Олексій Куроп'ятник
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
21 грудня 2017 року в Каталонії були проведені дострокові парламентські вибори. Для оцінки справжніх результатів волевиявлення доречно порівняти цілі проведення цього заходу, які ставив перед собою центральний уряд Іспанії, та досягнуті здобутки.
Більшість політиків регіону не підтримувала каталонський сепаратизм до 2010 року: після відновлення республіки в Іспанії в 1976 році Каталонія як одна з 17 автономій відновила свій статус, який було суттєво розширено в 2006-му за погодженням із провладними політиками в Мадриді в результаті проведення референдуму. Такий рівень повноважень автономії виявився максимумом прагнень каталонських політиків, особливо в частині розподілу податків цього багатого регіону (найбільший рівень повноважень має автономія Країни Басків). Відтак рушійною силою розширення повноважень регіону було питання економічного процвітання, і Мадрид його задовольнив. Однак консервативна Народна партія Маріано Рахоя різко виступила проти вказаного кроку й домоглася, навіть перебуваючи в опозиції, скасування частини наданих повноважень рішенням конституційного суду, а питання незалежності іспанського правосуддя від виконавчої влади ще й досі не вирішено. Починаючи з 2011 року, коли Народна партія Рахоя прийшла до влади, почалося придушення прав автономії, що вело до економічного зубожіння провінції, відтак питання каталонського сепаратизму виникло, посилилося та в 2017-му перейшло у фазу загальнонаціональної кризи, оскільки влада в Мадриді рішуче відкидає будь-які спроби політиків Каталонії розпочати діалог про відновлення повноважень 2006 року.
Після проведення непогодженого з Мадридом референдуму про незалежність, який був не чим іншим, як одним із інструментів примусу Мадрида сісти за стіл переговорів, рішення офіційного Мадрида розпустити місцеву владу та притягнути до кримінальної відповідальності лідерів сепаратистів (тобто законну владу автономії) базувалося на двох моментах:
- керівники Каталонії ухвалили рішення про незалежність автономії всупереч бажанням більшості населення регіону, відтак воно є неконституційним, оскільки при демократії джерелом влади є народ, а не політики;
- Маріано Рахой неодноразово підкреслював, що «мовчазна більшість» каталонців не підтримує керівництво регіону й не брала участі в референдумі, що має бути підтверджено результатами позачергових виборів 21 грудня перемогою юніоністських партій.
Крім того, офіційний Мадрид проводив вибори у вкрай невигідних для пронезалежних партій регіону умовах: вісім із 70 обраних депутатів перебувають під арештом за порушення (3) або в екзилі у Брюсселі (5), очікуючи на рішення суду за порушеними кримінальними справами. Відразу після виборів, 22 грудня іспанський суд розширив список діючих каталонських пронезалежних політиків, проти яких порушено кримінальні справи щодо сепаратизму. Фінансові ресурси для агітації були вкрай обмежені, а адміністративний ресурс – на користь проурядових партій. Усі вказані фактори мали забезпечити рішучу перемогу юніоністських сил, що дозволило б вирішити низку важливих завдань:
- підтвердити легітимність дій офіційного Мадрида щодо розпуску місцевого уряду та взяття регіону під прямий контроль центру;
- підтвердити легітимність висунутих кримінальних звинувачень проти лідерів сепаратистів;
- надати легальні підстави для маргіналізації сепаратистських партій регіону, сформувати суто промадридський уряд і продовжити самовільно використовувати фінансові ресурси Каталонії, надалі звужуючи її економічну самостійність;
- нарешті, важливо було показати офіційному Брюсселю, що надана ним моральна підтримка уряду Маріано Рахоя була правильною, доцільною та відображала цінності демократії, на яких побудований ЄС.
Проте результати дострокових перевиборів до парламенту Каталонії не вирішили жодного з поставлених Мадридом завдань, а лише засвідчили поглиблення політичної кризи, не усуваючи її причин: поставлена під сумнів законність застосування Мадридом статті 155, лідери ЄС, які підтримали центральний уряд Іспанії, потрапили в незручну ситуацію.
На виборах після посилення політичного протистояння громадяни продемонстрували рекордну явку 82%, що позбавляє прем’єра Маріано Рахоя можливості знову повторювати мантру про наявність у регіоні якоїсь «мовчазної більшості» юніоністської спрямованості, думки якої лідери Каталонії, мовляв, не враховують.
Сепаратистські партії JuntxCat («Разом за Каталонію»), ERC (Ліва республіканська партія Каталонії) та CUP (Антикапіталістичний народний союз), які вели кампанію у вкрай невигідних умовах, спромоглися здобути 70 місць зі 135 (до виборів 2015 року вони мали 72 місця), тобто втратили тільки два місця, але зберегли здатність самостійно створювати правлячу коаліцію: отримали 47,5% голосів, трохи менше, ніж у 2015 році (47,8%). Фактично, це їхня максимально можлива перемога за даних умов. Партія «Разом за Каталонію» екс-президента Карлеса Пучдемона здобула 34 місця в парламенті попри те, що сам лідер переховувався від арешту в Брюсселі з жовтня ц. р.
Хоча проурядова партія «Громадяни» (союзник Народної партії Маріано Рахоя в центральному уряді) набрала найбільше голосів серед окремих політсил – 37%, решта юніоністських партій отримали погані результати. В сумі їхній спільний результат трохи збільшився – з 39,1% у 2015 році до 43,7% – у 2017-му, що закріпило за ними місце опозиції. Особливо слабко показала себе Народна партія, яка втратила сім з 11 місць. Це стало її покаранням з боку виборців на насильство центру під час проведення референдуму та необґрунтоване застосування статті 155 конституції.
Результати дострокових перевиборів парламенту Каталонії стали болючою поразкою для проурядових партій регіону та для Мадрида. Спроба Маріано Рахоя одним махом завдати поразки сепаратистським силам у Каталонії, зачистити політичне поле й вирішити на свою користь кризу, яку він сам і спровокував, зазнала очевидної невдачі. Криза не вирішена, а тільки поглиблена, поразки сепаратистам не завдано, легітимність запровадження прямого правління та розпуску місцевого уряду поставлено під сумнів, як і кримінальні звинувачення проти лідерів регіону, а протистояння проурядових та сепаратистських сил у Каталонії лише посилиться. Дух сепаратизму в регіоні не вщух, як сподівався іспанський прем’єр, і сам собою не розвіявся.
Водночас потужні протестні настрої щодо політики Мадрида також не означають, що більшість каталонців справді воліють незалежності від Іспанії. Юніоністська партія «Громадяни» отримала на виборах найкращий результат серед окремих політсил – 37 місць, 25% голосів, хоча цього недостатньо для формування парламентської більшості. Важливою особливістю результатів виборів стала поразка партій крайньої спрямованості: найгірші результати отримав ультрасепаратистський Народний союз (CUD), що закликає до негайного проголошення незалежності, та філія правлячої Народної партії Маріано Рахоя, яка вдалася до насильства, неповаги до населення регіону та яка, врешті-решт, і спровокувала політичну кризу. Маріано Рахой не демонструє жодного бажання вирішувати причини поточної кризи: він не визнає реалії в регіоні і вже відмовлявся від діалогу з пронезалежними партіями Каталонії щодо вирішення політичної кризи.
Відтак можна очікувати, що кроки сепаратистів, які отримали широку народну підтримку на виборах, у подальшому будуть більш сміливими. Принаймні тепер Маріано Рахой буде змушений вести діалог з сепаратистами щодо тих питань, які призвели до посилення напруги в регіоні. Тож єдиною серйозною причиною та, водночас, гарантією від сепаратизму в Каталонії залишається центральний уряд і парламент у Мадриді. Протистояння триватиме, хоча вже стало ясно, що запровадження прямого правління Мадрида та проведення дострокових виборів не послаблює позиції сепаратистів у Каталонії, вплив яких дуже стійкий, а саме населення регіону глибоко поділене, і жодної «мовчазної більшості» там немає. Ця поляризація поширюється за межі Каталонії й може охопити все політичне та економічне життя Іспанії.
Результати виборів не покладуть край економічним проблемам регіону та процесу виходу крупних компаній із Каталонії, що триває вже два місяці. Понад 3100 великих фірм та компаній перевели свої штаб-квартири з Каталонії в інші регіони Іспанії через нестабільну політичну ситуацію в регіоні, економіка якої донедавна становила 5-ту частину від загальнонаціональної. На 2018 рік Іспанія намагається втримати доволі високі темпи росту своєї економіки, проте в Каталонії за офіційними даними приток прямих іноземних інвестицій скоротився на 75% (за останній квартал поточного року).
Найбільш вірогідний новий виток політичного протистояння між регіоном та центральним урядом на тлі проблем із погодженням спільного підходу партій-переможців у Каталонії до нового курсу регіону для досягнення своєї мети. Повторення жовтневого досвіду виглядає маловірогідним.
Імовірно, посилиться суперництво між урядовими політичними силами в Мадриді та урядом меншості, сформованим у 2016 році, на тлі актуалізації питання національної єдності, що посилить ризики проведення дострокових національних виборів та зміни лідерів. Водночас ставлення до сепаратизму в Каталонії з боку Мадрида може стати більш жорстким.
Ситуація після виборів веде до подальших економічних втрат як для регіону, так і для Іспанії загалом, що підтверджує реакція бізнесу: індекс іспанської фондової біржі одразу після виборів знизився на 1,2%, фінансові аналітики прогнозують подальше зменшення прямих іноземних інвестицій в економіку Іспанії та Каталонії.
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
