Олег Бєлоколос
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Демонстрації в Ірані, які наприкінці минулого року починалися як протест проти корупції та економічної скрути, згодом набули явного внутрішньополітичного забарвлення, а також стали чинником міжнародної політики та спровокували дискусію в ООН щодо співвідношення між державним суверенітетом і правами людини. Недарма парламент Ірану 7 січня висловив намір провести глибоке розслідування подій під час масових акцій протесту, а також перевірити правомірність численних арештів.
Як далі розвиватиметься ситуація, насправді не знає ніхто: ані ті, хто в перші дні протестів поспішив назвати їх «іранським Майданом», ані ті, хто вважає, що хвиля антиурядових демонстрацій уже пішла на спад.
Ситуація в цій країні і навколо неї перебуває під впливом багатьох чинників, і хоча деякі з них, на перший погляд, не пов’язані з протестами, однак згодом вони можуть справити значний вплив на розвиток подій в Ірані зокрема й на Близькому Сході – загалом.
Так, у грудні минуло року представники відомого інтернет-видання POLITICO оприлюднили матеріали журналістського розслідування, у яких містилася вибухова інформація про те, що адміністрація Обами задля забезпечення ядерної угоди з Іраном фактично згорнула операцію американських правоохоронців проти проіранського угруповання «Хізбалла». У цьому контексті можна згадати, що ядерна угода з Іраном була підписана у Відні 2015 року між Іраном та групою 5 + 1 (п'ятьма постійними членами Ради Безпеки ООН: США, Росією, Китаєм, Францією, Великою Британією, а також Німеччиною) і передбачала скасування так званих іранських санкцій, а «Хізбалла» – ліванська шиїтська парамілітарна ісламістська організація, що діє за підтримки Ірану і, часом, Сирії.
Американська операція під назвою «Проект Кассандра» (Project Cassandra) була започаткована ще у 2008 році й мала на меті протидію «Хізбаллі», що, згідно із зібраними на той час доказами, перетворилася на «міжнародний кримінальний синдикат», який займався торгівлею зброєю, відмиванням коштів, отриманих незаконним шляхом, і навіть постачанням наркотиків до США та одержував від цього щорічні доходи в розмірі близько 1 мільярда доларів.
За інформацією зазначеного інтернет-видання, комплексна програма правоохоронних органів проти «Хізбалли» включала операції під прикриттям, здійснення численних записів розмов підозрюваних та роботу з інформаторами. Зокрема, під час розслідування було з’ясовано, що «Хізбалла» займалася постачанням наркотиків з Латинської Америки до Європи та США й відмивала отримані кошти через один з ліванських банків, а також шляхом використання схем з постачання вживаних американських автомобілів до Західної Африки.
Однак журналісти POLITICO також з’ясували, що, незважаючи на надані матеріали, Департамент юстиції США неодноразово відмовляв у відкритті кримінальних справ проти членів «Хізбалли» та низки пов’язаних з нею осіб. Також зазначається, що Державний департамент США не докладав належних зусиль задля екстрадиції обвинувачених осіб у країни, де їх могли б заарештувати.
На думку авторів дослідження, причиною цього могла стати налаштованість адміністрації Обами на пошук контактів з так званими поміркованими елементами «Хізбалли» та загальний курс тодішнього Білого дому на нормалізацію відносин з Тегераном з метою укладення вищезгаданої ядерної угоди.
У матеріалах розслідування вказуються імена декількох міжнародних ділків, пов’язаних із «Хізбаллою», які займалися активним постачанням наркотиків до США та Євросоюзу, а також озброєння латиноамериканським наркобаронам і бойовикам на Близькому Сході, у тому числі прибічникам режиму Асада в Сирії, і на діяльність яких окремі представники американської сторони тоді фактично заплющували очі задля укладення домовленості з Іраном.
Посилаючись на джерела в Агентстві США з протидії наркотикам (DEA), інтернет-видання зазначає, що після укладення ядерної угоди з Тегераном «Проект Кассандра» був фактично зупинений, що призвело до втрати оперативних та інших можливостей у міжнародних кримінальних колах, розгалужені зв’язки яких тяглися не лише в Іран, а й у Росію, Венесуелу, Колумбію, Мексику та самі Сполучені Штати.
Між тим, як наголошує POLITICO, «Хізбалла», що має давні контакти з іранською розвідкою та Корпусом вартових Ісламської революції, продовжувала свою антиамериканську, терористичну, підривну та кримінальну діяльність у багатьох регіонах світу. На підтвердження цього відомий британський «Економіст» у спеціальному номері «Світ у 2018-му» констатує, що «Хізбалла» «вже перетворилася з потужного збройного недержавного ліванського угруповання на щось більш подібне до транснаціонального шиїтського іноземного легіону».
Таким чином, стає зрозумілою і напруга у відносинах між США та Ізраїлем у часи Обами, і нахабна поведінка Росії в Сирії, і активне поширення впливу Ірану в регіоні від Лівану до Ємену на тлі зазначеної позиції Вашингтона.
Автори дослідження з посиланням на учасників «Проекту Кассандра» стверджують, що завдану операції шкоду з багатьох причин навряд чи можна виправити навіть тепер. Хоча воно, безсумнівно, матиме свої політичні наслідки.
Звичайно, це розслідування не може не вплинути й на без того вже доволі негативне ставлення адміністрації Трампа до ядерної угоди з Іраном та здатне ще більше посилити напругу в регіоні Близького та Середнього Сходу. Як зазначив віце-президент США Майк Пенс у нещодавньому інтерв'ю «Голосу Америки», коментуючи іранські події: «Іран є головною державою – спонсором тероризму у світі. (Влада Ірану) не тільки пригнічує своїх власних громадян, позбавляючи їх прав людини, а й займається експортом тероризму по всьому регіону, залишаючись неймовірно небезпечною дестабілізуючою силою».
При цьому віце-президент США не лише наголосив на важливості поваги до прав людини, а й підкреслив, що позиція адміністрації Трампа «суттєво відрізняється від мовчання американського президента у 2009 році, під час «Зеленої революції» в Ірані».
Наразі не можна виключати того, що антиурядові протести в Ірані послаблять існуючу там конструкцію клерикального режиму, а також примусять Іран до певної корекції зовнішньої політики, адже учасники демонстрацій серед іншого висловлювали незадоволення фінансуванням проіранських організацій у Секторі Гази, Лівані та Сирії. А це вже може опосередковано вплинути на успіх геополітичного трикутника Росія – Туреччина – Іран, який, за задумом Кремля, має повністю контролювати ситуацію на Близькому та Середньому Сході (а можливо, й у Чорному морі) – від Лівану до Афганістану.
Вочевидь, визначився перший тренд 2018 року – розмежування в політичному істеблішменті Ірану та формування двох протилежних бачень іранської зовнішньої політики – з боку частини правлячої верхівки та Корпусу вартових Ісламської революції, а також з боку сил, що виступають проти активної, у тому числі фінансової підтримки різноманітних лояльних Ірану угруповань у регіоні.
Безсумнівно, слід погодитися з тими, хто вважає, що «демонстранти заслуговують на нашу повну солідарність. Участь в акціях протесту й вільне вираження своєї думки – фундаментальне право, якого мають дотримуватися всюди, у тому числі в Ірані». Свою позицію на підтримку такої точки зору висловили США та ЄС.
Можливо, для офіційного Києва також настав час заявити про це?