Поки світове співтовариство намагається схилити Росію до виконання Мінських угод, окупанти ігнорують «режим тиші», і в результаті гинуть громадяни України по обидва боки лінії фронту. Лише за п'ять днів так званого перемир'я загинуло три українських бійці. У той самий час українська влада наполягає на введенні миротворчої місії ООН. Про те, чому миротворці не зможуть наблизити завершення війни на Донбасі, які прорахунки української влади підіграють Росії, в інтерв'ю «ОстроВу» розповів дипломат, експерт з питань зовнішньої політики і політики безпеки фонду «Майдан закордонних справ» Олександр Хара.
- Нещодавно спецпредставник США з питань України Курт Волкер заявив, що лише миротворці можуть посприяти виконанню Мінських угод. Ви неодноразово стверджували, що введення миротворців - це продовження конфлікту іншим способом. Яким чином?
- Російська сторона вважає, що у Києві відбувся антиконституційний «переворот», який, власне, й став «причиною» конфлікту між Донецьком, Луганськом і Києвом. При цьому Москва позиціонує себе не як сторону конфлікту, а як «доброго» посередника, який намагається помирити «сторони». Мінські угоди служать цьому наративу, та й того ж залишають поза увагою питання Криму…
Разом із тим, анексія Криму і війна на Донбасі нерозривно пов'язані, оскільки є частиною неспровокованої, несправедливої і злочинної російської агресії проти «братської» України.
Мінські угоди дають викривлене уявлення, що на Донбасі відбувається громадянська війна, і у разі якихось поступок з боку Києва – автономії, підтримки зв'язків між Сходом і РФ – конфлікт буде вичерпано, а населення Луганська і Донецька буде готове до «повернення» в Україну. Насправді, це неможливо, оскільки керівництво так званих «республік» не є суб'єктивним як у правовому, так і в політичному плані, і є всього лиш представником інтересів країни-окупанта. В англійській мові це називається proxy – «той, хто служить інтересам іншої держави». Тому вести переговори з ними не має сенсу – вони не ухвалюють самостійних рішень.
Головна мета РФ – не захист російськомовного населення, а контроль над всією Україною. Фактично нам намагаються нав'язати обмежений суверенітет. Це означає, що Україна не зможе самостійно вирішувати питання про вступ до НАТО і ЄС. По-друге, нас схиляють до того, аби внести такі зміни до Конституції, щоб московські маріонетки могли б мати право вето з питань зовнішньої і внутрішньої державної політики.
Це неприйнятно, адже Україна опиниться у постійному внутрішньому конфлікті. Наприклад, питання Криму до окупації завжди виконувало роль важеля тиску з боку РФ на політику України. Москва неодноразово підкреслювала, що це «споконвічно» російська земля, фінансувала місцеву «п'яту колону», що в свою чергу служило загрозою Києву. РФ завжди претендувала на Крим, не зважаючи на міжнародне право і двосторонні угоди, просто у 2014 році Росія, скориставшись ситуацією в Україні, анексувала його. Путін вирішив не йти за сценарієм Придністров'я, яке є де-факто окупованою територією, але без бажання конвертувати його у де-юре приєднану землю.
- Як з Донбасом?
- Так, адже ми тільки недавно визнали частину Донбасу окупованою територією. Якби Росія використала цей самий метод і щодо Криму, реакція Заходу була би м'якшою. Оскільки для Заходу принциповим є не стільки те, що на Донбасі загинули більш ніж 10 тисяч осіб, скільки те, що уперше у післявоєнній історії на Європейському континенті були змінені силоміць кордони. А правила не можна порушувати, адже тоді руйнується вся система континентальної безпеки.
Мінськ не відображає реальних причин війни і не може привести до її припинення. Це для нас миротворці є спробою припинити війну, а для Росії це інструмент її продовження іншими методами. РФ є постійним членом Ради Безпеки ООН, і без її згоди неможливо визначити мандат миротворців, склад сил і засобів. Без неї не обійдуться також і будь-які рішення щодо функціонування місії, що може бути у будь-який момент використане для блокування невигідних для Москви рішень. Наприклад, саме Росія блокує роботу спеціальної комісії ООН з розслідування фактів застосування сирійською армією хімічної зброї проти мирного населення. До всього іншого, можливості України в ООН досить обмежені, наша каденція як непостійного члена ООН вже закінчилася.
Зараз мова про те, що миротворці мають бути на всій окупованій території, включно з ділянкою українсько-російського кордону. Якщо не буде постачань техніки і живої сили з РФ, тоді ресурси для продовження конфлікту вичерпаються, і, відповідно, війна закінчиться. Але Росії це непротрібно, оскільки їй вигідний тліючий конфлікт для досягнення своїх стратегічних цілей. Якщо тільки минулого року зафіксували близько 2 тисяч випадків обмеження доступу СММ ОБСЄ в районі лінії розмежування, то чому за присутності миротворців ця цифра має зменшитися?
Другий важливий момент – навіщо потрібні миротворці, які захищатимуть ОБСЄшників? Це не має сенсу. СММ ОБСЄ зараз не може повноцінно виконувати свою функцію бо їм не дають працювати ще й постійно погрожують. І миротворці ООН не вирішать цієї проблеми, адже вони можуть використовувати зброю виключно у разі загрози їхній безпеці. Тому однією з ключових умов введення миротворців є повне припинення вогню, чого не було за весь час дії «Мінська». По суті, Росія старається зняти з себе усю відповідальність, затягнути нас у діалог зі своїми маріонетками, що є недопустимим як з політичної, так і з юридичної точки зору. Не можна визнавати окупаційні утворення суб'єктами. Вони не виражають інтересів населення окупованих територій, не були обрані демократичним шляхом, їхні рішення з правової точки зору – нікчемні. Закріпивши «Мінськ» або вимоги злоякісних утворень (адміністрацій так званих ЛНР і ДНР) у нашому законодавстві ми не лише погодимося на наратив «громадянської» війни, але й деформуємо правове поле, відкриємо можливість обмеження нашого суверенітету, створимо передумови для справжнього громадянського протистояння.
Війна може закінчитися й без миротворців упродовж 24 годин, якщо Путін віддасть вказівки начальнику генштабу РФ про виведення збройних сил РФ та інших НВФ з Донбасу.
- Наскільки це реально?
- Він не може віддати такий наказ тому, що у Росії відбувається пропаганда культу особи Путіна, який завжди перемагає, тобто програти війну він не може. Після виборів така спроба теоретично можлива. Але він наполягатиме на тому, щоб Україна капітулювала і потрапила у зону впливу РФ. Наведу паралель з окупованою Німеччиною після Другої світової війни. Сталін пропонував канцлеру ФРН Конраду Аденауеру об'єднання з НДР, що була під контролем СРСР, з умовою не вступати у західні військові та економічні структури. Але канцлер вирішив, що не можна визнавати НДР, оскільки її влада не була обрана демократичним способом (читай – маріонетки ЛДНР). І якщо зараз відмовитися від вступу до НАТО та європейської інтеграції, то через деякий час країна опиниться у соціалістичному таборі, тобто у сфері контролю Москви. Для того, щоб повернути Східну Німеччину, спочатку потрібно стати сильною в економічному і військовому плані країною. І він виявився правий. Після розпаду СРСР НДР не могла існувати самостійно, оскільки це було штучне утворення, і тоді Західна Німеччина абсорбувала цю територію, хоча наслідки можна помітити й досі.
У нас подібна ситуація. Якщо ми зараз, слабкі як політично, так і економічно, повертаємо ці території у тому стані, в якому вони зараз, навіть без прийняття висунутих Росією умов, то неминучо виникнуть передумови для громадянського протистояння. Крім того, актуальним стане питання виборів. Неминуча конвертація значного економічного і організаційного потенціалу Ріната Ахметова з товариством у політичній площині означатиме консервацію довоєнної проблемності Донбасу, посиленої наслідками війни. Це ще одна міна повільної дії.
- А як же місцеві вибори?
- Не можна одразу ж після звільнення проводити вибори. Після припинення збройного протистояння, виведення військ, має минути щонайменше років 3-5, і лише тоді доцільно буде проводити перші вибори місцевого самоуправління, але не раніше. Тому що вибір населення має бути свідомим, аби не допустити нового протистояння і відновлення бойових дій. Адже після чотирьох років пропаганди, терору окупантів, обстрілів, там потрібно вживати комплекс заходів з реабілітації громадянської свідомості. Цьому може посприяти повернення української журналістики, громадянських активістів і правозахисних організацій.
- Яка зараз може бути альтернатива Мінським угодам?
- Мінськ - це нав'язана Росією нам і Заходу викривлена реальність. Тому українська влада має робити ті кроки, які відповідають реальності, а не симулякру. По-перше, довести до ладу українське законодавство. Неоднозначний «закон про реінтеграцію» Донбасу має й позитивний бік, зокрема визнання статусу окупованих територій і країни-агресора. Якщо ми перебуваємо у стані війни з країною, яка анексувала півострів Крим і фактично окупувала частину Донбасу, то потрібно розірвати дипломатичні відносини з РФ. Наступний крок – спроба визнати статус країни-агресора в ООН. У Раді Безпеки це неможливо, але все одно варто і потрібно спробувати це зробити декілька разів,аби показати світу, що Росія блокує цей процес.
Такий статус складно, але можливо закріпити резолюцією Генасамблеї ООН, на прикладі резолюції з анексією Криму 2014 року. Необхідне визнання країни-агресора на світовому рівні, аби тих, хто воює на Донбасі, не називали сепаратистами, повстанцями або терористами. Вони – proxy-формування, тобто маріонетки окупаційного російського режиму. Безумовно, вони здійснюють терористичні акти, але це маленькі епізоди у збройній агресії РФ. Сенс у тому, аби показати всьому світу, що Росія розв'язала цей конфлікт і зафіксувати це у правових і політичних документах.
По-друге, як би парадоксально це не лунало, визначення Росії як агресора дасть можливість розпочати переговори щодо припинення агресії і повернення територій, скільки б часу це не зайняло (особливо у питанні Криму). І відразу ж відпадуть надумані вимоги про «захист» росіян і російськомовних, адже агресору важко буде публічно нав'язувати Україні різні рецепти у вигляді федералізації, позаблокового статусу та інші неприйнятні для нас ідеї.
По-третє, Кремль наступає там, де бачить слабину. Як з військової точки зору, так і політичної. Тому внутрішні трансформації, модернізація сектору безпеки та оборони, економічні реформи в інтересах всього суспільства, а не лише олігархів, сприятимуть національній єдності, що зменшить простір для російської підривної діяльності.
По-четверте, успіхи у внутрішніх перетвореннях сприятимуть нашому наближенню до ЄС і НАТО, а також встановленню союзницьких відносин зі США.
Як і повоєнна Німеччина, ми повинні змінюватися усередині та інтегруватися у західні структури зовні. Посилюючись таким чином, ми не тільки зменшимо вразливість зараз, але й створюватимемо сприятливі передумови для повернення усіх територій.
- У будь-якому разі, спочатку необхідно вивести окупаційні війська з Донбасу. Наскільки на це може повпливати посилення санкцій проти Росії?
- Санкції насправді сильно б'ють по Росії, як би в Кремлі не хизувалися. Так, за даними ЦБ РФ, чистий відтік капіталу за чотири роки санкцій склав 258 млрд доларів. Показник за минулий рік склав 31 млрд. При цьому, прямі іноземні інвестиції скоротилися у сім разів і становлять 10 млрд. на рік. Лише у день публікації американцями так званого Кремлівського списку путінські олігархи втратили 1,1 млрд.
Але, тим не менш, та подушка безпеки, яка є у вигляді нафтодоларів, дозволяє Росії підтримувати конфлікт на Донбасі ще якийсь час.
До того ж, європейські «друзі Путіна» постійно стараються порушити питання щодо заохочення Москви з тим, щоб вона почала виконувати Мінські угоди. Інші намагаються маніпулювати, кажучи про те, навіщо підтримувати корумповану Україну і втрачати від антиросійських санкцій, ніби санкції впроваджувалися не за агресію Росії, а через обіцянку Києва боротися з корупцією. Тому про посилення санкцій говорити поки не доводиться.
- Наскільки ймовірною є ескалація конфлікту після російських виборів у березні?
- Росія проводить гібридну війну, використовуючи військову силу менше, близько 15-20% від загального інструментарію. Вона може розхитати ситуацію в Україні іншими методами – пропагандою, активними заходами, розхитуванням політичної ситуації, диверсіями, терактами на мирній частині України, політичним тиском, енергійним шантажем, кібератаками. Якщо цього буде недостатньо і потрібно буде підтримувати тліючий конфлікт, росіяни мають багато інструментів. І Росія використовуватиме різні методи, залежно від ситуації.
Якщо говорити про військові дії, то РФ використовує місцеве населення на Донбасі як гарматне м'ясо, не більше. Втім, і своїх громадян теж не щадить. Наприклад, Росія намагається всіляко приховати кількість загиблих росіян. Тому що у мисленні Путіна є велич держави, і не важливо скільки людей загине. Це показник системи, яка обманює не лише весь світ, але й своїх громадян.
- Яким європейським країнам вигідний конфлікт на Донбасі?
- Єдиною країною, яка тримала дивіденди від війни на Донбасі і окупації, це лукашенківська Білорусь. До цього вона перебувала в ізоляції з боку Заходу і під тиском з боку РФ. Україна, в особі нашого президента, вирішила грати з Білорусією так, щоб виключити можливий напад з її боку. На Банковій вважають, що з Білоруссю можна мати справу, оскільки самостійно їй нападати на Україну немає сенсу і, мовляв, Путіну не дозволить напасти. На Банковій тішать себе цією ілюзією. Проведення переговорів у Мінську – велика дипломатична перемога Лукашенка. До того ж, припинення прямого авіасполучення з Росією сприяє Білорусі в економічному плані. І по-третє – збільшення товарообігу – з західних країн товари йдуть через Білорусь у Росію і з Росії в Україну.
- На окупованому Донбасі досить багато білоруської продукції.
- З одного боку – це прагматизм, тобто спосіб заробляти гроші. З іншого - крім російських і білоруських, там немає можливості для реалізації інших виробників.
При цьому я б не звинувачував Лукашенка у тому, що йому вигідні численні жертви на Донбасі. Він скористався ситуацією, і Мінськ став майданчиком для переговорів. І це, як на мене, помилка української сторони. Треба було шукати нейтральнішу країну, наприклад, Швейцарію. До неї не має претензій ані Росія, ані Україна. Адже постійні затримання у Білорусі наших громадян, які потім опиняються під арештом у Росії (Павло Гриб), вказують на те, що це не менш небезпечна країна для українців, ніж РФ. Наші громадяни необачно вважають, що якщо я, мовляв, не займаюся політикою, то я у безпеці. Провокації російських спецслужб спрямовані проти будь-кого, хто може бути їм зручним, незалежно від політичних поглядів. Якщо ти громадянин України, то в Білорусі ти вже у зоні ризику.
- Які ще дії української влади зараз вигідні для Росії?
- Основний пункт – це продовження торгівлі з РФ, з окупованими територіями, як наслідок того, що не розірвали дипломатичні відносини. Складно уявити, як будь-яка інша держава не розриває дипломатичних відносин з країною, яка окупувала частину її території. Так, українська влада дає неправильні сигнали Заходу і дозволяє російським пропагандистам знущатися з себе.
- На Вашу думку, як довго конфлікт на Донбасі буде ось так тліти?
- Конфлікт триватиме невідомо скільки, оскільки це один з інструментів нав'язування нам Росією політичної волі. Війна може закінчитися у двох випадках: якщо у Росії не буде ресурсів для подальшого ведення війни, що поки малоймовірно, або якщо ціна агресії стане надто високою. Поки Кремль не досягнув своєї мети, війна триватиме у тому чи іншому вигляді. Тільки якщо у Росії виникнуть серйозні внутрішні проблеми, тоді ресурси для ведення бойових дій на Донбасі вичерпаються і з'явиться можливість інтегрувати східний регіон і Крим на умовах, прийнятних для України.
- І як сьогоднішня ситуація вплине на майбутні вибори в Україні?
- Безумовно негативно. Оскільки Порошенко не виконав своєї обіцянки припинити війну, хоча він об'єктивно і не міг цього зробити, йому це ще згадають. Зараз негативний рейтинг майже у всіх політиків. Кажучи жартома, єдиний, хто має шанс на те, аби бути обраним – Слава Вакарчук, який має найменш негативний рейтинг: його не сприймають лише 5-7% виборців.
Для Петра Порошенка передвиборча кампанія буде непроста, потрібно буде докласти зусиль, аби мобілізувати українське суспільство. Це можуть бути речі, пов'язані з безпекою. Не виключено, що можуть впровадити воєнний стан: не через те, що є окуповані території, а тому, що буде необхідність зафіксувати теперішню владу.
Також не виключено, що може статися якась подія, яка змінить ситуацію. Наприклад, коли збили Боїнг над Донбасом у 2014 році – це виявилося поворотним моментом для впровадження жорстких антиросійських санкцій з боку Заходу.
- Багато країн підтримують Україну у конфлікті з Росією, але через гальмування реформ рівень довіри до нашої країни знижується. Наскільки Україна ризикує втратити кредит довіри Заходу?
- Звичайно, ми втрачаємо цей кредит довіри, і вже не вперше. Причина не лише у реформах, але й у боротьбі з корупцією. І корупція – симптом хвороби, а хвороба України – це деформована політична система. Тому що система, яка не має «стримувань і противаг» є сприятливим середовищем для корупції. Нам важливо побороти політичну корупцію, а її генератором виступає виконавча влада - перш за все посада президента України. Саме ця посада сприяє підтримці корупції, так би мовити, у хорошій формі. Щоб змінити ситуацію, потрібно повісити над президентським кріслом «Дамоклів меч» у вигляді законів про імпічмент, тимчасові слідчі комісії Верховної Ради тощо. Також потрібне внесення змін у законодавство, що дозволяють антикорупційним органам проводити розслідування щодо чинного голови держави. Поки не буде таких механізмів по відношенню до президента, будь-якого – сьогоднішнього чи майбутнього, ми не позбудемося політичної корупції. Логічно, що Заходу це не подобається. Адже ЄС і США хочуть бачити Україну здатною керувати собою; такою, чия економіка процвітає, і головне - щоб Україна стала фактором стабільності, у тому числі через здатність захиститися від зовнішнього агресора.
