Світ за тиждень. 30 липня – 4 серпня 2017 року

Саме так і сталося: у Вашингтоні не змогли стерпіти нахабне втручання Росії в останні президентські вибори в США. Звісно, зіграли свою роль також інші чинники: недовіра значної частини американського істеблішменту до Москви та втрата перспективної зацікавленості американського бізнесу в російському ринку.

Можна констатувати, що між США та Росією лежать глибинні протиріччя фундаментального змісту, подолати які не зможе жодна ситуативна угода чи окрема домовленість. Протистояння Білого дому та Кремля, як і під час холодної війни, базується на гострому геополітичному суперництві, різних політичних системах і морально-ціннісних орієнтирах.

Підсумовуючи, вірогідно слід погодитись з поінформованим джерелом у російському «Альфа-Банку», яке напередодні зазначило: «Надії на покращення російсько-американських відносин розвіялися».

Недарма виступ Державного секретаря США Рекса Тіллерсона на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН 28 квітня визначив основні моменти актуальної стратегії Вашингтона щодо протидії північно-корейській ядерній програмі:

• Заходи в рамках Організації Об’єднаних Націй з акцентом на безумовному виконанні державами-членами резолюцій Ради Безпеки ООН 2321 і 2270.
• Дипломатичний тиск, що полягатиме в обмеженні офіційних контактів з КНДР та створенні перешкод для придбання нею компонентів, що сприятимуть реалізації ракетно-ядерних амбіцій Північної Кореї.
• Фінансова ізоляція Пхеньяна з метою скорочення його ресурсів у іноземній валюті.
• Суттєве розширення різнопланових економічних санкцій проти Пхеньяна, де провідну роль, як всерйоз тоді розраховували в Білому домі, відіграватиме Пекін. 

Однак усе це – заходи виключно мирного й дипломатичного характеру, а представники американської сторони неодноразово наголошували, що «Білий дім розглядає всі варіанти дій щодо КНДР, включно з військовим».

Так, уже у квітні-травні цього року деякі експерти почали прогнозувати, що війна на Далекому Сході почнеться тоді, коли самому Трампу урветься терпець і коли буде завершено розгортання американських протиракетних комплексів THAAD на території Республіки Корея.

Однак, здається, наприкінці липня – на початку серпня ситуація знову дещо змінилася: нещодавно очільник генштабу США генерал Джозеф Данфорд, зазначивши, що «військовий варіант не є чимось зовсім неможливим», водночас наголосив на тому, що ймовірний військовий конфлікт між КНДР і США матиме катастрофічні наслідки і спричинить численні жертви. Можливо, військові згадали, що Пхеньян може спробувати завдати удару по Південній Кореї із застосуванням великої кількості ракет малого радіусу дії, частина з яких може навіть нести ядерні боєголовки. На думку низки експертів, саме таким чином КНДР вочевидь може пробити протиракетну оборону свого південного сусіда.

На жаль, ситуація навколо північнокорейської ракетно-ядерної програми наразі залишається непередбачуваною. Суттєве занепокоєння викликає неспроможність світового співтовариства, включаючи й ООН, зупинити агресивні дії КНДР. Нещодавно «олії у вогонь» додав сам Пхеньян, здійснивши 28 липня черговий запуск балістичної ракети. Показово, що згідно з повідомленням офіційного Корейського центрального агентства новин, диктатор Кім Чен Ин вихвалявся, що найновіше випробування «має на меті надіслати серйозне попередження Сполученим Штатам». Він також зробив провокаційну заяву про те, що тепер «вся континентальна частина США опинилася в діапазоні ураження».

У відповідь 30 липня президент США Трамп заявив, що розчарований бездіяльністю китайської влади у ситуації навколо Північної Кореї, а американські збройні сили провели успішні випробування свого протиракетного мобільного комплексу наземного базування THAAD на Алясці.

Отже, не можна виключити того, що невдовзі США розпочнуть пошук альтернативних варіантів вирішення цього складного питання.

Яких саме? Вочевидь таких, які поки що виключають використання військової сили, щонайменше в найближчій перспективі. Останнє було фактично підтверджено під час брифінгу держсекретаря США Рекса Тіллерсона 1 серпня, у ході якого він зазначив на адресу КНДР: «Ми не загроза вам, але ви демонструєте неприпустиму загрозу нам, тож ми маємо відповідати».

І тут головним питанням для американської дипломатії буде те, наскільки швидко у Вашингтоні зрозуміють, що насправді ані Пекін, ані Москва не зацікавлені у стримуванні антиамериканської спрямованості ядерних амбіцій Пхеньяна, який вони вочевидь розглядають як серйозний подразник для Вашингтона, а, можливо, і як потенційний структурний елемент імовірних антиамериканських коаліцій.

Грузія ж залишається форпостом Заходу на Кавказі: цей потенційний член НАТО бере активну участь у військових операціях Альянсу, швидко просуває реформи в економіці та політичній сфері. І зовсім не випадково під час виступу перед учасниками військових навчань у Грузії віце-президент США згадав рішення саміту НАТО 2008 року в Бухаресті, що відкрило перспективи вступу до Альянсу для цієї країни.

Візит Майка Пенса до Чорногорії також невипадковий: на Балканах вплив та дестабілізуюча активність Росії зі створення криз усе ще залишаються високими, а регіон розглядається у Вашингтоні як іще одне поле протистояння Кремлю та, водночас, вразливе місце американської політики в Європі, де, як, вірогідно, вважають у Білому домі, слід підготуватися до можливого загострення ситуації.

Саміт Адріатичної хартії проводиться за ініціативи США також неспроста. Під час цього міжнародного форуму, у якому, окрім високого представника американської адміністрації, взяли участь керівники Чорногорії, Албанії, Боснії і Герцеговини, Косова, Македонії, Сербії, Словенії та Хорватії, обговорювалися заходи зменшення домінування Кремля у сфері енергетики, посилення економічного співробітництва, протидія корупції та боротьба з тероризмом. Більш того, візит віце-президента Сполучених Штатів може свідчити про те, що здійснена свого часу умовна передача Західних Балкан під відповідальність ЄС себе не виправдала, і що США коригують свою політику та повертаються в цей непростий європейський регіон.

Сфера оборони: позиції країн Балтії та Польщі щодо агресивної політики Росії є значно ближчими до підходів Сполучених Штатів, аніж решти країн Європи, відтак саме тут Америка шукає собі союзників проти РФ на майбутнє. Якщо Німеччина та Франція тільки розмірковують про припинення політики роззброєння та підняття щорічних оборонних витрат до рівня 2% ВВП до 2025-го, то країни Балтії відчувають російську загрозу значно гостріше: Естонія вже вийшла на рівень 2% ВВП, Литва й Латвія завершать ці заходи вже до кінця 2018 року, а Грузія навіть перевищила даний показник і збільшила оборонні витрати лише за останній рік на 11%. При цьому Грузія забезпечує в Афганістані найбільший після США військовий контингент та несе відповідну кількість втрат живої сили в найбільш небезпечному – південному регіоні країни.

Однак поки що збройні сили Балтії залишаються доволі слабкими. Вочевидь тому на виконання рішень саміту НАТО 2016 року тут створюються міжнародні бойові групи чисельністю до 1100 вояків, які мають поступово перетворитися на повністю укомплектовані військові підрозділи. Наразі в Естонії перебуває бригада на чолі з британцями, у Литві та Латвії – на чолі з канадцями й німцями, а в Польщі – на чолі з американцями. Країни Балтії прагнуть створити для багатосторонніх збройних формувань на своїй території максимально сприятливе правове поле та ухвалили відповідне законодавство з метою зробити таке перебування на ротаційній основі постійним та належно законодавчо забезпеченим.

Сполучені Штати також зробили значний внесок в озброєння країн регіону важкою та новітньою технікою. Так, з початку року тільки в Естонію США спрямували чотири танки Abrams М4, 15 БМП Bradley, артилерійські системи Paladin, а у квітні перекинули на аеродром на півночі Естонії вісім найсучасніших літаків F-35 для патрулювання повітряного простору регіону. При цьому проблема прикриття натовських військ від ударів росіян із повітря поки залишається відкритою. Країни регіону мають застарілі зенітно-ракетні комплекси радянського виробництва малого радіусу дії. За наявною інформацію це питання також обговорювалося, що, звичайно, у комплексі суттєво піднімає ставки в протистоянні Заходу із Росією.

Як відомо, Польща вже визначилась щодо закупівель: вона налаштована на придбання до кінця року кількох батарей Patriot виробництва компанії Raytheon за 7,6 млрд дол. США. Із країнами Балтії дещо складніше: всі вони також хотіли б закупити таку техніку, особливо Литва та Естонія, однак, наскільки можна зрозуміти, питання перебуває на стадії переговорів.

І ще один аспект: у країнах Балтії та Грузії вже кілька місяців ведуться практично безперервні військові навчання із залученням переважно саме американських військових. У НАТО небезпідставно очікують на провокації з боку росіян на східному фланзі в період навчань як у Балтії, так і на Кавказі, тож Пенсу було важливо запевнити своїх командирів і лідерів регіону в повній підтримці з боку адміністрації Трампа. Наразі здається, що це віце-президенту США дійсно вдалося.

Мінімізація поставок російського газу: менш помітна, але не менш драматична інтрига розгортається навколо очікуваного ухвалення рішень ЄС щодо постачання російського газу та внесення змін до антитрастового законодавства ЄС, яке входить до Третього енергопакету Євросоюзу. Йдеться про те, що ЄС наразі розколотий цим фундаментальним питанням, і від його рішення залежить здатність США просувати власний порядок денний щодо недопущення монополії Газпрому на газовому ринку країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).

Слід зазначити, що після 2014 року монопольна позиція Газпрому на ринку країн ЦСЄ дещо послабшала: ціни на газ трохи знизилися внаслідок реалізації заходів із диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, насамперед природного газу. Крім того, виконується вимога роз`єднання виробників, транспортерів та дистриб’юторів. Всі ці заходи за задумом мали зруйнувати монополію Газпрому, однак у цілому проблема залишається: Кремль через Газпром використовує свою вагому позицію (30% на ринку ЄС) для впливу на політику країн – споживачів російського газу.

Скидається на те, що Пенс, серед іншого, прибув у регіон тому, що США вже вдалися тут до конкретних заходів і прагнуть їхньої підтримки з боку лідерів країн Центральної, Східної та Південної Європи.

У Вашингтоні вочевидь добре усвідомлюють, що країни старої Європи особливо не переймаються диверсифікацією постачання газу. Їм важливіше те, що закупки російського газу є рентабельними.

Натомість у країнах Балтії та Польщі диверсифікацію джерел і маршрутів постачання газу розуміють як мінімізацію обсягів російського газу на власному ринку аж до повної відмови від закупівель. Саме там зростає усвідомлення того, що «справжня свобода не дається задарма».

Звичайно, увесь комплекс питань енергетичної безпеки регіону ЦСЄ – доволі непростий: мають бути забезпечені й рентабельність, і інфраструктура, і законодавство, і політична підтримка. Однак на кону перебуває найголовніше – спроможність країн регіону у стратегічному плані розірвати «газові обійми» Кремля. Саме тут збігаються інтереси США та низки європейських держав.

Безсумнівно, офіційний Київ не має бути стороннім спостерігачем цих процесів, а діяти активно та послідовно, виходячи з власних інтересів та необхідності протидії впливам з боку Росії.

Отже, безкомпромісна війна між кіберзлочинністю та її супротивниками триватиме й надалі. Безперечно, правоохоронці застосовуватимуть і новітні антихакерські програми, і масштабний збір інформації, і різноманітні пастки для шахраїв.

Та чи спрацює все це?

Як свого часу влучно зазначив відомий британський журналіст Едвард Лукас у журналі The Economist: «Жоден із цих заходів не гарантує успіху. Міцна кібербезпека схожа на сильну імунну систему. Міцне здоров’я плюс особиста та громадська гігієна дають їй найбільше шансів, а ось нездоланності не гарантують. Збереження найважливіших даних подалі від електронних мереж – узагалі найкраща безпека...»