Проблеми нової каденції Ердоґана

Світ за тиждень Спільний проект з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»

Олександр Хара

експерт фонду "Майдан закордонних справ"


24 червня в Туреччині відбулися парламентські та президентські вибори. Очікувано, главою держави знову було обрано Реджепа Таїпа Ердоґана. Попри критику з боку опозиції стосовно того, що вибори складно назвати демократичними, якщо 95% мас-медіа оминали навіть згадки про інших кандидатів, результати мають більш переконливий вигляд, ніж у Росії. Так, Ердоґан здобув 53% голосів, а його опонент – справжній опозиціонер – 31%, у той час як Путіну нарахували 76,6%, а «хлопчику для биття», якого призначив Кремль, – лише 11,7%. Незважаючи на втрату 7% голосів, правляча партія (АКП), разом із союзницьким Націоналістичним рухом здобула парламентську більшість (53%). Втім, коаліції протистоятиме доволі потужна опозиція. Тож нова каденція Ердоґана зі збільшеними минулорічним референдумом повноваженнями обіцяє бути нелегкою. Суспільство глибоко розколото, що показали як незначна перевага у голосах на референдумі (51%), так і потужна підтримка опозиційних сил.

Навіть у переддень виборів поліція затримала 47 осіб, яких звинувачують у причетності до невдалого перевороту дворічної давнини. Влада сакралізувала перемогу над заколотом, а під прикриттям боротьби з путчистами намагається обмежити громадянські права та свободи. За даними Високого комісара ООН з прав людини, з червня 2016 року (дата заколоту) 159 тис. осіб було заарештовано, 152 тис. державних службовців звільнено з роботи, включно з 4,2 тис. суддів. За цей час зафіксовано близько 300 затримань та арештів журналістів, закрито 166 мас-медіа, а також понад 1,7 тис. неурядових організацій. Тож наступ на журналістів та громадянське суспільство в цілому, а також велика кількість незгодних зі зменшенням простору свободи у країні слугуватимуть значним фактором, що розколює соціально та політично активне населення.

На додаток до цього, експерти прогнозують уповільнення темпів розвитку економіки, починаючи з поточного року. Дотепер високі темпи зростання забезпечувались значними урядовими вливаннями в розвиток інфраструктури, що має обмежений у часі характер та не забезпечує сталості економічного зростання. Дефіцит платіжного балансу становить 5% ВВП, отже, покривати його можна додатковими, більш дорогими запозиченнями та нарощуванням обсягів експорту, що вимагатиме структурних реформ. Знецінення ліри майже на 40% за два роки посилило тиск на банки та корпорації, які запозичують на зовнішніх ринках (225 млрд дол. довготермінових боргів).

Безпекова ситуація залишатиметься складною як всередині країни, так і з огляду на конфлікт у сусідній Сирії. Торік було зафіксовано понад 7 тис. фактів порушення прав людини щодо курдської меншини у південно-східному реґіоні країни, включаючи 263 випадки тортур у місцях ув’язнення. Попри певні успіхи «четвірки» в Сирії (Росії, Ірану, Туреччини та режиму Асада), конфлікт ще далекий від політичного розв’язання. Разом з цим Анкарі вдалося домовитись з американцями про виведення курдів з сирійського міста Манбіджа, адже головним болем турецької влади є вірогідність консолідації курдських анклавів у прикордонних областях, що посилить сепаратистський рух у самій Туреччині. Чи вдасться «новому» Ердоґану знову спрямувати стосунки з Вашингтоном у конструктивне русло, покаже час. Позитивним сигналом стала передача Туреччині (напередодні дня голосування) перших літаків F-35, які, втім, турецькі військові використовуватимуть для навчання на базі американських ВПС у Аризоні. Сенат США передбачив у законі про оборонний бюджет на 2019 рік можливість заборони передачі Анкарі F-35 (за контрактом вартістю 10 млрд дол. американці планують поставити 100 літаків). Отже, допоки не будуть усунені подразники у двосторонніх взаєминах, зокрема бажання турків придбати в РФ зенітно-ракетний комплекс С-400, новітні винищувачі не з’являться в анатолійському небі.

З іншого боку, присутність Росії в Сирії, а також економічні міркування вимагають від Ердоґана балансувати, вибудовуючи конструктивні взаємини з Путіним. Напередодні виборів було досягнуто домовленості про ретроспективну знижку на газ вартістю 1 млрд дол. в обмін на дозвіл на будівництво газогону «Турецький потік – 2». Нижча ціна на російські енергоносії важлива як з точки зору посилення реґіональної ролі Туреччини, так і задля зменшення тиску на національну валюту. Обидві країни реалізують масштабні енергетичні проекти, зокрема, на 2019-й заплановано завершення будівництва газогону «Турецький потік» (вартість – 12 млрд дол.), а цьогоріч розпочалось спільне будівництво атомної електростанції «Аккую» на південному узбережжі Туреччини (вартість – 20 млрд дол.).

На додачу до питання членства Туреччини в ЄС, критики за порушення прав людини та згортання механізмів демократії, відносини з Євросоюзом ускладнені виконанням домовленостей щодо вирішення проблеми сирійських біженців. Угода 2016 року передбачала надання Анкарі допомоги у розмірі 6 млрд євро, а також запровадження режиму безвізових поїздок до шенгенських країн. Відтоді кількість біженців, що потрапляла до ЄС з Туреччини через Грецію, знизилась на 95%. Втім, безвіз досі не запроваджено, а з виділеної допомоги у 3 млрд євро (дані ЄС) отримано лише 1,8 млрд євро (дані уряду Туреччини). Нині в країні перебуває від 2,9 млн до 3,5 млн біженців (статистика ООН та уряду суттєво різниться).

На цьому тлі перспективи відносин з Україною видаються майже безхмарними. Дійсно, Анкара є тактичним союзником Москви, втім, обіймає чітку позицію у питанні територіальної цілісності нашої держави. Завдяки особистому втручанню Ердоґана Путін звільнив заручників з числа лідерів кримськотатарського народу – Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова. Разом з цим годі очікувати на більш активні дії у питанні протидії російській агресії та окупації українських територій, особливо враховуючи млявість української дипломатії. У фокусі уваги Ердоґана перебуватиме економічна складова двосторонніх взаємин. Туреччина посідає восьме місце за обсягами двосторонньої торгівлі з Україною, втім, навіть враховуючи 20%-ве збільшення товарообігу торік (до 3,7 млрд дол.), він явно не відповідає існуючому потенціалу. Отже, пожвавленню економічної взаємодії сприятиме укладення угоди про зону вільної торгівлі (в українському уряді стверджують про її 90%-ву готовність). Те, що основними статтями експорту до Туреччини є чорні метали (42,4%), насіння та плоди олійних рослин (11,9%), а також зернові культури (9,4%), свідчить про обмежені можливості нарощування товарообігу з огляду на структурні проблеми української економіки. Втім, це точно не проблемне питання нової каденції Ердоґана…

Експерти
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Засновник Фонду, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації