Сюрпризи парламентських виборів у Швеції

Світ за тиждень Спільний проект з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»

Олексій Куроп'ятник

експерт Фонду "Майдан закордонних справ"

9 вересня ц. р. у Швеції пройшли загальні, регіональні та муніципальні вибори. Їхні результати показали, що обидва системні блоки, лівоцентристський (правлячий) та правоцентристський (опозиційний), набрали 40,6% та 40,2% голосів відповідно, що не дозволить їм самостійно створити правлячу коаліцію без залучення сторонніх союзників. Водночас головною інтригою виборів стали несистемні ультраправі Шведські демократи, які отримали 17,6% (+4,7% до 12,9% в 2014 році) й тепер перетворились на одного з ключових гравців у внутрішній політиці. Жоден із традиційних блоків наразі не бажає домовлятися з демократами, які перетворили критику політики імміграції на провідну тему дебатів. Але ігнорування демократів ще більше ускладнить і без того непросту ситуацію, у якій опинилась шведська політична система.

Тривалий час політичну систему Швеції вважали однією з найстабільніших у Західній Європі. У парламенті – риксдазі постійно працювали п’ять провідних партій упродовж понад 60 років, від встановлення демократії у 1920-х до пізніх 1980-х років. Хоча 5-партійна модель втратила актуальність в останні роки ХХ століття, динаміка суперництва між політсилами залишилася незмінною. У політиці домінували два блоки, нові партії не змінювали цієї схеми. «Зелені» увійшли в політичний простір у 1988 році як нейтральні, пізніше стали незмінними членами лівоцентристського блоку під проводом соціал-демократів. Християнські демократи, які потрапили до риксдагу 1991 року, пристали до правоцентристів, установивши таким чином баланс між блоками. На початку ХХІ століття система двох блоків ще більше зміцнилась, коли правоцентристи переформатували своє об’єднання у передвиборчий «Альянс за Швецію» під проводом ліберально-консервативних Поміркованих. Лівоцентристи сприйняли тенденцію та утворили союз «Червоно-зелених».

Соціал-демократи домінували у шведській політиці з 1930-х років. До виборів вони були урядом меншості в коаліції із «зеленими» з 2014 року, мали неформальну підтримку Лівої (колишньої комуністичної) партії при ухваленні законів і представляли останній у Європі лівоцентристський уряд. Попри формальну перемогу на останніх виборах, соціал-демократи отримали найгірші результати за останні сто років, набравши 28,3% і втративши 2,8% (на минулих виборах -31%). «Зелені» також втратили 2,4%, тільки колишні комуністи посилили свою підтримку на 2,2%. Усього правлячий блок втратив 3%, поставивши під сумнів свою спроможність надалі формувати уряд (прохідний поріг – 4%).

Його традиційний опонент – правий блок з чотирьох партій («Альянс») здобув додатково 0,9% голосів. Однак консервативна партія Поміркованих, друга найбільша політсила в країні, набрала лише 19,8% голосів, втративши 3,5% з 2014 року – найгірший результат у блоці. Проте її лідер Ульф Крістерссон пообіцяв завадити соціал-демократам сформувати власний уряд і планує створити свою правоцентристську коаліцію.

Водночас «третя сила» – партія Шведських демократів, яка вперше увійшла до парламенту 2006 року з 5,7%, наразі одержала 17,6% голосів, що на 4,7% краще за показник 2014 року (12,9%). Третя найбільша партія, однак, набрала менше голосів, ніж очікувалося згідно з опитуваннями перед виборами (25%). Лідер демократів Йіммі Окессон вважає справжнім переможцем на виборах свою політсилу, яка відібрала голоси і у правих, і у лівих, хоча й не стала другою (після соціал-демократів) партією в країні за рівнем підтримки.

У ході кампанії жодне політичне питання не домінувало в дискурсі системних партій, однак радикальні праві (демократи) повністю змінили політичну палітру країни. Вони потужно посилили позиції завдяки просуванню своєї політики інтеграції біженців (оскільки офіційна не спрацьовує) та підходам до покращення кримінальної ситуації в країні. Крім того, демократи звернули увагу на погіршення системи охорони здоров’я та освіти.

У 2014-му уряд надав дозвіл на в’їзд до країни 240 тис. біженців, а в цілому з 2012 року дозвіл на проживання отримали 400 тис. осіб. Однак значний наплив мігрантів у країну змусив провідну опозиційну партію Поміркованих пристати на більш жорстку позицію з питань міграції. Унаслідок цього в листопаді 2015 року Швеція здійснила крутий розворот, чого не робила навіть Ангела Меркель: уряд узгодив свою міграційну політику з мінімальними вимогами ЄС, скасував возз’єднання родин та інші канали їхнього в’їзду. Фактично, як рік тому німецький канцлер, уряд Швеції був змушений ухвалити жорсткі рішення щодо подальшої реалізації міграційної політики як однієї з ключових засад створення Євросоюзу – розмивання національної ідентичності у країнах-членах та створення єдиної нової нації європейців (на кшталт американців у США). Стефан Левен тоді заявив, що біженці мають як права, так і відповідальність. А коли праві почали їздити в авто зі смолоскипами, а банди молодиків – громити околиці міст, прем’єр став закликати до «закону та порядку», що звично для правих політиків. Тож після закриття кордонів ФРН зі Швецією уряд Стефана Левена втратив підтримку блоку союзних партій. З одного боку, праві незадоволені тим, що в’їзд для біженців був відкритий занадто широко, а ліві – тим, що цей в’їзд був закритий надто пізно.

Проблема розмивання національної ідентичності у Швеції дійсно посилюється. Згідно зі шведською статистикою, вже зараз 18,5% з 10-мільйонного населення країни народились за кордоном, тобто є вихідцями з іммігрантських родин нешведського походження. Місцеві демократи представляють значну кількість біженців як загрозу для шведської культури та подальшого існування щедрої «соціальної держави».

Хоча демократи отримали значну підтримку виборців завдяки введенню в публічний дискурс дійсно актуальних тем, системні партії намагаються цього не помічати. Навпаки, разом із представниками ЄС та офіційними ЗМІ вони всіляко стараються скомпрометувати Шведських демократів, називають їх популістами, антиіммігрантами та ультраправими, акцентують увагу на їхніх неонацистських коренях, хоча партія перед виборами була реорганізована. Відповідно, саме волевиявлення подавалося у ЗМІ як вибір між демократією та потенційним фашизмом. Прем’єр Стефан Левен називав вибори «референдумом про майбутнє соціальної держави», закликав громадян не голосувати за «расистські партії» і просував ідею «гідної демократії». Праві партії позиціонували вибори як голосування за прийняття іммігрантів та їхню інтеграцію в шведське суспільство.

Висновок: системні опоненти мали на меті виграти по 143 мандати в парламенті, у якому 349 місць, але обидва блоки виявились неспроможними набрати 175 місць, які потрібні для більшості в країні з 10 млн населення та 7,3 млн виборців. Новий уряд зіткнеться з тенденцією падіння темпів зростання економіки.

Посилення підтримки партії Шведських демократів становить найбільшу загрозу для стабільності існуючої у країні двоблокової партійної системи, навіть попри те, що демократи, найімовірніше, не увійдуть до нового уряду.

Політика формування єдиної європейської нації через міграцію, після ексцесу в східнонімецькому Хемніці та спротиву в країнах Вишеграда, загальмувалась ще в одній країні Старої Європи. Її реалізація викликала негативну реакцію населення та призвела до швидкого зростання популярності несистемної партії, яка виступила на захист національної ідентичності шведів.

На Швецію очікує період політичної невизначеності на тлі падіння підтримки традиційних партій після парламентських виборів, на яких жоден із двох провідних політичних блоків не отримав достатньо голосів для формування уряду. При цьому пошук союзників, що його вестимуть традиційні політики з метою виходу з глухого кута, може дати шанс Шведським демократам навіть увійти до уряду, хоча такий варіант вимагає від перших переосмислення нових політичних реалій, які виникли в системі управління державою. Для збереження правоцентристської більшості в парламенті Шведські демократи мають увійти до альянсу з лібералами та центристами, але для цього вони мають приборкати свою риторику щодо міграційної політики в обмін на підтримку або основні посади в ключових комітетах парламенту.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації