Олег Бєлоколос
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
Останні події вкотре переконливо свідчать: Росія відчайдушно намагається посилити свої позиції в Африці і щонайменше повернути собі той значний вплив, який колись мав СРСР на Чорному континенті.
З останніх кроків Кремля на цьому напрямі можна згадати активний розвиток усебічної співпраці з Південноафриканською Республікою та доволі амбітні плани Москви в Центральноафриканській Республіці.
Одна з найсвіжіших геополітичних ініціатив Москви в Африці на південь від Сахари – спроба розшити співпрацю в торговельно-економічній сфері, видобутку корисних копалин, освіті та інвестиційних проектах з Еритреєю.
Здавалося б, що може приваблювати Російську Федерацію в цій невеличкій і напрочуд бідній східноафриканській державі, що межує на півдні з Ефіопією, на заході з Суданом, а на південному сході – з Джибуті?
Очевидно, відповідь криється у, на перший погляд, трьох звичайних словах з прес-релізу міністерства закордонних справ РФ за результатами нещодавньої зустрічі глав зовнішньополітичних відомств Росії та Еритреї Сергія Лаврова та Османа Салеха: «створення об’єктів інфраструктури».
Безсумнівно, можна погодитись з тими експертами, які наголошують: «Росія прагне долучитися до тих країн, що хочуть закріпитися на берегах Червоного моря». Однак тут ідеться вочевидь не лише про саме Червоне море, а й про стратегічне значення Баб-ель-Мандебської протоки і Африканського Рогу на основному транспортному шляху з Далекого Сходу, Перської затоки й Африки до Європи та Середземномор’я.
З великою вірогідністю можна передбачити, що Москва хотіла б отримати базу для забезпечення своїх військово-морських сил і торговельного флоту в Еритреї. Адже, як свого часу справедливо зазначало російське інтернет-видання «Военное обозрение»: «...база ВМС – це потужний інструмент геополітичної гри; важіль впливу на керівництво країни перебування; плацдарм для можливого наступу; транспортний вузол, місце для розміщення систем радіоелектронної та іншої розвідки».
У цьому контексті можна згадати, що в 1964-1977 роках Радянський Союз уже мав велику військово-морську базу зі злітно-посадковою смугою для літаків-розвідників та глибоководною стоянкою для атомних підводних човнів у Бербері, на узбережжі близької до Еритреї Сомалі. Як відомо, цю базу радянські військові втратили, коли СРСР під час конфлікту в Огадені у 1977-1978 роках вирішив підтримати Ефіопію, а не Сомалі. Як була втрачена й важлива база в еритрейському порту Массауа, коли ЦК компартії Радянського Союзу вирішив відмовитись від підтримки повстанців у Еритреї, що у 1952-1993 роках входила до складу Ефіопії, і після повалення в 1974-му імператора Хайле Селассіє зробив ставку на революційного лідера Менгісту Хайле Маріама, який орієнтувався на соціалізм та Москву.
Що ж, сьогоднішнє бажання Асмери підвищити свій регіональний статус на тлі нещодавнього примирення з Аддис-Абебою і за сприяння Росії позбутися санкцій, накладених ООН у 2009 році, є цілком зрозумілим. Москва ж, у свою чергу, очевидно, хотіла б знову міцно закріпитися на цьому надзвичайно важливому стратегічному перехресті.
Однак такі дії РФ явно не залишаться без уваги з боку інших великих держав, у яких є бази в регіоні, зокрема у сусідній Джибуті, яка й сама має певні територіальні суперечки з Еритреєю. Вочевидь, у цьому контексті можна говорити про Францію, яка ще з 1977 року має в Джибуті велику військову базу, де, зокрема, розміщено контингент іноземного легіону.
Китай ще у серпні 2017 року почав використовувати військово-морську базу в цій країні для контролю шляхів постачання власної продукції на європейські ринки, забезпечення різноманітних інтересів у Східній Африці та як один з опорних пунктів свого великого інфраструктурного економічного й зовнішньополітичного проекту «Один пояс, один шлях».
Також у в Джибуті розташована доволі велика експедиційна військова база США, звідки американські збройні сили здійснюють операції проти ісламських терористів у регіоні, наприклад проти сомалійського екстремістського угруповання «Аль-Шабаб».
Крім того, з метою протидії сомалійському піратству в Джибуті на ротаційній основі перебувають контингенти Японії, Великобританії та деяких інших країн. Також можна додати, що на піку піратських нападів на судна в районі Аденської затоки та біля узбережжя Сомалі (в 2009-2010 роках) у Джибуті розташовувався пункт логістичного забезпечення та відпочинку особового складу учасників військово-морської місії Європейського Союзу з протидії піратству.
Повертаючись до власне Еритреї, можна зазначити, що вона наразі є суперпрезидентською однопартійною республікою з жорстко та постійно контрольованими владою медіа, давно має великі проблеми з дотриманням прав людини, а також є джерелом і водночас відомим транзитним пунктом основних міграційних потоків з Африки до Європи.
Мабуть, тому Росія й бажає мати справу з цим африканським авторитарним режимом, де навряд чи ставитимуть зайві запитання різні громадські активісти та робитимуть критичні публікації ЗМІ (тут можна згадати доволі темну історію з нещодавньою загибеллю російських журналістів у Центральноафриканській Республіці). Безсумнівно, російському ведмедю завжди було й зараз також значно комфортніше діяти саме в непрозорих умовах, де легко проходять корупційні та інші закулісні оборудки.
