Фонд «Майдан закордонних справ» продовжує роботу над спільним проектом з політичною партією "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».
До вашої уваги - щотижневий огляд подій і тенденцій у світі за 24 - 30 червня 2017 року.
Головні теми: напередодні зустрічі «Великої двадцятки» в Гамбурзі; візит президента України до Франції; країни – члени НАТО збільшуватимуть фінансування військових витрат; питання демографії та міграції в контексті парламентських виборів у Німеччині; дещо про причини останніх аварій на морі за участю військових кораблів.
Європейський флагман, що долає шторм
Олександр Хара, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Ми вже не очікуємо від великих самітів вирішення найгостріших проблем сьогодення, однак представницьке зібрання лідерів двадцяти найбільших економік світу 7-8 липня у Гамбурзі все ж таки заслуговує на увагу.
Певною мірою сам захід стане тріумфом його господині – канцлера Німеччини Ангели Меркель. Незважаючи на деяке невдоволення німців (криза біженців, утримання цілісності єврозони здебільшого за рахунок Німеччини), вони в цілому підтримують її курс. Так, червневе опитування громадської думки свідчить про 64%-ве схвалення майбутнього канцлерства пані Меркель, у той час як її головного конкурента Мартіна Шульца підтримує 36%, і це при тому, що лише в лютому поточного року вони мали однаковий рівень схвалення – 55%. Якби вибори відбулися не у вересні, а завтра, то очолювана канцлером партія Християнсько-демократичний союз здобула б 38% електорального пирога, а традиційно проросійські соціал-демократи – 24%. Такий рівень підтримки, серед іншого, пояснюється позитивною траєкторією економічного зростання, що була зафіксована у найбільшому значенні індексу впевненості бізнесу за чверть століття. Хоча зростання ВВП у 2017-му дещо сповільнилося порівняно з минулим роком (1,6% та 1,9% відповідно), його стабільне збільшення спостерігається вже упродовж п’яти років, а рівень безробіття опинився на рекордно низькій позначці з часу об’єднання Німеччини.
Німці та переважна частина європейців віддають належне стабілізуючій ролі та зваженій політиці Стальної леді упродовж останніх декількох років, особливо на тлі російської агресії в Сирії та Україні, виходу Британії з ЄС та обрання президентом США Дональда Трампа.
Хоча прихід до влади у Франції проєвропейського Еммануеля Макрона та асоційованих із ним нових сил дещо підвищили загальний оптимізм європейців, питання здатності умовного тандему Меркель-Макрон вдихнути нове життя у європейський проект залишається відкритим. Вочевидь, тут слід щонайменше дочекатися результатів виборів у Німеччині.
Водночас уже зараз зрозуміло, що Франція й Німеччина дотримуватимуться злагодженої та послідовної позиції, зокрема щодо невизнання анексії Криму, просування мінського процесу та збереження антиросійських санкцій. Втім, не можна виключити того, що ініціатива американських конгресменів стосовно санкційного стримування російських газопровідних проектів (у Північному потоці – 2 надзвичайно зацікавлені саме німці), на додачу до протекціоністських намірів адміністрації Трампа та його гострої критики на адресу партнерів по НАТО, дедалі більше розводитиме ЄС і США. Розходження в питаннях Паризької кліматичної угоди й торговельної політики вже мають ознаки наростаючого конфлікту. Так, цього тижня без оголошення причин свій візит до Берліна скасував торговельний представник США Вілл Росс, а торговельний представник ЄС, уникаючи терміну «економічна війна», не виключила, що ймовірне збільшення тарифів на сталь з боку США може-таки її спричинити. Не додає оптимізму й безпрецедентний за розміром штраф (2,7 млрд дол.!), який європейці хочуть стягнути з американського гіганта Google.
Мабуть, тому, власне, пріоритетами Німеччини у «Двадцятці» є намагання утримати вкупі європейців, наскільки це можливо, усунути протиріччя між об’єднаною Європою та адміністрацією Трампа, а також, в умовах відходу Сполучених Штатів від глобального лідерства, забезпечити просування таких пунктів світового порядку денного, як кліматичні зміни, економічний розвиток, роль жінок, міграційні процеси та криза біженців.
Трьома стовпами цієї політики є посилення стійкості, удосконалення сталості та прийняття відповідальності. Зокрема, посилення стійкості передбачає стимулювання економічного зростання після світової фінансово-економічної кризи, зміцнення міжнародної фінансової архітектури, убезпечення її від хиб та подальший розвиток фінансових ринків як запоруки економічного зростання. Також важливими напрямами є реформування податкових режимів – із тим, щоб їх гармонізувати та зробити більш справедливими, поглиблення торговельної й економічної співпраці та вирішення проблеми зайнятості.
Удосконалення сталості розвитку означає дбайливе ставлення до навколишнього середовища (протидія змінам клімату та побудова зеленої енергетики), подальший розвиток цифрової економіки та уможливлення надання її переваг менш розвинутим країнам, подолання гендерного розриву в економіці.
Ідея «прийняття відповідальності» є реакцією на міграційну проблему та кризу біженців – таким чином Африка знову потрапляє в поле зору розвинутих країн.
Очевидно, що згадані питання є квінтесенцією найбільш гострих сучасних світових проблем. Їх можливо вирішити лише спільними зусиллями. Але окрім величезного обсягу ресурсів, необхідних для розв’язання цих проблем, потрібні політична воля та лідерство. Власне, ці якості наявні у господині цьогорічного саміту «Великої двадцятки». Схоже, на її долю випав історичний для Німеччини шанс подолати пов’язані з жахіттями минулого комплекси та надати поштовх розвиткові європейської спільноти, яка переживає не найкращі часи.
Саме в цьому зв’язку слід зазначити, що збереження та розвиток Європейського проекту є й нашим шансом на безпеку в Європі та забезпечення умов для процвітання.
Візит президента України до Франції: чи спрацюють плани Макрона?
Олексій Куроп'ятник, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
26 червня 2017 року президент Петро Порошенко прибув у Париж із робочим візитом. Імовірно, його головною метою було визначити ступінь підтримки України з боку нового керівництва Франції.
Аналіз наявної інформації дає підстави вважати, що в ході зустрічі з Еммануелем Макроном в Єлисейському палаці українська сторона отримала такі сигнали:
- Франція не визнає анексію Криму й залишається відданою суверенітету України в межах її кордонів.
- Франція й надалі рухатиметься в нормандському форматі для виконання Мінських домовленостей, оскільки «жодних інших немає». При цьому Еммануель Макрон має намір застосувати власну методу: відійти від безрезультатних обговорень та об`єднатися навколо чітких цілей і конкретних результатів, навіть якщо вони виглядатимуть як незначні.
- Роль місії спостерігачів ОБСЄ має суттєво посилитися: відтепер зустрічі в рамках нормандського формату відбуватимуться за присутності представників ОБСЄ та починатимуться з їхньої доповіді про реальну ситуацію на лінії розмежування. Це свідчить щонайменше про недовіру Макрона до звітів та оцінок з боку сторін конфлікту.
- Для просування вперед має бути виконана низка передумов: війська сторін повинні бути відведені від безпосередньої лінії розмежування, на якій мусить бути встановлений режим безпеки за допомогою місії ОБСЄ. Крім того, Макрон хоче бачити просування у питанні розблокування окупованих територій, вирішення проблеми захоплених українських підприємств та здійснення обміну заручниками.
- Франція прагне через ретельне виконання пунктів Мінських угод знайти конкретне рішення кризи, ініціатором якої Макрон чітко визначив Росію. При цьому й Україна має чітко дотримуватися своїх зобов’язань.
Проте існують сумніви, чи є в Еммануеля Макрона справжня рішучість та інструменти для реалізації заявленого. Так, французький президент наголошує, що його метою є зміна методики на більш новаторську, хоча насправді дії Макрона – це продовження підходу Меркель та Олланда – рухатися від однієї невдачі до чергового розчарування, навіть якщо Мінські домовленості й зменшили інтенсивність збройного протистояння. Чергове перемир’я уклали 24 червня до кінця літа для збирання врожаю, проте вже наступного дня воно було порушене, при цьому двоє українських військових загинуло. Президент Франції заявив, що наступна зустріч у нормандському форматі відбудеться в кінці червня – на початку липня, до саміту «Великої двадцятки» (7-8 липня), але, наприклад, МЗС Німеччини цього не підтверджує. Цікаво, що Петро Порошенко відразу ж палко підтримав ідею Макрона щодо цілодобової присутності місії ОБСЄ на лінії розмежування й навіть вважає, що така міжнародна місія має бути озброєна, проте цей підхід повністю суперечить позиції Кремля. Підхід Парижа до одночасного виконання усіх пунктів домовленостей, які два роки перебувають у «глухому куті», може максимально звузити поле маневру для Банкової, тактика якої полягає в дотриманні пріоритетності: спочатку припинення бойових дій, потім політичні кроки, а не одночасне виконання усіх пунктів.
Зі свого боку, спираючись на ентузіазм Макрона, Порошенко прагне отримати план встановлення миру та деокупації України політичними методами. Проте у підходу Макрона є серйозні вади. По-перше, пошук варіанту вирішення, який задовольнив би всіх, просто не існує. Очевидно, що виконання мінських домовленостей відкриває для Франції можливість зняття економічних та візових санкцій із Росії. Рішучість підходу Макрона до цієї проблематики вказує на те, що час та наявні ресурси для імплементації задуманого є обмеженими. Макрон прагне бачити конкретні результати й виділяє на це лише кілька місяців. Президент Франції робить ставку на нав’язування власної волі та свою здатність передавати іншим власний ентузіазм в умовах, коли потужних і впливових партнерів він не має: США поки тримаються осторонь, а Німеччина готується до виборів.
У ході зустрічі очільників держав були детально обговорені питання двостороннього співробітництва та партнерства у сферах, які реально можуть сприяти реформам в Україні та наблизити нашу країну до стандартів ЄС щодо управління державою: розвиток адміністративної сфери (управління), підприємництва, енергетики, зміна у ставленні до законів (цікаве саме формулювання теми: питання, пов’язані з мораллю в політиці), розвиток громадського транспорту, сприяння у реформуванні банківської справи, у боротьбі з корупцією.
Країни – члени НАТО збільшуватимуть фінансування військових витрат
Олег Бєлоколос, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
На прес-конференції, присвяченій зустрічі міністрів оборони альянсу, Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що європейські країни – члени НАТО й Канада збільшать у 2017 році витрати на оборону на 4,3 відсотка.
Як відомо, на саміті НАТО в Уельсі 2014 року члени альянсу зобов’язалися збільшити витрати на оборону до двох відсотків ВВП. Це було зроблено у відповідь на кризу в Європі та агресивні дії Росії проти України. Дотепер лише п’ять країн НАТО виконують свої фінансові зобов’язання: США, Греція, Велика Британія, Естонія та Польща. Стольтенберґ також заявив, що цього року до них приєднається Румунія, а 2018-го – Латвія та Литва.
Таким чином, із 2014 року, коли скорочення витрат припинилося, європейські країни – члени НАТО й Канада в цілому збільшили витрати на оборону на 46 мільярдів доларів США. Вважається, що члени альянсу роблять це значною мірою під впливом наполягань з боку американського президента Дональда Трампа.
У прес-повідомленні альянсу також наголошується, що країни – учасниці НАТО посилюватимуть координацію між собою та з Євросоюзом з метою уникнення зайвого дублювання під час реалізації різноманітних програм, зокрема найбільш фінансово витратних.
Отже, гонка озброєнь, яку декілька років тому почала саме путінська Росія, тепер підхоплена НАТО й вочевидь надовго стане світовим трендом.
Змагання за Німеччину: питання демографії та міграції в контексті парламентських виборів
Олег Бєлоколос, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
Одним із найбільш гострих питань, які перебувають у центрі уваги сьогоднішньої європейської політики, є міграція. Однак напередодні парламентських виборів у Німеччині, призначених на 24 вересня цього року, ця проблема також пов’язується із непростою демографічною ситуацією в країні.
Як зазначає відоме видання «Економіст»: «Попри наплив біженців (1,2 млн за останні два роки), на населення Німеччини чекає майже невідворотне скорочення. За прогнозами ООН станом на 2015 рік, до 2050-го двоє з п’яти німців матимуть вік понад 60 років, а людність «найстарішої» країни Європи зменшиться з 82 млн до 75 млн осіб. Починаючи з 1970-х тут помирає більше осіб, ніж з’являється на світ. Нижча народжуваність (та, відповідно, більша тривалість життя) – проблема багатьох заможних країн. Але наслідки гостріше відчутні у ФРН, де народжуваність нижча, ніж у Британії та Франції».
Далі британське видання продовжує: «Якщо Німеччина – попередження для інших, то її східна частина – для західної. Якби вона все ще була окремою державою, НДР мала б найстаріше населення у світі. Майже через 30 років після об’єднання регіон досі відчуває ударні хвилі від падіння Берлінського муру в 1989-му. Тоді мільйони людей – переважно молодь і здебільшого жінки – почали втікати на захід країни. У тих, хто залишався, народжуваність упала до рекордно низького рівня... За державними статистичними даними, з 2016 до 2060 року населення сходу ФРН зменшиться з 12,5 млн до 8,7 млн. Земля Саксонія-Ангальт, до якої належить Біттерфельд-Вольфен, за цими показниками випереджає решту. У минулому Берлін не звертав на цю частину країни особливої уваги. Але занепад у регіоні вже дав свій політичний ефект. На земельних виборах у березні 2016 року популістська партія «Альтернатива для Німеччини» вийшла на перше місце у Біттерфельді й на друге – у Вольфені. Ці міста відіграють важливу роль на федеральних виборах у вересні, де прогнозується мінімальний розрив між фаворитами».
Як резюмує «Економіст»: «За сильної економіки й великого попиту на трудові ресурси деяким працедавцям уже важко заповнювати вакансії. Консалтингова агенція BCG прогнозує, що до 2030 року в країні бракуватиме 5-7 млн працівників».
Останній наплив до Європи мігрантів із Північної Африки та Близького Сходу суттєво загострив і питання власне інтеграції біженців-мусульман у європейські суспільства та спровокував широку дискусію навколо цієї проблематики. Так, німецький економіст Тіло Сарацин у резонансній книзі «Німеччина сама себе руйнує» прямо зазначає: «Усюди в Європі виходили спершу з того – як згодом виявилося, наївно, – нібито ці мігранти поділяють західну систему цінностей (демократію, культурну й релігійну свободу, індивідуальні прагнення добробуту та самореалізації), і що відмінності за два, найпізніше за три покоління зникнуть. Такого не сталося, навпаки, серед мусульман-іммігрантів та їхніх нащадків зросла тенденція культурно і просторово відокремлюватися. Європейська соціальна система перешкоджала їхній інтеграції на ринку праці й давала їм змогу жити в своєму середовищі – коштом європейських державних кас».
Наприкінці червня цього року відома інформаційно-аналітична інтернет-платформа «Амерікен інтерест» ще більше загострила питання, розмістивши дані про провальну політику інтеграції в Німеччині, де, за оцінками, лише 25-30% мігрантів зможуть бути працевлаштовані впродовж найближчих п’яти років.
Без сумніву, питання демографії та міграції ще неодноразово дебатуватимуться в ФРН під час передвиборчої кампанії. А перемогу в означеному змаганні вочевидь здобуде та політична сила, яка зможе представити на розгляд виборців найбільш адекватну програму дій у цій вельми чутливій сфері.
Рахунок 2:0 на користь торговельного флоту: військові моряки зазнають поразки через «надсекретність»
Андрій Клименко, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
17 червня 2017 року приблизно о 2.30 ночі за місцевим часом американський ракетний есмінець USS FITZGERALD типу Arleigh Burke 7-го флоту США, оснащений 80 крилатими ракетами, отримав удар у правий борт від філіппінського контейнеровоза ACX CRYSTAL у 50 морських милях на північний захід від міста Йокосука в Японії.
Величезний 220-метровий контейнеровоз вантажопідйомністю близько 40 тисяч тонн врізався у правий борт есмінця (близько 7 тисяч тонн) форштевнем. Удар прийшовся в надбудову і зачепив машинне відділення. Як повідомив командувач 7-го флоту США, есмінець у результаті зіткнення отримав значні пошкодження, у його корпусі утворилася велика підводна пробоїна. При зіткненні загинуло семеро американських моряків, їхні тіла згодом були знайдені в затоплених внутрішніх приміщеннях корабля. Троє військових моряків, у тому числі командир судна, отримали поранення.
Цікаво, що контейнеровоз одержав лише невеликі пошкодження в носовій частині і через деякий час після зіткнення відновив рух у напрямку Токіо.
Це вже другий за короткий час випадок, коли військовий корабель постраждав від зіткнення з торговим судном. Нагадаємо, що близько полудня 27 квітня 2017 року, як було заявлено, «в умовах густого туману та поганої видимості», у результаті зіткнення з ліванським судном YOUZARSIF H у Чорному морі біля входу в протоку Босфор затонув середній розвідувальний корабель Чорноморського флоту РФ «Лиман», що здійснював спостереження за військово-морськими маневрами НАТО в Чорному морі. У результаті зіткнення «Лиман», як і есмінець USS FITZGERALD, теж отримав пробоїну по правому борту нижче ватерлінії, врятувати корабель не вдалося.
В обох випадках викликає, м'яко кажучи, велике здивування, що потерпілими виявилися військові кораблі з величезною кількістю різноманітної радіоелектронної апаратури, здатної бачити вдень і вночі за будь-яких погодних умов не тільки над водою, а й під водою і навіть у космосі. Тому, на думку авторитетних морських експертів, в обох морських катастрофах винні саме військові – їхній рівень оснащеності засобами контролю навколишнього оточення не йде в жодне порівняння з торговельним флотом.
Чому це сталося? На відміну від торговельного флоту, і в американського ракетного есмінця, і у російського корабля-шпигуна були відсутні прилади АІС (автоматична ідентифікаційна система, англ. AIS Automatic Identification System) – системи, що служить для ідентифікації суден, їхніх габаритів, курсу та інших даних у діапазоні УКХ. Відповідно до міжнародних морських конвенцій, наявність такої апаратури, що забезпечує відображення позначок торговельних суден на екранах локаторів, є обов'язковою для всіх подібних суден у світі, починаючи з невеликого буксира, але на військові кораблі ці конвенції не поширюються.
Авторитетні морські експерти відзначають, що штурмани торговельного флоту давно сприймають АІС як щось само собою зрозуміле, і психологічно вже не сприймають просто позначку на екрані локатора як загрозу мореплавству. Тому перед міжнародним морським співтовариством постає проблема – як змусити військові кораблі використовувати системи АІС у районах із жвавим торговим судноплавством. В іншому випадку, переконані спеціалісти, нові зіткнення військових кораблів із торговельними не за горами, це всього лише питання часу та статистики, оскільки сучасні торговельні судна, особливо великотоннажні, не створені для різких маневрів ані у відкритому морі, ані в порту. А чергова морська надзвичайна подія може закінчитися катастрофою.
