Олег Бєлоколос
експерт фонду "Майдан закордонних справ"
для УНІАН
Внутрішня європейська гармонія початку 90-х років ХХ століття спочатку сильно похитнулася в результаті невдачі проекту Європейської Конституції середини 2000-х і була згодом фактично зруйнована політичними амбіціями, які ігнорували настрої звичайних європейців. Очевидно, їм був вкрай необхідний період певної внутрішньої перебудови і переосмислення себе, як одного співтовариства. Нагальність останнього стала, мабуть, найбільш очевидною в світлі настроїв, що проявилися в результаті фінансової кризи в Греції 2009 року, які багато в чому були тоді відверто проігноровані європейським істеблішментом.
Окупація Росією Криму, терористичні атаки ісламістів, безпрецедентні хвилі зовнішньої міграції, вихід Британії з Євросоюзу і перемога Дональда Трампа на виборах в США привели Європу в стан явної розгубленості. Європейцям сьогодні здається, що в один момент рухнула не тільки архітектура безпеки на континенті, а й усталений спосіб життя, до якого вони звикли за останні десятиліття спокійною і безпечного життя.
В той же час, мабуть неправильно погоджуватися з існуючою думкою про нібито серйозну кризу європейських цінностей. Швидше за все, явну невдачу зазнав курс на невиправдане прискорення політичної інтеграції при явному відставанні економічних реалій, збереженні дисонансу у фіскальній сфері, продовження існування значних культурно-ментальних відмінностей, які впливають на ставлення населення різних країн до актуальних питань подальшого розвитку ЄС.
У цьому контексті слід додати, що Кремль за останні роки не тільки створив в Європі широко розгалужену так звану «мережу друзів Путіна» і навіть почав впливати на політичну ситуацію, а й уміло використовує західний плюралізм і відкритість для досягнення своїх цілей.
Відомими інструментами впливу Росії є корупція, дезінформація, економічний і енергетичний шантаж, мобілізація російськомовних діаспор, неурядові організації та експертні центри, що фінансуються з російських джерел, Російська Православна Церква і навіть деякі ЗМІ. Причому для кожної європейської країни обирається окрема стратегія і тактика впливу. Москва також активно використовує діючі стандарти західної журналістики, яка для нейтральності в рівній пропорції надає слово обом сторонам, і дуже часто тим самим «nolens volens» сприяє російській пропаганді.
Недавній наплив в Європу мігрантів з Північної Африки і Близького Сходу істотно загострив питання інтеграції біженців з іншою культурою в європейські суспільства і спровокував широку суспільно-політичну дискусію навколо цієї проблематики.
Отже, дуже важливе і навіть визначальне значення для подальшої долі Європи буде здатність її політичної еліти, бюрократичного і військового істеблішменту, інтелектуалів і просто активних верств населення усвідомити необхідність переосмислення на сучасному етапі унікальних рис і особливостей європейської цивілізації.
Як ніколи актуальною для європейців є необхідність нового погляду та підходу до ліберально-демократичної теорії, заснованої на переконанні в розумності людини апріорі, на тлі останніх тенденцій політичного життя, які визначаються насамперед відчуттями і почуттями. Небезпека останнього добре відома з європейської історії і явно потребують відповідного системної протидії для недопущення безпринципною спекуляції на деяких елементах людського підсвідомості в корисливих цілях.
На інстинктивному рівні відчувається потреба в новому європейському «Ренесансі», в рамках якого відбулася б широка дискусія і були знайдені хоча б орієнтовні відповіді (в тому числі філософського характеру) на питання, на яких напрямках, а головне - наскільки швидко повинні проходити трансформації на європейському континенті.
Очевидно, країни ЄС також повинні нарешті вжити заходів щодо рішучої протидії впливу Росії, яка хоче не тільки підірвати Трансатлантичний зв'язок, але і дискредитувати загальноєвропейську інтеграцію, як цивілізаційний проект. На це путінською Росією сьогодні кинуті значні сили і ресурси. Саме це є стратегічною метою Кремля.
Ймовірно, найближче майбутнє Європи буде залежати від позитивних або негативних результатів компромісу між двома основними групами країн: так званими «старими» учасниками Євросоюзу, які виступають за збереження і подальше збільшення повноважень наднаціональних органів, і умовними «неофітами», зокрема «Вишеградською групою» , а також Швецією, Данією та країнами Балтії, які, як видається, сьогодні більш схильні до проведення національної політики.
У перспективі навіть існує реальна небезпека регіональної фрагментації Європи: Північний регіон (Скандинавські країни, країни Балтії), Центр (Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Ірландія), «Південна вісь» (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта). В принципі з боку здається, що такі, поки ще можливо ситуативні групи, в ЄС вже майже сформовані.
Що ж буде представляти собою Європа в перспективі в цілому, і Європейський Союз, зокрема, прогнозувати досить складно. З Києва видається, що головним фактором, що визначає подальше майбутнє Європи буде те, чи згадають самі європейці, для чого вони майже 60 років тому почали непростий процес створення об'єднаного європейського співтовариства, або верх в їх настроях надовго займуть ксенофобія і егоїзм, а популярність отримають популісти і демагоги.
