Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Головні події: азійський улов Трампа; управа на небезпечного Кім Чен Ина; зімбабвійська історія: «Гуччі» проти «Лакост»; Польща в антиліберальному тренді; європейські ініціативи в галузі безпеки та оборони.
Цього тижня увага світових медіа була прикута до азійського турне президента США. «Епічно!» – так Дональд Трамп охарактеризував чи то по-справжньому імператорський рівень прийому в Пекіні – грандіозну вечерю в Забороненому місті (Трамп двічі дякував за гостинність Сі Цзіньпіну у своєму «Твіттері»), чи то практичну складову свого вояжу. Перебуваючи в Китаї, він оголосив про укладення двосторонніх контрактів на суму у чверть трильйона доларів. Поки що невідомо, чи це «чисті контракти», чи пакет також включає раніше підписані угоди та протоколи про наміри. Однак сторони точно домовилися реалізовувати на Алясці спільний проект (вартість – 83 млрд дол.) із видобутку й транспортування газу до Китаю (привіт російському газопроводу «Сила Сибіру»!), китайці куплять 300 літаків Boeing (37 млрд), ще на 12 млрд дол. чипів Qualcomm та на 2,5 млрд дол. – реактивних двигунів General Electric.
Трамп знайшов доволі оригінальний метод зняти гостроту своєї передвиборчої риторики щодо нечесних торговельно-економічних практик, маніпулювання курсом юаня, крадіжки американських робочих місць та інтелектуальної власності. Він просто звалив усе на свого попередника – Барака Обаму, при цьому зазначивши, що Китай лише скористався ситуацією, що склалася, на свою користь. Схоже, на тлі примирливої риторики та масштабних економічних проектів Вашингтону вдалося заручитися більшою підтримкою Китаю у вирішенні північнокорейської проблеми. Саме від готовності Пекіна дещо «перекрити кисень» Пхеньяну, який значною мірою залежить від китайських енергоносіїв та продовольства, залежить поступливість жвавого Кім Чен Ина, який, схоже, пишається своєю умовною вседозволеністю. За повідомленнями ЗМІ, молодий диктатор повідомив свого однодумця й патрона Володимира Путіна про готовність завдати ядерного удару по території США. Відчуваючи свою тимчасову невразливість, він також дозволив собі похизуватися перед Сполученими Штатами, висловивши готовність роззброїтися, але після Америки.
Інший диктатор, одіозний Роберт Мугабе, схоже, таки потрапив у халепу. Імовірність того, що на посту знекровленої за 37 років правління країни опиниться його дружина, шанувальниця шикарного стилю життя на прізвисько Грейс Гуччі, спричинила спробу усунення незмінного президента з посади з боку частини військових, що підтримують нещодавно звільненого віце-президента Еммерсона Мнангагва. Чи то також за любов до розкоші, чи то за причетність до вуличної банди «крокодилів» у бурхливій юності його прихильників нарекли «командою Лакост».
Очевидно, йдеться про боротьбу за владу між двома кланами, однак це також може означати кінець влади одного з найстаріших диктаторів світу. 93-річний президент Зімбабве, борець проти «білих колонізаторів», «неоімперіалістів» та підступного Заходу перебуває під домашнім арештом, а його дружина, ймовірно, вже знаходиться в Намібії. Попри військову техніку, на вулицях столиці поки що доволі спокійно.
Занепокоєння західних ліберальних політиків викликала шістдесятитисячна хода вулицями Варшави з нагоди Дня незалежності, деякі учасники якої скандували слогани та несли транспаранти расистського штибу. Втім, навіть враховуючи використання панівною партією «Право та справедливість» антиіммігрантських та подекуди антиєвропейських настроїв певних верств населення напередодні регіональних виборів, Польща лише перебуває в загальному західному тренді зростання націоналістичних та ультраправих настроїв. Не беручи до уваги національні (суб´єктивні) причини, об´єктивним підґрунтям цих тривожних тенденцій є невдоволення ліберально-демократичною системою, що вже тривалий час здебільшого слугувала інтересам еліт, а не загалу, а також антиіммігрантські настрої. Хоча відсоток поляків, готових жити в недемократичних умовах, становить лише 12%, а тих, хто виступає виключно за представницьку систему координат – 31%, занепокоєння викликають 46% готових жити в умовах певного обмеження демократії. У поляків немає великого бажання терпіти владу військових (за – лише 9%) та жити під керівництвом сильного лідера (15%), втім, половина з них віддала б перевагу владі експертів.
Тим часом, зі створенням Постійної структури співробітництва, ЄС зробив черговий крок до реалізації Європейської глобальної стратегії у сфері безпеки та оборони. Ініціатива, зокрема, створює правові рамки для поглиблення співпраці країн-членів і передбачає спільну розбудову безпекових потужностей, інвестування в коопераційні проекти, удосконалення операційної готовності збройних сил. Засновано Європейський оборонний фонд, метою якого є посилення інноваційної складової, інвестиції в дослідження та розробки, а також створення необхідних індустріальних потужностей. Віднині європейські країни узгоджуватимуть свої плани витрат на оборону. Втім, поки що невідомо, наскільки чергова європейська ініціатива буде успішною, адже не всі держави поділяють думку про необхідність нарощування м´язів у зв´язку з російською загрозою, ще менше країн дотягують до необхідного рівня фінансування НАТО.
Незважаючи на болісний процес виходу з ЄС Британії, її керівництво визначило своїм пріоритетом продовження участі в загальноєвропейських процесах у галузі безпеки та оборони. Очевидно, що на тлі посилення загроз з боку Росії Лондон усвідомлює необхідність координації своєї політики з ЄС на цьому напрямі.
