Чехії стала риторика щодо підриву зв’язку країни з ключовими західними інститутами ЄС та НАТО.

Політична культура чехів, як і решти постсоціалістичних націй, базується на прагненні негайно використати наявні можливості. Відповідно, нестабільність політичних партій пов’язана з ідеологічною слабкістю, вузькою електоральною базою, схильністю змінювати партійні симпатії. Конституція та виборча система, а також те, як їх інтерпретують політики, породжують нестабільність урядів. Потужним чинником виступає звичка значної частини виборців до «соціальної держави» зі щедрими програмами соцдопомоги, які за умов нинішньої демографічної ситуації неможливо підтримувати. Це спонукає лівих і правих політиків обіцяти виборцям заходи державного патерналізму, втрачаючи при цьому свою ідеологічну ідентичність, що спричинює зростання безідейного популізму.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації