20 січня цього року в Румунії відновилися масштабні політичні вуличні протести, які розпочалися рік тому й періодично відновлюються. Їхній масштаб вражає: на перших етапах громадянського спротиву в січні 2017-го на вулицю виходило до півмільйона осіб, що дорівнювало протестам 1989 року, які привели до повалення режиму Чаушеску. Зважаючи на масштаби акцій, новопризначений на той момент уряд соціал-демократів, які щойно повернулися до влади, зробив крок назад, але, як з`ясувалося пізніше, не припинив своїх спроб взяти під контроль судову гілку влади та декриміналізувати низку корупційних і посадових злочинів, що виводить з-під кримінальної відповідальності цілу низку їхніх провідних політиків та союзників. Другу спробу проштовхнути необхідні владі закони було зроблено восени 2017 року, що теж очікувано викликало масові протести всередині країни та за кордоном.
Але цього разу влада вирішила досягти своєї мети й запровадити необхідні зміни в законодавстві хитрістю та «вимотуванням» своїх супротивників. У грудні 2017-го, попри тривалі масові вуличні протести населення за участю суддів та критики країн-союзників сенат, а пізніше й нижня палата парламенту Румунії (ці установи контролюють соціал-демократи) схвалили зміни до Кримінального кодексу та «реформу» судової системи.
За «реформою» стоїть прагнення лідера соціал-демократів Лівіу Драґня обійняти посаду прем’єра, але цьому заважає вирок суду, який визнав його винним у підтасовці результатів голосування та засудив на два роки позбавлення волі з відтермінуванням виконання вироку. Проти нього також висунуті звинувачення у зловживанні владою з перспективою нового вироку. Однак ці справи можуть бути анульовані у разі, якщо предмет злочину буде «декриміналізований», що є суттю запропонованих «реформ Кримінального кодексу», які, зокрема, передбачають мінімальні обмеження хабара в еквіваленті 200 тисяч доларів, декриміналізацію цього злочину у разі скоєння на користь третьої особи, зменшення санкцій за інші хабарі для його отримувача. Все це дозволить вивести з-під кримінальної відповідальності цілу низку політичних союзників Лівіу Драґня. Крім того, послабляться повноваження суддів нижньої інстанції (магістратів) та антикорупційного органу країни. Прокурорам обмежать права на оперативне прослуховування розмов підозрюваних, на використання цифрової інформації та відеосюжетів ТБ як судових доказів. Антикримінальна прокуратура Румунії жорстко розкритикувала ці «реформи» як важливі інструменти об’єктивного розслідування, але все даремно.
Попри сніг, розмах відновлених 20 січня акцій протесту в Бухаресті сягнув 50 тисяч. Громадяни пройшли маршем від Університетської площі до будинку парламенту зі свистками, плакатами та прапорами, скандуючи «Крадії!». Акція супроводжувалася аналогічними демонстраціями по всій країні: у Клуж-Напоці, Тімішоарі, Констанці, Бакеу, Сібіу та в Ясах у них беруть участь магістрати та студенти юридичних факультетів університетів. Складається враження, що румуни, які власноруч повернули до влади соціал-демократів, схаменулися й намагаються цілий рік відіграти назад, але вже запізно: політикани міцно вчепилися в інструменти влади й вирішили закріпитися будь-якою ціною.
У Румунії з 2013 року ефективно працюють нові інституції, які регулярно притягують до кримінальної відповідальності корупціонерів на найвищому рівні, включаючи політиків усіх рангів та рівнів: засуджено прем’єр-міністра Адріана Нестасе, 20 діючих та колишніх міністрів, 53 депутатів нижньої палати та 19 сенаторів. У 2007-му Єврокомісія запустила Механізм моніторингу судової системи, наполягала на необхідності ухвалення Кодексу поведінки для депутатів парламенту, включно з повагою до незалежності судової системи та застосуванням її недоторканості з тим, щоб ті не уникали кримінальної відповідальності за скоєні злочини. Однак країна не імплементувала національну антикорупційну стратегію, ключові рекомендації не виконала, лише заснувала антикорупційний орган та зберегла певну незалежність судової гілки влади.
У Румунії насправді не одна, а відразу дві кризи: криза довіри до влади збіглась із кризою у самій владі. З моменту свого повернення соціал-демократи вже вдруге самі змінюють очільника уряду, чим поглиблюють перманентну політичну кризу через прагнення Лівіу Драґня повністю контролювати владу та регулярний персональний конфлікт з прем’єр-міністром як неминучий його наслідок. 11 січня ц. р. був відправлений у відставку другий поспіль прем’єр Міхай Тудосе через вимогу відставки глави очільника МВС Кармен Дан, політичного союзника Драґня, причетного до педофілійного скандалу.
За логікою подій наступним прем’єром має стати абсолютно безамбіційний політик, слухняна маріонетка Лівіу Драгнеа. Такий кандидат знайшовся: це депутат Європарламенту з 2009 року Віоріка Данчіла (Viorica Dăncilă), 54 роки. Їй бракує досвіду у внутрішній політиці, проте вона вважається «неконфронтаційною», має гарні стосунки з функціонерами Єврокомісії. Вона вже заявила про повну підтримку запропонованих урядом соціалістів «реформ». Соціал-демократи вірять, що пані Данчіла ідеально підходить для виправлення відносин уряду з Брюсселем після їхнього стрімкого погіршення.
Найбільш помітну позицію в ситуації кризи зайняв президент-центрист Клаус Йоганніс, який з самого початку став на бік протестувальників. Навесні 2017 року, під час першої хвилі протестів він пообіцяв провести референдум щодо конфронтаційного питання, однак не зробив цього через погрозу соціалістів імпічментом, кроком політично ризикованим, який, проте спрацював. Підтримка з боку президента Клауса Йоганніса кандидатури Віоріки Данчіла в січні 2018 року стала його черговою поступкою. Водночас замість консолідації зусиль опозиція взялася критикувати президента за відмову ініціювати сумнівні дострокові парламентські вибори. При голосуванні в парламенті роз’єднана опозиція, передусім консерватори-центристи, виявилися нездатними застосовувати демократичні інструменти спротиву. Вони спромоглися лише оскаржити положення нового закону в Конституційному суді, вирок якого очікується. Крім того, залишається можливість скасування цих змін рішенням Верховного суду.
Брюссель та Вашингтон підтримали акції протесту з самого початку їхнього виникнення, але обмежуються публічною критикою, яку соціал-демократи в Бухаресті просто ігнорують. Єврокомісія уникає відкритого конфлікту з урядом країни-члена, хоча вже зрозуміла, що йдеться про розворот курсу щодо подолання корупції на вищому рівні. Європарламент реагує на рівні окремих депутатів від Румунії, таких як Моніка Маковей, яка започаткувала національну стратегію подолання корупції на посаді міністра юстиції 2004-2007 рр. На її думку, уряд відмовився від принципу верховенства права, що є серйозним та безпрецедентним кроком.
Парламентська більшість планує в лютому розпочати реформування кримінального кодексу, декриміналізацію або зменшення санкцій за злочини посадовців. Це означатиме, що одіозні «реформи» будуть реалізовані в повному обсязі. Протестувальники свідомі того, що урядові ініціативи будуть ухвалені в будь-якому разі, та розуміють, що уряд не зважить на жодний розмах вуличних протестів населення та проігнорує критику Брюсселя і США. Акції протесту є останньою спробою громадян зупинити сповзання країни до авторитаризму. У разі невдачі прогнозується посилення імміграції економічно активних громадян до інших країн ЄС, ознак підготовки до силового спротиву владі наразі не спостерігається.
Міжнародна організація Transparency International відносить Румунію до найбільш корумпованих країн Європи. 14 січня 2018 року Greco, антикорупційний орган Ради Європи, заявив, що Румунія виконала тільки два з 13 пунктів рекомендацій щодо боротьби з корупцією в публічній сфері. У грудні сім країн – членів ЄС (Франція, ФРН, Нідерланди, Швеція, Бельгія, Данія та Фінляндія) виступили із застереженням до уряду Румунії щодо наслідків «реформ». У цій ситуації стає зрозуміло, що навіть після 17 років підготовки до вступу та 10 років членства в Євросоюз жодна посткомуністична країна Європи не застрахована від швидкого переходу до авторитаризму, навіть маючи статус члена ЄС, НАТО та перебуваючи під контролем спеціальної антикорупційної програми. Система представницької демократії може бути ефективною лише у разі, якщо її виборці як джерело влади є свідомими економічно активними громадянами, а не натовпом, яким авантюрні політикани можуть легко маніпулювати на виборах, використовуючи демократичні інструменти.
