Світ за тиждень. 27 травня - 2 червня 2017 року

FLOTUS (акронім від «перша леді США») вразила присутніх та мас-медіа своїм екстравагантним вбранням на тлі доволі формальних костюмів решти присутніх. Світова мережа оцінила чудовий жакет у квіточку пані Меланії як з естетичної (витвір мистецтва від «Дольче і Габана»), так і з фінансової точки зору (вартість сягає півсотні тисяч доларів).

Втім, головною зіркою шоу все ж таки став її чоловік – Дональд Трамп. Інші світові лідери очікували на можливість особистого контакту з норовливим господарем Білого дому з метою зрозуміти, які політичні сюрпризи він привіз із собою, а також з надією, що його справжня політика відрізнятиметься від шокуючих передвиборчих гасел. Ще відчутним був не зовсім приємний присмак від інциденту на зустрічі лідерів держав – членів НАТО, що стався два дні тому, де Трамп безцеремонно відштовхнув перед камерами чорногорського прем’єр-міністра, а також від того, що, вимагаючи від інших країн збільшити свої внески в бюджет Альянсу, він не запевнив союзників у готовності застосувати 5-ту статтю (у якій ідеться про те, що напад на одного члена Альянсу означає неминучу відповідь агресорові з боку всіх союзників), що неодмінно повторював кожен із президентів США з часу створення організації.

Ще по прибутті на італійську землю POTUS (акронім від «президент США») у своєму «Твіттері» сформулював свої інтереси так: економічне зростання, тероризм та безпека. Те, що йому були байдужі інші теми, він показав своїм  виглядом, сповненим нудьги, під час промови господаря саміту – очільника італійського уряду. Ба більше, він навіть не надягнув навушники для синхронного перекладу! На відміну від Обами, який завжди під час своїх закордонних візитів вітав співрозмовників їхньою рідною мовою, Трамп навряд чи знає, що таке buongiorno.

Попри активне намагання, зокрема, німецького канцлера та канадського прем’єра переконати Трампа в доцільності виконання Сполученими Штатами Паризької угоди щодо кліматичних змін, їм вдалося лише отримати запевнення, що американський президент ще раз подумає та оголосить своє рішення найближчим часом. Чи розвіяли конспірологічні погляди Трампа наведені аргументи, ми скоро дізнаємося. Однак ця тема вже стала нехай і невеличкою, але тріщиною в загальній позиції «Сімки».

Фінальний документ заходу містить підтвердження відданості принципам вільної торгівлі, відкритості ринків та боротьби з протекціонізмом. Втім, така риторика разюче відрізняється як від слів, так і від підходів самого Трампа. Так, йому приписують вислів, що «німці погані, дуже погані», який він вжив у присутності лідерів ЄС. Його оточення інтерпретувало це не як характеристику взаємин із ключовим європейським союзником у цілому, а лише як критику їхньої економічної частини, мовляв, передусім ішлося про від’ємне сальдо двосторонньої торгівлі між двома країнами. Поки що Трамп вдається до протекціоністської риторики, але вже руйнує багатосторонні формати співпраці (вийшов із Угоди про Транстихоокеанську зону вільної торгівлі) або планує їхню кардинальну перебудову (Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі). Поза сумнівом, такий підхід дестабілізує сталу систему багатосторонньої торгівлі, засновану на загальних правилах, що за активної ролі офіційного Вашингтона вибудовувалася десятиріччями.

Намагаючись пом’якшити реакцію на контроверсійні дії та висловлювання, директор національної економічної ради при президенті США Гаррі Кон повідомив, що одним із завдань участі в саміті, які ставив перед собою Трамп, було саме вчитися. Можна лише сподіватися, що згаданий посадовець, колишній інвестбанкір та прихильник ліберального світового порядку, будучи ключовим радником з економічної політики, досягне успіху в такому навчанні свого боса…

Менше питань викликає безпекова частина фінального комюніке, де йдеться про Північну Корею, Сирію, Лівію та боротьбу зі світовим тероризмом. Але для нас ключовий інтерес становить тринадцятий пункт, де згадується Україна. На Росію покладено відповідальність за конфлікт на Сході України. «Велика сімка» вкотре підтверджує свою підтримку суверенітету й територіальної цілісності нашої країни, а отже, й невизнання анексії Криму. Вважаючи, що так звані Мінські домовленості є єдино можливим шляхом припинення конфлікту, «Велика сімка» не лише зберігає дію санкцій проти Росії, а й готова їх посилити, якщо такої реакції вимагатимуть агресивні дії РФ. Для України такі позиції «Сімки» в цілому та США – зокрема мають важливе значення, оскільки, незважаючи на ірраціональну тягу Трампа до Путіна, формальна політика його адміністрації щодо Росії набуває більш чітких обрисів.

На відміну від учасників, POTUS залишився задоволений своєю участю в саміті. За великим рахунком, немає чого нарікати й нам: Україна отримала навіть трохи більше, ніж можна було сподіватися за наявних умов. Але Києву ще слід добре попрацювати, щоб перша леді Сполучених Штатів викликала світовий резонанс, надягнувши «сорочку, вишиту червоними і чорними нитками».

Слід зазначити, що за останні два роки двосторонні відносини між Францією та Росією серйозно погіршилися, посилилася взаємна недовіра через розбіжності в підходах до вирішення питань України, Сирії та боротьби з тероризмом. Так, у жовтні 2016 року Путін навіть скасував свій візит до Франції через те, що президент Олланд засудив бомбардування міста Алеппо в Сирії, яке здійснили російські ВПС. Хоча слід визнати, що повністю двосторонні відносини на найвищому рівні не припинялися: відбулося 11 зустрічей та 44 телефонні розмови.

Проте з початком президентської виборчої кампанії й без того негативна атмосфера у стосунках між Парижем і Москвою ще більше ускладнилася. На думку багатьох оглядачів, Кремль дозволив собі втручання у виборчу кампанію: російські державні «пропагандистські агенції» Sputnik і Russia Today відверто шельмувати кандидата Еммануеля Макрона, поширювали безсоромну брехню про його родинні стосунки, перехопили та виклали в Інтернет електронну переписку передвиборчого штабу, намагаючись його скомпрометувати. Водночас Путін демонстративно прийняв з візитом Марін Ле Пен.

Макрон, у свою чергу, під час виборчої кампанії жорстко критикував Кремль за брак європейських цінностей у практичній політиці, відстоював у відносинах із РФ твердий підхід, хоча після інавгурації дещо пом’якшив своє публічне ставлення до російського керівництва.

Зустріч двох президентів відбулася одразу після саміту лідерів країн – членів НАТО в Брюсселі та зібрання «Великої сімки» на Сицилії, які відзначалися критичними нотами на адресу Кремля (навіть із перспективами посилення економічних санкцій проти Росії).

Експерти по-різному оцінили сам факт і результати зустрічі: для росіян вона була «символічною» та мала сприяти «перезапуску» двосторонніх відносин, створенню «унікального каналу» для переговорів із Заходом та виходу Росії з ізоляції. Сам Е. Макрон заявив, що «діалог без поступок» із Росією все ж таки потрібен, оскільки низка міжнародних проблем не може бути вирішена без її участі.

Підходи сторін щодо досягнення миру в Україні в цілому формально збігаються: збереження «норманського формату» задля забезпечення реалізації Мінських домовленостей шляхом повного доступу місії ОБСЄ для контролю виконання їхніх положень. Макрон вважає, що чергова зустріч зацікавлених сторін визначить подальші напрями роботи на підставі доповіді ОБСЄ, проте, як можна було зрозуміти, не має впевненості в результативності такого заходу, вочевидь виходячи з того, що Росія не демонструє готовності змінювати свою політику.

Питання економічних санкцій залишаються болючими для РФ. Макрон ув’язав можливість посилення санкцій у разі ескалації конфлікту та їхнього пом’якшення у разі деескалації. Натомість Путін дав зрозуміти, що навпаки – деескалація на Донбасі залежить від безумовного скасування санкцій.

Ситуація в Сирії стала іншою важливою темою, яку напередодні обговорювали на рівні міністрів закордонних справ С. Лавров та Жан-Ів Ле Дріан (колишній міністр оборони). Тут позиція Франції щодо подальшої долі Асада – союзника РФ та шляхів врегулювання кризи явно не співпадає з російською. Роз’яснюючи ситуацію, слід зазначити, що Франція є частиною антитерористичної коаліції країн під проводом США, Росія ж очікує від Парижа саме незалежної гри в рамках нової міжнародної групи для боротьби з тероризмом, яка, за задумом Кремля, має сприяти виходу Москви з нинішньої ізоляції та послабити єдину позицію Заходу.

Наразі реалізація цих російських ініціатив видається малоймовірною, адже французький президент публічно пообіцяв «швидку реакцію» на кожен випадок застосування хімічної зброї режимом Асада.

Увагу експертів привернули й розбіжності в інтерпретації даних двосторонньої торгівлі: французька сторона наголошує на скороченні товарообігу з 22 млрд євро до 13 млрд євро. Натомість Путін називав інші цифри, згідно з якими цей показник навіть зріс на 14%, а в першому кварталі 2017 року – на 23,7%, у той час як обсяги інвестицій Франції – на 2,6 млрд євро. Вихвалявся російський очільник і тим, що за три роки, попри санкції, жодне з 500 французьких підприємств не припинило діяльність у Росії…

Про суперечливість результатів зустрічі свідчить намір Е. Макрона допомогти уряду Росії у розбудові та зміцненні громадянського суспільства й проведенні відповідного форуму за спільної державної підтримки. І хоча Путін відмовився від публічних коментарів на цю тему, він не міг не зрозуміти, що є явним закидом на його адресу, адже ні для кого не секрет суттєве погіршення умов діяльності громадських організацій та об’єднань у Росії.

Окремою неприємною для Кремля темою стала увага Франції до жорстоких репресій щодо ЛГБТ-спільноти в Чечні. Цікаво, що Путін переклав усю відповідальність за це на місцеву владу, хоча публічно пообіцяв провести розслідування.

В Україні ж великий резонанс викликала спроба російського президента фактично «привласнити» історію нашої держави: як відомо, він з легкістю назвав королеву Франції Анну – доньку київського князя Ярослава Мудрого – «руською», а самого Ярослава Мудрого – «нашим». І тут господар Кремля явно не прорахував можливу громадську та медійну реакцію і, як то кажуть, вкотре «сів у калюжу», спровокувавши бурхливий негативний резонанс у соціальних мережах та хвилю інтересу до справжньої історії України.

Адресувалася ця сентенція трьом аудиторіям – власне німцям, європейцям та американцям. Тверезо оцінюючи кардинальні зміни міжнародного політичного ландшафту, а також необхідність посилення Європейської спільноти, напередодні вересневих виборів до Бундестагу канцлер, імовірно, апелювала до партійних активістів, а ще більше – до всіх виборців із проханням підтримати її лідерство у Європі, що змінюється. Слід зазначити, що підтримка ЄС у Німеччині є найвищою за останню чверть століття. Якби проводився референдум щодо членства ФРН у ЄС, то 75% населення проголосувало б за Євросоюз, тоді як лише 10% – за вихід із нього. Отже, попри очевидні проблеми в європейському домі, проєвропейські гасла вочевидь забезпечать їй належну електоральну підтримку.

Ангела Меркель заохочує лідерів інших європейських держав, передусім президента Франції, до осмислення викликів, які стоять перед об’єднанням, а також до пошуку відповідей на них шляхом подальшої інтеграції на ключових напрямах, зокрема на економічному та безпековому. Саме тому знову заговорили про європейську армію. Напевно, канцлер хотіла б, щоб у Вашингтоні усвідомили, що «новий прагматизм» Трампа шкодить сталим життєво важливим інтересам як самих США, так і, безумовно, об’єднаної Європи. Втім, це точно не провина самих лише європейців.

Попри розходження між нинішньою адміністрацією США та ЄС, процес розлучення, якщо такий взагалі відбудеться, є доволі складним і надзвичайно повільним. Два центри потуги є занадто пов’язаними один з одним, щоб здійснити це у стислі терміни. Як би не воліли в Берліні та Парижі здобути більше власних важелів впливу у зовнішній та безпековій політиці, це вимагатиме великих ресурсів, яких і так бракує посткризовій Європі. Тобто не слід драматизувати висловлювання німецького канцлера. Європейці занадто довго сприймали як належне безумовну підтримку США та їхню безпекову парасольку, забуваючи, що за все треба платити. Отже, емансипація Європи є процесом цілком природнім, а черговий стимул до неї навряд чи виявиться зайвим. Простіше кажучи – змінюйся або помри.

Однак останні бойові ракетні пуски по Сирії характерні ще й тим, що їх виконали нові кораблі Чорноморського флоту на переході від місць будівництва на Балтиці (Калінінград, Санкт-Петербург) до місця дислокації в окупованому Криму, які навіть ще не дійшли до Чорного моря.

31 травня 2017 року удар крилатими ракетами «Калібр» по цілях у районі Пальміри завдали підводний човен «Краснодар» і фрегат «Адмірал Ессен», що знаходяться на переході з Балтики до Севастополя. Фрегат і підводний човен виконали по два пуски ракет.

Таким чином, ці дві нові бойові одиниці увійшли в число «охрещених кров'ю» суден ЧФ РФ. До цього ударів по наземних цілях у Сирії зі східної частини Середземного моря крилатими ракетами «Калібр» уже завдавали такі судна ЧФ: 1) підводний човен «Ростов-на-Дону» 8 грудня 2015 року – удар чотирма ракетами з підводного положення; 2) малий ракетний корабель «Зелений Дол» 19 серпня 2016 року – бойові стрільби по наземних цілях біля Алеппо; 3) малий ракетний корабель «Серпухов» 19 серпня 2016 року – бойові стрільби ракетами по наземних цілях біля Алеппо; 4) фрегат «Адмірал Григорович» 15 листопада 2016 року – пуск трьох крилатих ракет.

Отже, майже всі нові судна ЧФ РФ, дислоковані в окупованому Криму, уже мають бойовий досвід застосування крилатих ракет по сухопутних цілях.

В цілому вже з кінця 2015 року окупований Крим, разом із Новоросійськом, став одним із основних плацдармів РФ у сирійській війні й залишається ним дотепер. Угруповання військ РФ у Криму – надводні кораблі, підводні човни, морська піхота – беруть активну участь у військових діях РФ у Сирії.

Крім завдання ударів крилатими ракетами здійснюється постачання військової техніки, спорядження, боєприпасів режиму Б. Асада з Севастополя та Новоросійська на великих десантних кораблях ЧФ РФ та інших флотів РФ, а також на допоміжних суднах ЧФ РФ, що базуються в окупованому Севастополі: так званий Сирійський експрес.

Великі десантні кораблі (ВДК) ВМФ РФ у 2016 році виконали 67 рейсів із Севастополя та Новоросійська в Сирію, на військово-морську базу РФ у Тартусі. На них доставляються ракетні установки, бронетехніка, військові автомобілі тощо.

Із загальної кількості – 67 рейсів – у 2016 році ВДК ЧФ РФ виконали половину – 34 рейси, Балтійського флоту – 17, Північного флоту – 16. Відзначимо, що в 2015 році ВДК ВМФ РФ виконали 69 рейсів з таким самим співвідношенням між флотами, у 2014-му – 46 рейсів, а в 2013-му – 30 рейсів. Таким чином, після окупації Криму кількість рейсів кораблів ЧФ РФ у Сирію збільшилася вдвічі. У жовтні 2016 року з Криму до Сирії на кораблях ЧФ РФ був відправлений дивізіон берегових ракетних комплексів (БРК) «Бастіон». На заміну йому в листопаді 2016 року до Криму прибув новий аналогічний дивізіон.

Допоміжні кораблі під військово-морським прапором РФ 205-го загону суден забезпечення ЧФ РФ у 2016 році виконали щонайменше 17 оборотних рейсів із Севастополя в Тартус.

810-та бригада морської піхоти ЧФ РФ, що базується в Севастополі, здійснює охорону морських перевезень в Сирію безпосередньо на кораблях та суднах, а також охорону військово-морської бази РФ у сирійському порту Тартусі.

Голод в Африці: у чому причини?

Олег Бєлоколос, експерт фонду "Майдан закордонних справ"

«Ми глибоко стурбовані катастрофічною нестачею продовольства, яка ускладнюється конфліктами й нестабільністю, що вже спричинили голод у деяких районах Південного Судану, та ризиком голоду в Сомалі, Ємені та Північно-Східній Нігерії, який може вразити понад 20 мільйонів осіб» – саме так було зазначено у «Спільному комюніке» за результатами зустрічі лідерів «Великої сімки», що нещодавно проходила в Таорміні (Італія).

І справді, міжнародні урядові й гуманітарні організації та ЗМІ з початку цього року б’ють на сполох: майже 20 мільйонам людей загрожує посуха на Африканському Розі, у Нігерії та в Південному Судані. Найбільш загрозливою є ситуація в Сомалі: там на межі голоду перебувають понад 6 мільйонів осіб, 680 тисяч людей залишили домівки через посуху, а майже 1,5 мільйона сомалійських дітей уже цього року можуть стати жертвами гострого недоїдання. Вважається, що на всій території цієї багатостраждальної країни допомоги потребують 5,5 мільйона осіб.