Олексій Куроп'ятник
експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
28-29 червня у Брюсселі відбувся саміт ЄС, присвячений пошуку шляхів вирішення низки питань, від яких залежить саме існування Європейського Союзу. Це, зокрема, і подальша спільна міграційна політика стосовно біженців та нелегальних мігрантів, і остаточні умови Брекзиту та реформування єврозони. Засідання Європейської ради відбувалося в непростій ситуації, коли ріст популізму посилив тиск на уряди Німеччини та Італії, виживання яких опинилося в залежності від результатів саміту щодо міграційної політики. З іншого боку, популізм різко звузив можливості провідних політиків Європи досягати тривких компромісів.
Тому не дивно, що найбільш складні проблеми Брекзиту та реформування єврозони залишилися невирішеними. Успіхом вважають згоду на створення бюджету єврозони попри потужний спротив з боку 10 країн, однак порядок його наповнення вирішуватимуть лише в грудні. Європейська схема гарантування депозитів, як останній елемент Європейського банківського союзу, відкладена через зависокі ризики в італійських банках, які німецький та нідерландський уряди вимагають реформувати. Тож дискусії щодо цієї схеми навіть не вдалось розпочати, і банківського союзу, обіцяного на червень 2018 року, не створено. Українців має потішити досягнуте рішення щодо продовження економічних санкцій ЄС проти Росії та тлі прихильності до Володимира Путіна нового уряду популістів у Італії. Країни Балтії, Польща та Єврокомісія досягли угоди про відокремлення Естонії, Латвії та Литви від енергомережі РФ. Але це є другорядними питаннями.
Ключовим пунктом порядку денного саміту став перегляд спільної міграційної політики, напружена дискусія щодо якої точилась 10 годин, аж до ранку наступного дня. Актуальність теми різко посилилася не лише через вплив рішення на політичну стабільність урядів у Німеччині та Італії, а й через демарш лідера Італії, який погрожував заблокувати спільне рішення саміту, якщо питання не буде розглянуто результативно. Крім того, напередодні саміту Італія закрила всі свої порти для рятувальних суден з мігрантами, залишивши кілька суден дрейфувати в морі, допоки інші країни не погодяться ділити тягар прийняття іммігрантів. Погроза частково спрацювала, саміт погодив низку питань, деталі яких не розголошуються, і за його результатами лідери та голова Європейської ради Дональд Туск традиційно заявили про успіх заходу та «прорив» у вирішенні міграційної проблеми.
Проте при більш ретельному розгляді домовленості щодо міграційної політики виявилися непевними й половинчастими. Країни Вишеградської групи не поступилися часткою свого суверенітету в міграційному питанні на користь Брюсселя, що вказує на значні розбіжності серед політиків Європи щодо розуміння мети існування Євросоюзу як інструменту забезпечення вільного руху товарів (митний союз) та людей (Шенгенська угода). Недарма Ангела Меркель вважає, що міграційне питання зміцнить або зруйнує Євросоюз. Саміт цю проблему не вирішив, лише досяг напіврішень її окремих аспектів і переніс остаточне розв’язання на потім.
Тут слід зазначити, що «міграційна криза» (після свого піку в жовтні 2015 року) значно зменшилася, але не зникла зовсім і, відповідно, тримає в напрузі європейських політиків загрозою повторитися. За даними Міжнародної організації з питань міграції (IOM), у 2018 році до Європи прибуло морем 33 400 мігрантів та біженців, переважно до Греції, Італії та Іспанії. На тлі цього європейські уряди вже четвертий рік не можуть з’ясувати між собою, хто несе за цих людей відповідальність, причому система квотного розподілу мігрантів залишається заблокованою вже три роки, адже її оскаржили в Європейському суді.
На саміті було зроблено спробу змінити правило реєстрації біженців/мігрантів у «першій країні прибуття в ЄС», як того вимагає суперечлива Дублінська угода, але поки даремно – через опозицію Вишеградської групи. Греція, Італія та Іспанія, на яких припадає увесь тягар мігрантів, вимагають від решти країн ЄС солідарної допомоги для реєстрації та надання першого притулку прибулим для подальшого їхнього перерозподілу з урахуванням бажання самих прибульців. Лідери погодилися лише на створення «контрольованих» закритих центрів для мігрантів у Європі на «добровільній основі», що підриває принцип рівної солідарності в ЄС. У країнах Вишеградської групи таких центрів не буде, тому на саміті дискутувалася ідея примусити ці країни платити за спорудження закритих таборів для біженців у інших країнах ЄС. Рішення залишилося непогодженим, але навіть у разі схвалення воно стане поразкою для Європейського Союзу та персонально для голови Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, який ініціював цю ідею за підтримки Німеччини.
У решті країн ЄС такі центри мають відокремлювати шукачів притулку від економічних мігрантів, останні підлягають репатріації. Насторогу у експертів викликає закритий характер таких центрів, оскільки досі пункти висадки мігрантів у країнах півдня ЄС не передбачали обмежень на пересування мігрантів територією Євросоюзу.
Лідери ЄС відродили сумнівну ідею формування міграційних центрів за межами Євросоюзу, зокрема у країнах Північної Африки та на Балканах за домовленістю з урядами Алжиру, Єгипту, Лівії, Марокко, Нігерії, Тунісу та агенцією з міграції ООН. Йдеться про створення «платформ завантаження мігрантів на судно», де з ними спілкуватимуться перед уже легальним відправленням морем до Європи. Планується відкрити для таких країн доступ до міграційних фондів ЄС.
Однак тут виникає дві проблеми: жодна з третіх країн не погодилася на це, дві країни взагалі відкинули таку можливість. Ситуація ускладнюється тим, що такий підхід суперечить баченню вирішення проблеми з боку агенції ООН. Лідери низки країн – членів ЄС прагнуть закрити свої кордони для мігрантів та біженців, водночас міжнародні агенції (UNHCR/IOM) закликають Євросоюз захистити права шукачів притулку та економічних мігрантів відповідно до Конвенції ООН. Агенція ООН виступає проти ідеї перекладання проблеми на країни, які не є членами ЄС, оскільки тут має зберігатися принцип добровільності. Крім того, зовнішні центри надання притулку «австралійської моделі» і сумнозвісні «центри утримання» на островах у Тихому океані, так само як і центри в Лівії, мають погану репутацію. Голова Європейської ради Дональд Туск запропонував створити закриті табори для мігрантів на Балканах за межами ЄС, однак ідею відкинули.
Про сумнівність ухвалених на саміті рішень свідчить негативна реакція в урядах Німеччини та Італії, де їх розцінили як недостатні, тим більше що частина з них, як, наприклад, угода про реадмісію мігрантів між 16 країнами – членами ЄС, взагалі має характер усних домовленостей. 1 липня, у неділю, після закритого засідання уряду Німеччини лідер ХСС Горст Зеегофер вчинив демарш і оголосив про свою відставку з поста голови партії та з посади міністра, оскільки вважає себе скомпрометованим перед політсилою та виборцями. В Італії незадоволений лідер партнерської партії по коаліції Сальвіні заявив про намір провести в ЄС референдум щодо імміграції.
Нам в Україні треба розуміти, що здатність політичного класу в країнах Євросоюзу досягати розумних компромісів має певні обмеження навіть з питань, від яких залежить життєздатність самого проекту ЄС. На прикладі невдалого пошуку інструментів запобігання новій міграційній хвилі, яка, за іронією, відбувається та тлі демографічної кризи в Європі, що потребує багато кваліфікованої робочої сили ззовні, ми бачимо конфлікт між національними та наднаціональними інтересами. При цьому тенденція вказує на зростання саме національних інтересів країн-членів, що має проявитися більш чітко через рік, під час перевиборів до Європейського парламенту, саме на темі міграції. Посилення національних інтересів свідчить про те, що ЄС поволі відступає від принципів та свобод, на яких він був створений, і занурюється у національний протекціонізм. Аналогічні процеси ми спостерігаємо й у США за президентства Дональда Трампа.
