Що стоїть за останніми ініціативами Франції у «нормандському форматі»?

Сьогодні учасники «нормандського формату» Франція та Німеччина виступають проти економічної блокади з боку України фактично окупованих Росією територій та не вітають запровадження воєнного стану навіть у Луганській та Донецькій областях через начебто можливі порушення в сфері прав людини.

При цьому французький лідер Еммануель Макрон має особисті мотиви домагатися виконання Мінських домовленостей. Вперше він заговорив про необхідність відродити «нормандський формат» та досягти успіху щодо «українського досьє» ще під час президентської кампанії. Після перемоги в ході телефонної розмови з президентом України Порошенком 24 травня та зустрічі з Володимиром Путіним 29 травня він заговорив про необхідність діалогу в цьому форматі «без жодних відтермінувань». З`явилася ідея про необхідність незалежної доповіді спостережної місії ОБСЄ про реальну ситуацію в зоні конфлікту для визначення винних у зриві домовленостей. В ході зустрічі з Порошенком 26 червня Макрон підтвердив невідкладність телефонної бесіди, причому до перемовин у рамках засідання «Великої двадцятки» (7-8 липня, Гамбург), а через декілька тижнів – зустрічі в цьому форматі для обговорення проекту врегулювання конфлікту на Донбасі як плану «деокупації» (т. зв. формула Макрона).

Умовою успіху зустрічі президент Франції визначив незалежну та об’єктивну оцінку ситуації на лінії розмежування місії спостереження ОБСЄ з урахуванням забезпечення її постійної присутності та безпеки її персоналу. Він також вказав на важливість зняття економічної блокади окупованих територій та обміну заручниками й полоненими. Макрон заявив, що очікує прогресу щодо імплементації Мінських домовленостейупродовж кількох місяців, усвідомлюючи складність проблеми.

Спробуємо розібратися, чому були визначені такі доволі стислі терміни?

Тут варто зрозуміти, яку саме мету переслідує президент Франції, чим він керується та на що Україна може розраховувати.

По-перше, невтішна економічна ситуація у Франції, яка суттєво програє своїм основним конкурентам (США, Німеччині та Великій Британії) в ефективності виробництва, рівня життя та політичної стабільності, вивела відновлення повномасштабної економічної співпраці з Росією на рівень одного з ключових питань президентської кампанії 2017 року. Крім соціалістів та Макрона, решта кандидатів виступала за скасування санкцій проти Росії з двох основних причин: російська військова агресія в Україні не становить загрози для Франції, інвестиції й торгівля з Російською Федерацією є можливістю відновлення економічного процвітання.

По-друге, позиція Макрона щодо відносин із РФ є продовженням політики Олланда, окрім двох моментів: вона стала більш критичною (після хакерської атаки Кремля на веб-сайт виборчої кампанії) та змістилася в «європейський формат», спільний з Німеччиною. Відтак формат «Мінських угод» вбачається Макрону цілком придатним для досягнення швидкого успіху – у дуеті з канцлером ФРН Меркель і навіть без допомоги з боку США.

По-третє, макронівський пошук шляхів урегулювання ситуації навколо України дещо відрізняється від підходів держсекретаря Рекса Тіллерсона. Зокрема тим, що президент Франції відкидає інші формати й не передбачає зміни принципів, закладених у «Мінські угоди», а рішення вбачає в належному їх дотриманні. Такі зусилля не розв’язують конфлікту з РФ, оскільки не передбачають належних інструментів тиску на Росію. Вони можуть лише створити передумови для зняття питання з політичного порядку денного на Заході та відновити повномасштабне економічне співробітництво з РФ, що сприятиме виходу Франції з економічної кризи. Успіх на цьому й «сирійському» напрямах зміцнить легітимність та авторитет Макрона завдяки використанню тактики «пройти між крапельками»: зберегти політичний престиж та воєнний авторитет Франції перед Заходом і водночас створити передумови для відновлення економічного розвитку країни та стабілізації внутрішньої політики. Натомість українське керівництво може бути представлене як таке, що не скористалося паузою для проведення реформ. Схоже на те, що стратегічні наслідки реалізації такої політики для самої України та безпеки Європи на східних кордонах Макрон до уваги наразі не бере.

Що саме підтверджує такі висновки?

Передусім виконання Мінських домовленостей зривається через порушення режиму припинення вогню, відтак це визначено ключовою вимогою останніх переговорів. Також наголошено на зменшенні чисельності військ та відведенні важкого озброєння від лінії фронту, припиненні обстрілів цивільної інфраструктури. При цьому гуманітарні проблеми визнаються важливими, але не першочерговими: обмін військовополоненими – до кінця року. Макрон явно поспішає та прагне руками спостережної місії ОБСЄ знайти порушників з обох боків і належним чином їх покарати. Сторони конфлікту стануть більш обережними й можна буде оголосити про повний успіх домовленостей і непотрібність подальших санкцій ЄС проти Росії. При цьому Україна та США, які могли б запропонувати якийсь інший формат справжнього врегулювання, окрім Мінських домовленостей, цього не роблять, тобто створюють і підтверджують їхню «безальтернативність». Voilà! («Ось так!»)

Слід також додати, що економічні потреби Франції у співпраці з Росією справді значні, адже за 15 років життєві стандарти Франції знизилися порівняно з Німеччиною на 20%, рівень безробіття зріс до майже 10% в цілому та до 24% – серед молоді до 24 років (у Німеччині – менше 4%).

Відтак Франція та Німеччина більше не є рівними економічними партнерами, що серед іншого вказує на послаблення ролі Франції як одного зі світових лідерів.

Тобто французький бізнес реально зацікавлений у розвитку торговельної, енергетичної та інвестиційної співпраці з Росією, яка наразі скорочується внаслідок санкційного тиску. Доходів потребує й державний бюджет, у тому числі для фінансування оборонних витрат, адже після нещодавнього гучного скандалу з відставкою начальника генштабу через незгоду зі скороченням військового бюджету Макрон прагне відновити довіру армії.

Нове керівництво Франції вирішило не дратувати Росію масштабним реагуванням на військові загрози з її боку. Дискусія Макрона з Порошенком торкалася розширення військового співробітництва, однак про новітню зброю не йшлося. Макрон пропонував засоби захищеного військового зв’язку, контрбатарейної та електронної боротьби для нівелювання значної переваги Росії. Це виключно оборонна, несмертельна «зброя». Тобто в Парижі розуміють, що Кремль протестуватиме лише на публіку.

У травні 2017 року 320 французьких вояків уперше взяли символічну участь у навчаннях «Весняна буря» в Естонії у складі міжнародного контингенту загальною чисельністю 2 тис. вояків. Це рота морської піхоти (4 танки «Леклерк», 13 БМП, 12 бронеавтомобілів та джипів), яка діяла під британським командуванням. Отже, французи показали свій прапор, щоб підтримати престиж і водночас не дратувати Росію.

При цьому виявляється, що стратегічні авіатранспортні перевезення Збройних сил Франції залежать від російських компаній «Волга-Днепр» та TTF Air 224, які забезпечують 98% їхніх потреб. Літаки Ан-124 залишаються незамінними на ринку за економічними й технічними показниками, а росіяни ще й шантажують французів: розірвали контракти у вересні 2015 року за відмову Франції передавати РФ кораблі «Містраль». Спроби НАТО в 2015 році замінити Ан-124 американськими Super Galaxy (C-5M) навіть за символічну ціну зайшли у глухий кут. Французький крупний бізнес перевозить «Русланами» супутники (Thales Alenia Space, Airbus DS), гелікоптери (Airbus Helicopters), енергетичне обладнання (EDF, Areva) та зброю на експорт.

І нарешті, Франція та РФ явно шукають шляхи покращення відносин. Так, новий французький уряд не вважає за потрібне ані ізолювати Росію від Європи, ані послаблювати її економічними санкціями. Франція прагне працювати з Російською Федерацією прагматично та конкретно. Показово, що напередодні візиту президента України до Парижа в липні цього року міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан у Москві пропонував Лаврову співпрацю в рамках «нових відносин з відновленим духом довіри».