Операція «Інавгурація»

Світ за тиждень Спільний проект з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»

Олег Бєлоколос

дипломат, експерт фонду «Майдан закордонних справ»


7 травня очільник Росії Путін виступив з інавгураційною промовою, у якій виклав своє публічне бачення нового президентського терміну. Чому саме публічне? Тому що він та втаємничене коло наближених до нього осіб чудово розуміють, що адресатом усіх цих гасел є пересічні росіяни. Адже після останньої хвилі поглиблення міжнародної ізоляції РФ саме вони сьогодні є головною аудиторією президента Путіна.

Для нас же, в Україні, важливо не те, що оголосив новий/старий господар Кремля, а насамперед правильний прогноз подальшої трансформації Росії.

Отже, не секрет, що президентські вибори 2018 року де-факто звелися до публічного схвалення з боку російського населення політичного курсу керівника держави. Ще однією метою вельми умовної виборчої кампанії 2018-го була дискредитація в очах суспільства будь-якої опозиції та демократії як такої.

Можна констатувати, що за час правління Путіна Росія пройшла шлях від так званої ліберальної імперії до класичного авторитаризму, де будь-які демократичні процеси підмінені їхньою імітацією, ЗМІ перебувають під повним контролем влади, а населення посилено обробляється потужною пропагандою.

Водночас, попри бравурні реляції керівництва Російської Федерації, ситуація в країні, де перестали працювати майже всі «соціальні ліфти», а кількість бідних становить 22 мільйони осіб зі 146 мільйонів населення, явно далека від оптимістичної.

Нещодавніми санкціями США репутації всього російського бізнесу завдано нищівного удару. Суттєво посилиться увага контрольних органів багатьох країн до капіталів російського походження. І це при тому, що Захід має ще декілька найбільших «козирів у рукаві», головні з яких – стимуляція падіння світових цін на нафту та розпродаж російських цінних паперів, що, безумовно, матиме майже вбивчий ефект для економіки РФ.

За даними Стокгольмського інституту проблем миру (SIPRI), нещодавно Росія вперше після дефолту 1998 року була змушена зменшити військові витрати, які на сьогодні ставлять 66 мільярдів доларів (четверте місце у світі після США, КНР та Саудівської Аравії). Експерти SIPRI пояснюють скорочення оборонного бюджету економічними проблемами, спричиненими санкціями за анексію Криму та агресію в Україні, а також зниженням цін на нафту.

Спроби уряду допомогти російським компаніям, що потрапили під санкції, через систему державних закупівель вочевидь укотре призведуть до виникнення нових корупційних схем з використанням бюджетних коштів. Таким самим, на думку незалежних російських експертів, буде й результат запровадження можливих «контрамериканських» санкцій з боку Кремля. На цьому тлі вельми показовими є оцінки експертів російської Вищої економічної школи, які констатують стрімке падіння фінансових надходжень від нерезидентів і прогнозують відплив капіталу за кордон у 2018 році в розмірі 49 мільярдів доларів та зниження обсягів експорту на 3-4 мільярди доларів.

Явно провалилося й так зване імпортозаміщення в промисловості, що потребує модернізації. Між тим коефіцієнт зношеності обладнання у видобувній промисловості становить понад 50%. Частка іноземної електроніки в російських цивільних супутниках, що забезпечують цифрове телебачення і швидкісний Інтернет, продовжує складати 70%. Така ж ситуація зі «знаковим» російським проектом Sukhoi Superjet 100, авіоніку для якого постачає французька Thales, систему управління польотом виробляє німецька компанія Liebherr, а шасі – французька Safran. Ну а двигун для цього літака створено на спільному російсько-французькому підприємстві PowerJet за участі французької фірми Snecma. Фактично, РФ у цьому проекті виробляє лише елементи фюзеляжу та здійснює складання на заводі імені Гагаріна. Доволі туманними видаються й перспективи іншого гучного проекту – першого російського середньомагістрального літака Irkut MC-21, де частка імпортних комплектуючих становить 50%.

Однак навіть не це головне: найбільш загрозливою для Росії є втрата необхідної динаміки оновлення виробничої бази на тлі відповідних темпів у світі (наразі це максимум чотири роки), що спрямує її в пастку постійного технологічного відставання. Інакше кажучи, сьогодні російська економіка мала б створювати обладнання для «імпортозаміщення» того, що користуватиметься попитом у 2020 році, зокрема штучний інтелект. А цього не видно навіть на горизонті.

Очевидно, найбільш вірогідний сценарій економічного розвитку РФ на найближчу перспективу – це квола стагнація з ознаками депресії в окремих сферах.

Але й це ще не все: тиск на свободу доступу до інформації дедалі посилюється, а сама Росія ізолюється від навколишнього світу. Зокрема, 23 квітня Путін схвалив законодавчу норму, що, на думку експертів, дозволить «Роскомнагляду» блокувати ресурси, на яких його співробітники побачать щось, «що паплюжить честь і гідність фізичних та юридичних осіб», і це має зробити цензуру ще більш оперативною. Не виключено, що згодом ми побачимо й запровадження, тією чи іншою мірою, всезагальної системи видачі/невидачі дозволів на виїзд громадян Російської Федерації за кордон.

Великою проблемою для Росії останніми роками стає й екологія та сфера збереження природних ресурсів, де федеральний центр, уже не довіряючи місцевим органам влади та поліції, змушений доручати охорону заповідників солдатам «Росгвардії», яких вважають «преторіанцями» президента.

Після окупації Криму в 2014 році Росія почала прискорений рух у напрямку розбудови на базі авторитаризму повноцінної диктатури, опорою якої стає вже фактично сформований закритий політичний клас, куди входять вищі представники силових структур, державної бюрократії, армії, оборонно-промислового комплексу, придворних ЗМІ. Саме вони фактично мають статус «недоторканних» і регулярно отримують певну винагороду від Кремля. За задумом цей режим також спиратиметься на традиційно консервативну провінцію, працівників державних підприємств і люмпенів, оброблених тотальною пропагандою міфічної величі Росії.

Ці процеси відчутно посилились після початку нещодавньої кризи у відносинах із Заходом і вочевидь уже пройшли так звану точку неповернення у сенсі неможливості проведення будь-яких серйозних реформ, яких боїться правляча верхівка і які вона вважає небезпечними з погляду забезпечення стабільності діючої російської системи управління країною. Слід також додати, що змін відверто бояться й пересічні росіяни, які виросли з відчуттям «щоб не було гірше», і на цій базі в країні наразі сформовано стійкий внутрішній консенсус. Життя переважної більшості населення залишається доволі вбогим, а запити – невисокими.

Взагалі, складається враження країни у стані занепаду, яка намагається знайти своє майбутнє у вкрай міфологізованому минулому. Не випадково 47% росіян вважають головним досягненням Путіна «повернення країні статусу великої держави».

Між тим у зовнішній політиці нинішня Росія майже повністю нагадує Радянський Союз кінця 40-х – початку 50-х років минулого сторіччя, коли параноїк Сталін цілеспрямовано готував країну й народ до повномасштабної війни зі США. В цілому ж сьогоднішній стан відносин між Росією й Заходом можна охарактеризувати терміном «дуже холодна війна». Це протистояння тягне дедалі більше коштів з російського бюджету. А ще ж треба вести війни в Сирії та Україні, продовжувати інформаційні підривні операції на Заході та підгодовувати різноманітних ультраправих і лівих, фінансово підтримувати лояльні до Москви режими в усьому світі...

Отже, зовні, в суто протокольному плані, операція «Інавгурація» начебто успішно відбулася. Однак шлях подальшої трансформації Росії, що його пропонує Путін, насправді веде її не до процвітання й добробуту, а до конфліктів і зони «випаленої землі», де будуть повністю знищені будь-які елементи нормального громадянського суспільства, легальної політичної опозиції та свободи думки взагалі.

У стратегічній перспективі це унеможливить будь-який нормальний розвиток країни, а її подальша еволюція вочевидь відбуватиметься через підкилимні інтриги в Кремлі, перманентне «закручування гайок», неконтрольовані вибухи невдоволення мас на місцях, що згодом час від часу переростатимуть у народні бунти, які влада жорстоко придушуватиме.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації