Олег Бєлоколос
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Нещодавно було прийнято доволі несподіване рішення стосовно виведення з Сомалі частини сил країн – членів Африканського Союзу (African Union Mission in Somalia, AMISOM). Вочевидь, ідеться лише про початок процесу. Для того щоб розібратися, у чому його причини і що саме це означатиме не лише для країни, а й для всієї Східної Африки, слід коротко згадати нещодавню історію Сомалі.
Як відомо, після падіння авторитарного уряду Сіада Барре у 1991 році в Сомалі розпочалося збройне протистояння між регіональними лідерами, яке вилилось у довготривалу громадянську війну з численними жертвами серед мирного населення. У 1991-му Сомаліленд (територія колишнього Британського Сомалі) в односторонньому порядку оголосила про свою незалежність.
У 1992 році ООН здійснила невдалу спробу укладення мирної угоди між ворогуючими сторонами та направила 500 миротворців до Могадишо (місії UNOSOM І та ІІ). При цьому ООН санкціонувала застосування сили задля забезпечення доставки гуманітарної допомоги. У 1993-му в рамках мандату ООН (United Task Force, UNITAF) до Сомалі прибув контингент морських піхотинців США. Внаслідок сутичок з місцевими повстанцями було вбито близько 2 тис. цивільних. Сімнадцять американських військових загинуло, коли гелікоптер ВМС США був збитий у Могадишо (про цей епізод згодом було знято фільм «Падіння «Чорного яструба»). У 1994 році, коли американський контингент було виведено з Сомалі, у країні за деякими даними налічувалось 18 тис. «блакитних шоломів». У 1995-му було завершено мандат миротворців ООН, оскільки місія зайшла у глухий кут, показавши неспроможність зупинити насильство.
Далі громадянська війна продовжилась ще з більшою силою. У 1998 році про свою автономію оголосив Пунтленд (регіон на північному сході Сомалі). Згодом з безробітних рибалок та декласованих елементів сформувалися банди піратів, які почали захоплювати судна біля узбережжя Сомалі та в Аденській затоці. У 2005 році Союз ісламських судів (СІС), який утворила група авторитетних шаріатських суддів, знищив декілька угруповань і взяв Могадишо під свій контроль. 2006 року, за часів перебування при владі в Сомалі Союзу ісламських судів, ця організація вжила доволі ефективних заходів з метою боротьби з піратством. Однак у грудні 2006 року ефіопські війська, як вважається за підтримки США, ліквідували режим СІС і встановили так званий Перехідний уряд, який не користувався підтримкою населення Сомалі. Частина прибічників СІС згодом розпочала партизанські дії проти збройних сил Ефіопії. У тому ж 2006 році на базі радикальної фракції Союзу ісламських судів було створено екстремістське угруповання «Аль-Шабаб», що сповідує фундаменталістську ісламську ідеологію, здійснює терористичні акти й не полишає спроб радикалізувати близько 70 мільйонів мусульман у прилеглих до Сомалі районах Східної Африки.
Далі збройне протистояння «всіх проти всіх» у країні супроводжувалося ще більшими жертвами серед мирного населення та змусило декілька мільйонів осіб покинути свої домівки. У Сомалі були фактично знищені промисловість, інфраструктура, сфери освіти й охорони здоров’я.
У 2007 році задля стабілізації ситуації було прийнято рішення направити до Сомалі сили країн – членів Африканського Союзу (African Union Mission in Somalia, AMISOM). За наявними даними, з самого початку в рамках місії AMISOM у країні перебувало 5 тис. військових з Уганди та 4 тис. – з Бурунді. Наприкінці 2011-го до них приєдналося близько 900 військових з Джибуті. Підрозділи AMISOM не лише протистояли «Аль-Шабабу», а й охороняли урядові будівлі та важливі інфраструктурні об’єкти, зокрема аеропорт у столиці. Військовослужбовці АС намагалися встановити контакти з місцевим населенням, надаючи сомалійцям безкоштовну медичну допомогу, питну воду та деякі продукти харчування. Важливим питанням завжди була чисельність місії Африканського Союзу, адже командування AMISOM постійно наголошувало, що лише для надійного контролю над столицею Сомалі – Могадишо воно потребує 20 тис. бійців.
За інформацією кенійських ЗМІ, підготовку підрозділів АС у Сомалі здійснювали експерти американської приватної компанії Bancroft Global Development (штаб-квартира у Вашингтоні), яка фінансувалася за рахунок бюджету AMISOM. Саме фінансові питання виявилися одними з найскладніших після власне забезпечення безпеки. Не секрет, що країни – контрибутори місії є небагатими; не мав зайвих коштів і бюджет Африканського Союзу, який, за деякою інформацією, на 20-25% фінансував колишній лівійській диктатор Каддафі. Отже, з самого початку діяльності місії в її роботі виникли фінансові проблеми.
Однак, враховуючи важливість AMISOM для долі цілої країни та регіональної безпеки, до її фінансування, що здійснювалося з джерел ООН та АС, згодом долучився Європейський Союз. Однак і ЄС не зміг забезпечити повне та стабільне фінансування, зокрема в січні 2016 року воно було скорочено на 20%, що призвело до зменшення заробітної платні військовим (рядовим) місії з 1028 до 822 доларів на місяць. Виникли питання з Бурунді, на яку були накладені санкції Євросоюзу. Почали з’являтися проблеми зі своєчасністю виділення коштів, що спричинило критику з боку-країн учасниць (сьогодні в AMISOM беруть участь Уганда, Бурунді, Кенія, Джибуті, Ефіопія). Як і в кожній міжнародній структурі або операції, практично сам собою почався бюрократичний процес постійного збільшення витрат. Зокрема, як підрахували експерти, річний бюджет AMISOM разом з різноманітними супутніми програмами допомоги з 2009 по 2016 рік зріс із 350 млн дол. до 900 млн дол. З часом з’явилися потреби фінансування штаб-квартир/представництв місії в Кенії та Ефіопії, а також виплат родинам загиблих і постраждалих військових. Вкрай заплутаним і повільним виявився процес погодження контрактів щодо тилового забезпечення сил у Сомалі. Суперечки виникали й стосовно вартості підготовки військових перед розгортанням та інших пов’язаних витрат (pre-deployment costs). Отже, можна зробити висновок, що рішення щодо виведення з Сомалі частини сил країн – членів Африканського Союзу не в останню чергу пов’язано з фінансовими питаннями.
Натомість безпекова ситуація в країні залишається вкрай складною. Так, 2 вересня цього року бойовики угруповання «Аль-Шабаб» здійснили напад на армійську базу поблизу портового міста Кісмайо, де вбили більше 20 військових; 14 жовтня 2017-го через підрив смертником із цього ж угруповання вантажівки, начиненої вибухівкою, у Могадишо загинуло понад 300 цивільних осіб. Існують обґрунтовані побоювання, що частина бійців Ісламської держави під тиском міжнародної коаліції перебереться з Близького Сходу до Сомалі, де вступить до лав тамтешніх ісламістів. Не можна виключити й відповідного посилення активності «Аль-Шабаб» у інших державах Східної Африки.
Можна констатувати, що в умовах значної внутрішньої нестабільності, направлення додаткових миротворчих підрозділів держав – членів Африканського Союзу, до чого неодноразово закликало керівництво деяких сусідніх країн, зокрема Кенії, не допомогло навести лад у Сомалі. За 10 років (з 2007 по 2017-й) діяльності місії країн – членів Африканського Союзу (AMISOM) поставленої мети досягти не вдалося.
Слід також враховувати, що сусідні країни, які стурбовані можливістю поширення тероризму в регіоні, навряд чи зацікавлені у встановленні у перспективі сильного уряду в Могадишо, оскільки Сомалі має давні територіальні претензії до Ефіопії (район Огаден), Кенії (північно-східні провінції) та Джибуті, вважаючи її відторгнутою територією. Можна з упевненістю заявити, що, незважаючи на політичні заяви, мало хто в регіоні хотів би колись бачити потужну національну армію Сомалі (Somali National Army).
Сьогодні очевидно одне: вирішення проблем Сомалі – у руках самих сомалійців та їхніх лідерів. Міжнародне співтовариство, ООН, Африканський Союз, ЄС, США та інші світові й регіональні гравці можуть лише опосередковано впливати на хід процесів усередині країни. Однак чи будуть спроможні сомалійські національні сили безпеки (Somali national security forces), яким AMISOM планує згодом передати відповідальність, забезпечити порядок у країні, покаже лише час. Хоча, враховуючи все вищевикладене, перспективи наведення хоч якогось ладу в країні не виглядають оптимістично.
Вбачається, що повчальні уроки Сомалі могли б бути цікавими й для України, яка дещо наївно покладається на те, що майже всі її проблеми вирішать миротворці ООН.
Матеріал підготовано в рамках спільних інформаційних проектів партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП» та фонду «Майдан закордонних справ».
