Російська держава в умовах обложеної фортеці

Доти, доки російське суспільство не побачить війну в себе вдома, воно підтримуватиме кремлівську політику навіть в умовах обложеної фортеці.

Заявив експерт фонду "Майдан закорднних справ" Юрій Смєлянський в статті для газети ZN.UA.

Держави вмирають повільно.

На тлі протистояння між Російською Федерацією і країнами західної цивілізації, яке несе дедалі більшу загрозу ще однієї повномасштабної світової війни, чимдалі частіше виникає питання: коли Росія як агресивна держава припинить своє існування?

Лунають різні прогнози — від ось-ось до ніколи. Імперії рано чи пізно вмирають, а отже, це доля й Росії. Водночас вирішення завдання "розвалити державу з величезним ядерним потенціалом" може мати непоправні наслідки. Це розуміють на Заході. Це розуміють і в Росії, на цьому спекулює російська влада.

Будь-яку війну можна розкласти на структурні компоненти: збройна боротьба; економічні, дипломатичні, ідеологічні, інформаційні ресурси. Використовуючи ці компоненти з різною інтенсивністю, сторони — учасники війни прагнуть досягти поставлених цілей. Кожен із перелічених компонентів має значення і впливає на досягнення цілей війни. Але без достатнього обсягу економічних ресурсів використовувати комплексно решту компонентів навряд чи можливо.

Санкції — один з інструментів, за допомогою якого знижують ресурсні можливості агресивно налаштованої держави і як наслідок підштовхують її керівництво ухвалити рішення про неможливість продовжувати збройну агресію.

У пошуку відповіді на запитання, коли Росія як агресивна держава припинить своє існування, передусім слід оцінити, наскільки вистачить у Російської Федерації ресурсів для продовження війни в Україні і Сирії? Як довго вона зможе продовжувати гонку озброєнь? Чи має можливість розширювати зону збройної агресії і продовжувати експорт агресії?

Санкції як один із чинників розвалу СРСР

Держави вмирають повільно. Економічна криза в СРСР почалася в середині 70-х минулого століття. За 1978—1984 рр. валовий збір зернових скоротився з 237 млн до 173 млн т. За десять років (із середини 1970-х) народжуваність упала в чотири рази. З 12 млн до 4 млн скоротилася частка молоді в суспільному виробництві.

Водночас серед робітників і службовців жінки становили понад половину від усієї кількості зайнятих у суспільному виробництві. Навіть у перші роки після закінчення Другої світової війни цей показник не перевищував 47%. У 1985—1986 рр. різко впали світові ціни на нафту, що ще більше загострило економічну кризу. Наростав дефіцит харчових продуктів та інших товарів першої потреби, що в результаті призвело до запровадження карткової системи розподілу.

СРСР провадив агресивну зовнішню політику і за період після закінчення Другої світової війни взяв участь у 31 збройному конфлікті. Інструментом, що ним підкріплюють заклики до радянського керівництва стримати свою агресивність, стали санкції, які додатково вплинули на поглиблення економічної кризи в країні.

У січні 1980 р. у відповідь на вторгнення в Афганістан США запровадили санкції проти СРСР. І вони були не першими. Цей пакет санкцій передбачав припинення видачі ліцензій на продаж високих технологій Радянському Союзу. Було обмежено експорт американських товарів, заморожено всі культурні й економічні заходи. Радянським суднам заборонили займатися рибним промислом у водах США. Було запроваджено обмеження на постачання такого потрібного СРСР зерна.

У грудні 1981 р. ухвалили ще один пакет санкцій. Привід — запровадження надзвичайного стану в Польщі. Санкції торкнулися електронного і нафтогазового секторів. Американським компаніям було заборонено постачати в СРСР відповідне обладнання і технології. У червні 1982 р. ембарго стало суворішим. Заборона поширилася на продукцію, вироблену філіями американських фірм, а також третіми країнами за американськими ліцензіями. У листопаді 1982-го список експортних обмежень розширили. Додатково запровадили обмеження на пільгове кредитування СРСР.

Санкційна політика проводилася комплексно. Міжнародне співтовариство розробило й реалізувало стратегію "контрольованого технологічного відставання". Згідно з цією стратегією техніку і технології можна було продавати в соціалістичні країни не раніше, ніж через чотири роки після початку серійного випуску. Було запущено програму зниження енергетичної залежності західноєвропейських держав від Радянського Союзу. Новий пакет санкцій запровадили 1 вересня 1983 року. Привід — збитий "Боїнг-747".

Увесь період протистояння СРСР реагував на обмежувальну політику Заходу традиційними заявами про подвійні стандарти, несправедливість і абсурдність висунутих обвинувачень. Усередині країни населенню пояснювали, що санкції — це спроба недобросовісної конкуренції з боку геополітичного супротивника. Дії радянського керівництва подавали як дзеркальні до дій США, а санкції тлумачили як спробу обмежити незалежну зовнішню політику СРСР. У країні пропагувалося гасло "намсанкциинипочем", із бравурними звітами про те, як саме в Кремлі плювали на західні обмеження. Поступово антисанкційна політика поширилася на всі сфери громадського життя, включаючи культуру і спорт.

Один з наслідків — запровадження карткової системи розподілу на окремі групи товарів першої потреби. З моменту запровадження останнього пакета санкцій до моменту оголошення про припинення існування держави СРСР залишалося вісім років і чотири місяці.

Санкції і російська агресія проти України

Світове співтовариство з перших днів збройної агресії проти України, яка почалася з окупації Криму, не визнало і засудило ворожі дії Росії. Один з наслідків цього невизнання — санкції. Перші з них запровадили США 6 березня 2014 року. Поступово розширюючись, санкції діють уже впродовж чотирьох років.

Керівництво РФ не раз робило гучні заяви про неефективність цих обмежувальних заходів. У найліпших традиціях СРСР було оголошено про "корисність" санкцій для російської економіки і про запровадження політики імпортозаміщення. В інформпростір вкинули нові меми на кшталт "Тополь" санкций не боится", "Не смешите мои "искандеры" тощо. Підсумок санкційних обмежень і зустрічної політики влади Росії сміх "іскандерів" приглушив.

Російські економісти й офіційні представники російської влади змушені визнати провал політики імпортозаміщення. Навіть за офіційними звітами Росстату видно, що, за його підсумками, у балансі ресурсів м'яса, м'ясопродуктів, молока і молокопродуктів спостерігається погіршення ситуації. Відзначають зниження запасів ресурсів, зменшення виробничого споживання, тобто обсягів виробництва, і нестабільне виробництво. Цифри свідчать про падіння особистого споживання молока і молокопродуктів. Така сама ситуація з ресурсним балансом за позицією "Риба і рибопродукти". Інакше кажучи, наявний обсяг ресурсів не гарантує стабільності продовольчої безпеки Російської Федерації.

Станом на 1 січня 2017 р., за даними того ж таки Росстату, кількість високотехнологічних робочих місць зменшилася майже на 2,5 млн одиниць. Лідерами скорочення є:

— обробна промисловість — на 508,9 тис. високопродуктивних робочих місць;

— транспорт і зв'язок — на 397,6 тис.;

— будівництво — на 291,7 тис.;

— операції з нерухомим майном, оренда і надання послуг — на 200,4 тис.;

— виробництво і розподілення електроенергії, газу і води — на 107,1 тис.

У фінансовому секторі кількість високопродуктивних робочих місць знизилася на 96,3 тисячі. І ці процеси тривають. Росія, з погляду її економічної привабливості для інвестора, дедалі більше перетворюється на токсичну територію. З 2014 року спостерігається посилення втечі капіталів з РФ. Впливають на цей процес санкції, антисанкції російського керівництва, а також озвучувані наміри.

Навіть попри зростання ціни на нафту останнім часом, російський фондовий ринок втрачає інвесторів. Станом на травень 2018 р., п'ять тижнів поспіль фонди-нерезиденти активно продають акції російських компаній. Відтік капіталу постійно посилюється. Тільки за період з кінця квітня до 23 травня іноземні фонди продали російських цінних паперів на 1 млрд дол. США. Насамперед гроші з Росії виводять фонди, які були орієнтовані у своїй діяльності виключно на цю країну.

Банківська система в РФ також переживає кризу. Загалом за 2014—2017 рр. (станом на 4 жовтня 2017 р.) Центробанк Росії відкликав ліцензії (ліквідував) у 364 комерційних банків. Для подолання кризи в Росії взяли курс на збільшення частки держави в банківській системі. За оцінкою Fitch, "посилене домінування державних гравців може збільшити залежність галузі від держави, тому що більшість держбанків регулярно потребують підтримки".

З 2013 року держбанки отримали вливань від держави на суму 2 трлн рублів. З цієї суми 260 млрд руб. надійшло безпосередньо з федерального бюджету, 854 млрд — з Фонду національного добробуту і ще стільки ж — за програмою докапіталізації через облігації федеральної позики (ОФП). По суті, це прихована форма санації російських комерційних банків, що перебувають у держвласності. На сьогодні держава контролює понад 55% банківських активів РФ, спотворює конкуренцію і може викликати запитання про довіру до Центробанку, зазначало S&P Global Ratings.

У січні 2018-го Республіці Хакасія і Костромській області заборонено самостійно ухвалювати рішення щодо витрачання коштів їхніх власних регіональних бюджетів через великий обсяг накопичених боргів. Надалі ці регіони зможуть витрачати бюджетні гроші тільки під контролем Федерального казначейства РФ. Причина: борг цих двох суб'єктів за кредитами за рахунок федерального бюджету перевищив 80% доходів, які вони збирають у свою скарбницю.

Раніше такий механізм ніколи не застосовувався в Росії до бюджетів регіонів. За даними Мінфіну, на початок 2018 року держборг російських регіонів сягнув 2,535 трлн рублів. У семи регіонів сумарний борг більший, ніж річні доходи бюджету, в 16 регіонів — наближається до цієї позначки (понад 85%), в 31 — перевищує 50-процентний поріг. При цьому в трьох регіонів щорічна сума платежів за боргом, включаючи сплату відсотків і погашення, з'їдає понад половину всіх надходжень у скарбницю. В 28 суб'єктів обслуговування боргів віднімає від 20 до 50% доходів. Згідно з методологією міжнародного рейтингового агентства S&P, критичний поріг для цього показника — 30%. Виходячи з міжнародної статистики, такий рівень витрат на обслуговування і погашення боргу свідчить про дуже високу ймовірність дефолту.

Із 1 січня 2018 р. припинив своє існування російський державний Резервний фонд. Його залишки приєднали до Фонду національного добробуту. На 1 січня 2014-го обсяг Резервного фонду становив 2859 млрд руб. (87,38 млрд дол.), на 1 грудня 2017-го — уже 994,6 млрд руб. (17,05 млрд дол.). Фонд національного добробуту РФ на 1 січня 2014 р. становив 2900 млрд руб. (88,63 млрд дол.), на 1 січня 2018 р., після приєднання до нього Резервного фонду, — 3752,94 млрд руб. (65,15 млрд дол.). Його обсяг на 1 травня 2018-го — 3962,7 млрд руб. (63,91 млрд дол.).

На 2014 рік видаткову частину федерального бюджету РФ було затверджено в сумі 13960 млрд руб. Сукупний розмір Резервного фонду і Фонду національного добробуту становив 5759,64 млрд рублів. Обидва фонди мали ресурси для того, щоб гарантувати виконання видаткової частини федерального бюджету на 41,26%. На 2018 рік видатки з федерального бюджету РФ було затверджено в сумі 16580 млрд рублів. Фонд національного добробуту, який залишився на самоті, має можливість гарантувати виконання затвердженого обсягу видаткової частини федерального бюджету на 22,64%.

З погляду гарантування виконання видаткової частини федерального бюджету коштами державних фондів, за весь період війни проти України і в Сирії стабільність скоротилася вдвічі.

Як зазначає в щорічній доповіді Міжнародний валютний фонд, проблеми поглиблення економічної кризи в Росії, несприятливі демографічні показники (падіння частки працездатного населення до мінімуму з кінця 1960-х років) і структурні вади, пов'язані з залежністю від експорту сировини, призводять до того, що Росія продовжує накопичувати відставання від розвинених країн, втрачаючи частку у світовому ВВП. Бюджетна політика уряду збільшує збори з населення та бізнесу заради фінансування чиновників і силовиків, що призведе до подальшого відставання Росії від розвинених економік та її поступового скочування до країн третього світу. Такого висновку дійшли експерти Вищої школи економіки РФ, проаналізувавши бюджет на 2018—2020 роки.

За параметрами структури бюджетних витрат Росія рухається в прямо протилежному напрямку відносно більшості розвинених країн. "Так, у період з 2007-го по 2015 р. середня частка витрат на охорону здоров'я в бюджетах країн ОЕСР збільшилася з 17 до 18,7%, а в Росії за той самий період вона скоротилася з 12,1 до 10,8%. Частка витрат на освіту в бюджетах країн ОЕСР в останнє десятиліття зберігалася на рівні близько 13%, тоді як у Росії вона знизилася з 11,8 до 9,9%", — наводять дані у ВШЕ РФ.

Приклади "позитивного впливу недіючих санкцій" можна продовжувати. В умовах триваючої російської збройної агресії це приємне дозвілля. Але…

Чинник російської "стабільності"

У російській дійсності є чинник, який дає право кремлівському керівництву розводитися про відсутність впливу санкцій на соціально-економічну ситуацію в Росії. Попри те що ВВП Росії скоротився порівняно з 2013 р. в 1,46 разу, зменшилися валютні ресурси, бюджетні витрати скорочуються за всіма соціальними статтями, а податкове навантаження зростає повсюдно, ключові, з погляду російського уряду, показники економічної, і передусім соціальної, стабільності тримаються цілком упевнено.

Це аж ніяк не означає, що російська економіка вийшла з кризи чи знайшла нові двигуни економічного зростання. Важливе, на наш погляд, значення має високий ступінь адаптивності росіян до постійного — нехай і повільного — зниження якості життя. "Свідомість соціального утриманства", що міцно вписалася в російську ментальність за періоди кріпосного права, побудови розвиненого соціалізму і комунізму, диктує основній масі громадян Росії необхідність запобігати перед владою. Становище раба, кріпака, безправного відповідає систематично пропагованій владою парадигмі життя пересічного росіянина — "спершу думай про Батьківщину, а потім про себе".

Дані соціологічних опитувань РАНГіГС, ВЦВГД, "Левада-центру", що їх публікують у РФ, показують, що майже половина російського населення не розуміє, в чому полягає політика влади щодо стимулювання економічного зростання, а дві третини не бачать якихось ознак відновлення економіки після кризи. Тривале падіння реальних доходів громадян і зростання цін на товари і послуги суперечать офіційній статистиці, яка звітує про рекордне зростання ВВП і уповільнення інфляції до історичного мінімуму.

43,1% респондентів заявили, що стан економіки продовжує погіршуватися. Кожен сьомий бачить помітний спад. Ще 25,7% зазначили, що позитивних змін після рекордної з 1990-х років рецесії не спостерігається. 42,5% вважають, що потрібні істотні зміни на федеральному рівні, а ще 21,1% пропонують радикально змінити економічний курс.

З погляду споживчої довіри, несприятливі оцінки дають 48% респондентів. У квітні 2018 р. 59% вважали, що їхнє задоволення життям має тенденцію до зниження. Але матеріальне становище сім'ї 61% оцінює позитивно в цей же період. А оптимістично оцінювали свої перспективи 59% опитаних станом на квітень 2018 року.

За систематичного скорочення кількості робочих місць у Росії проблема безробіття в січні 2018 р. була важливою для 34% населення. Але актуальність цієї проблеми має тенденцію до зниження протягом календарного року (січень 2017 р. до січня 2018-го) при збереженні страху безробіття як одного з головних чинників сприйняття соціально-економічної політики держави.

Водночас позитивно оцінюють ситуацію в країні 65% респондентів. Загалом політика влади влаштовує 35% (динаміка від'ємна). Але різні рішення оцінюються по-різному: діяльність президента схвалюють 81,5—82% опитаних, уряду — 52, голови уряду — 44%.

Те, що Росія рухається у правильному напрямку, у квітні 2018 р. вважали 60% населення. Індекс споживчих настроїв оптимістичний, а індекс соціальних настроїв стабільний. Відповідно, 60% населення негативно оцінюють можливість проведення протестних акцій (з деякими коливаннями це стабільний російський показник). Особисту готовність до участі у протестних акціях висловлюють лише 16% населення, і цей показник має тенденцію до зниження.

Російські соціологи зазначають, що, на думку громадян, заважають розвитку країни не економічні санкції Заходу, ухилення значної частини населення від сплати податків, брак кваліфікованих керівників чи високі соціальні зобов'язання держави. Проблеми розвитку економіки громадяни бачать насамперед у круговій поруці й корупції. На цей чинник звернув увагу кожен другий респондент, причому ця думка збігається в представників усіх соціально-демографічних і професійних груп, а також людей із різним рівнем достатку. Ще третина населення заявила, що джерело проблем — у безкарності, яку за певних умов гарантує порушникам закону російська правоохоронна система.

На мою думку, свідомість соціального утриманства, що переважає в російському суспільстві, дозволила російській владі отримати повне схвалення своєї політики. По суті, російське суспільство погодилося обміняти свої свободи і якість життя на можливість пишатися ілюзорною могутністю своєї держави. Саме через це в суспільстві знайшли схвалення й підтримку меседжі російського керівництва, які не відповідають сучасному етапу розвитку цивілізованого суспільства: "Росією управляє Бог"; "Росія встала з колін"; "Для людства це буде глобальна катастрофа… Навіщо нам такий світ, якщо в ньому не буде Росії?" тощо.

У ситуації, що склалася, 80% російських громадян переконані в тому, що встановлювати ціни на харчові продукти повинна держава, а не ринок. Дві третини громадян вважають, що медичні послуги мають бути державними. Понад половина населення Росії упевнена, що держава повинна забезпечувати роботою, будувати дороги, школи, дитячі садки й медичні заклади, виконувати інші функції, що зачіпають інтереси громадян.

Поступально в Росії зростає кількість громадян, які надають перевагу економіці з державним плануванням. Зазвичай кількість таких громадян збільшується під час криз. За п'ять минулих років частка прихильників ринкової моделі в Росії скоротилася з 36 до 26%. Тільки 25% росіян вважають, що демократія — це те, від чого не можна відмовлятися за жодних умов. Переважна більшість — 66% — вважає, що замість політичних свобод Росія потребує твердої руки, яка наведе лад. За даними російських соціологів, 69% росіян бачать необхідність у подальшому посиленні ролі держави у всіх сферах життя, включаючи націоналізацію найбільших підприємств і обмеження споживчих апетитів найбільш забезпечених громадян.

Попри те, що декларовані кремлівською владою плани внутрішньої соціально-економічної політики не відповідають, а часто прямо протилежні рішенням, які реалізуються, наявний рівень підтримки й схвалення дозволяє продовжувати рухатися згідно з обраним Кремлем вектором політики. У чергових "травневих указах-2018" обіцяно: прискорити зростання до темпів, що вищі від світових, увійти до топ-5 найбільших економік світу, вдвічі знизити рівень бідності й почати масштабні інфраструктурні будівництва по всій країні.

Грошей на реалізацію цих указів уряд РФ не має. В умовах продовження політики самоізоляції від цивілізованого світу розраховувати на зовнішню фінансову допомогу наївно. Отже, гроші треба шукати тільки всередині країни.

Quo vadis, Росіє?

У розпорядженні кремлівської влади було два варіанти рішень.

Перший — змінити модель відносин у державі: у політиці, економіці, соціумі. Але такі масштабні зміни потребують і зміни самої влади, її суті, моделі і принципів її життєдіяльності. А це для нинішньої російської політичної еліти неприйнятно.

Другий варіант — посилити тягар і тиск на населення Росії. Подальше обмеження свобод, ще більше зниження якості життя, відставання в розвитку. Російська влада обрала цей шлях і відмовлятися від нього не збирається.

Так, одним з інструментів забезпечення виконання нових "травневих указів" обрано збільшення ставок ПДВ. За допомогою непрямих податків звичайно регулюється споживання, збільшення ставки веде до його скорочення. Уряд РФ вважає, що збільшення ставки дозволить бюджету зібрати додатково 2 трлн руб. у найближчі шість років на реалізацію амбіційної програми Путіна. Ще 2 трлн руб. принесе підвищення пенсійного віку. 3 трлн Мінфін планує позичити, розміщаючи ОФП, а решту — 1 трлн — вилучити в нафтогазового сектора за рахунок податкового маневру.

Підвищення ставки ПДВ спричинить зростання цін на товари першої потреби й ударить по найбідніших людях. Своєрідний, зауважимо, спосіб боротьби з бідністю…

Підвищення податкового навантаження ніяк не узгоджується з ідеєю прискорення економічного зростання. У класичній економічній теорії цей механізм відомий як податкова пастка — у прагненні зібрати більше грошей влада гасить підприємницьку активність. У результаті після короткочасного підвищення зборів оподатковувана база скорочується. Щоб утримати надходження в бюджет, податки доводиться підвищувати знову, і ситуація замикається в порочне коло.

Загальне податкове навантаження в Росії — близько 33% ВВП — уже відповідає середньому рівню по Євросоюзу. Але країни ЄС зростають повільно й поступально, і наздогнати їх, збільшуючи збори, ніяк не вийде. Авторитарні режими не зацікавлені в стабільному економічному зростанні: середній клас, багатіючи, висуває претензії і стає головним болем. Зрілому авторитаризму доводиться підтримувати не зростання, а стабільність і активно займатися внутрішнім перерозподілом і підтримкою лояльності "близького кола".

Уряд Росії вирішив відмовитися від ідеї перевести з офшорів у російську юрисдикцію весь великий бізнес і підготував негативний висновок на проект постанови, яким пропонувалося провести примусову деофшоризацію для системотворчих компаній РФ. Ішлося про 199 юридичних осіб, на які припадає 70% валового національного доходу Росії. На нашу думку, відмовою від деофшоризації влада РФ переслідує кілька цілей.

По-перше, це інструмент збереження й підтримки лояльності до режиму з боку "близького кола", яке є власником перерахованих підприємств. А також своєрідна компенсація від заподіяних санкціями втрат.

По-друге, це збереження кеш-ресурсу для інструменту експорту корупції та підкупу, передусім політиків, чиновників, журналістів, лідерів громадської думки в країнах Заходу.

По-третє, збереження інструменту, який дозволяє моделювати схеми для обходу застосовуваних до РФ санкційних обмежень.

Для збереження авторитарної моделі, що склалася, в кремлівського керівництва залишився в розпорядженні фактично тільки один інструмент — експорт агресії. Впроваджуючи в реальність російського життя образ обложеної фортеці, керівництво отримує можливість зберігати внутрішній баланс у відносинах суспільство—влада, експортуючи надлишок негативного сприйняття російської дійсності за межі держави. Цей надлишок перетворюється на збройну загрозу для всіх держав, де кремлівська влада "захищатиме" інтереси російськомовного населення; будуватиме "русский мир"; "боротиметься з міжнародним злом", яке заважає Росії "встати з колін".

Усі дії російського керівництва свідчать про намір продовжувати такий курс. У Державну думу Росії подано законопроект про запровадження кримінальної відповідальності для керівництва і власників компаній, які, будучи резидентами РФ або працюючи на її території, дотримуватимуться санкційного режиму. Також у Держдуму подали законопроект про санкції проти США. Документ передбачає заборону на співробітництво в кількох галузях з компаніями, де як мінімум 25% у капіталі належать США, організаціям з американською юрисдикцією або з юрисдикцією інших держав, які підтримують санкції. Обмеження стосуються атомної галузі, авіабудівної і ракетно-двигунної промисловості.

Реагуючи на такі ініціативи, найбільший у світі виробник титану російська корпорація "ВСМПО-АВІСМА" заявила, що відповідні санкції, які Росія збирається запровадити проти США, можуть негативно позначитися на титановій галузі країни. У компанії сподіваються на "мудрість і далекоглядність російських законодавців", які, на думку виробника титану, "не можуть ухвалити рішення, яке може негативно позначитися на російській титановій галузі та економіці країни загалом". Корпорація нагадала, що виробляє третину світового титану для авіапрому і 70% продукції відправляє на світовий ринок.

Крім того, обговорюється законопроект про запровадження карткової системи розподілу — поки що на товари першої потреби для громадян, які потребують соціального захисту. На військових навчаннях "Кавказ-2016" кремлівське керівництво вже відпрацьовувало можливість переведення російської економіки на військові рейки, тобто переведення діючої економічної моделі на розподільчу систему. Вперше в навчаннях було задіяно цивільні структури: державний резерв, міністерство промислової політики, міністерство зв'язку, Центральний банк РФ та інші інститути влади.

Російська "свідомість соціального утриманства" готова прийняти такі зміни, адже це прояв турботи держави про громадянина. В одній зі статей Росію визначили як країну зі стертою ідентичністю. Ідентичність сучасного російського громадянина ґрунтується на його готовності принести смерть і розруху іншим народам і країнам. Яскравим проявом цього є "побєдобєсіє" у переддень 9 Травня: "Можемо повторити!"

Прикладом тривалого існування держави — "обложеної фортеці" є КНДР, головною ідеологією якої є чучхе — опора на свої сили. З цією ідеологією, санкційними обмеженнями, злиденним населенням і міжнародною ізоляцією Північна Корея існує вже майже 70 років.

Готовність основної маси населення Росії жертвувати якістю свого життя в інтересах держави дозволить існувати такій державі в умовах військової економіки достатній час для того, щоб привести світ до ядерної війни.

Слід зазначити, що за всієї зовнішньої схожості минулого часів холодної війни і дня нинішнього з його підходами до санкційних обмежень нинішній етап протистояння Заходу і Росії ще не набрав потрібної жорсткості й послідовності. Того ступеня жорсткості й послідовності дій, який був у період протистояння з СРСР.

Можливо, на нинішню ситуацію впливає відсутність ідеологічного компонента. У період протистояння з радянською імперією відбувалося, зокрема, протистояння ідеологій, хоча розмиту ідеологію кремлівського керівництва нинішнього часу слід розглядати як більшу загрозу для безпеки людства. Адже різниця в технологічному розвитку й розвитку суспільств Росії і країн Заходу за останні 27 років значно збільшилася.

Керівництво європейських держав має усвідомити, що санкції і західні економічні інтереси в Росії на сучасному етапі розвитку ситуації є несумісними. Це усвідомлення має прийти і до керівництва України. Без солідарних дій світового співтовариства щодо "реекспорту російської агресії" на її власну територію, ліквідувати цю загрозу як мінімум інструментами економічної війни неможливо. Катастрофічна нестача товарів повсякденного попиту, неможливість виїхати за кордон, відсутність культурних зв'язків, тільки внутрішньодержавний спорт, повна відстороненість від сучасних технологій — ось що може примусити Росію відмовитися від агресивної політики.

Доти, доки російське суспільство не побачить війну в себе вдома, воно підтримуватиме кремлівську політику навіть в умовах обложеної фортеці.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації