Олексій Куроп'ятник
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
НАТО готується до чергового саміту в липні 2018-го
Хоча НАТО є регіональним оборонним союзом, а ЄС – регіональним митним, і ці два альянси об`єднують у Європі приблизно ті самі країни та до 90% населення континенту, погіршення безпекової ситуації на кордонах Європи та в світі змушують їх шукати точки дотику та напрями для їхнього посилення саме у сфері безпеки та оборони. Обидва об’єднання прагнуть підвищити свою здатність спільно реагувати на загрози безпеці поза зоною власної відповідальності. Саміт міністрів закордонних справ країн – членів НАТО в присутності керівництва ЄС, який пройшов у Брюсселі 5 грудня в рамках підготовки до чергового саміту Північноатлантичного альянсу, став черговим етапом цього процесу. До пріоритетних загроз була віднесена гібридна війна Росії проти Заходу на східному кордоні континенту, до глобальних загроз – КНДР, Афганістан, Сирія, Лівія, окремі кризи в Африці, ІДІЛ. Хоча збройний конфлікт в Україні був згаданий у переліку пріоритетних загроз як останній, керівництву нашої держави, яка публічно заявила про курс на інтеграцію з обома союзами, варто враховувати нові елементи бачення безпеки з боку європейців.
ЄС тепер вбачає безпеку на континенті в інтеграції ВПК країн-членів та збільшенні витрат на оборону, хоча раніше ці напрями викликали гостру суперечку. Йдеться про програму Постійного структурованого співробітництва (Permanent Structured Cooperation) та використання можливостей започаткованого влітку ц. р. Європейського оборонного фонду (European Defence Fund), що надасть європейцям нових оборонних можливостей та дозволить більш справедливо розподіляти тягар витрат на оборону в рамках НАТО, на що постійно нарікає нова адміністрація США. Обидва блоки прагнуть будувати подальше співробітництво на принципах сумісності обладнання та пріоритетів: у разі потреби сили та можливості мають бути доступними обом організаціям у повному обсязі, передбачається тісна співпраця з приватним сектором, оскільки із закінченням холодної війни залізниці в країнах ЦСЄ були приватизовані.
Попри окремі критичні зауваження, зокрема міністра закордонних справ Німеччини Зігмара Габріеля, нова адміністрація США не почала ставитися до Європи як до конкурента, а не союзника. Останнім часом американці, навпаки, нарощують свою військову присутність у Європі, що видно по кількості військ, військового обладнання, навчань після двох десятиріч занепаду в цій сфері. США почали збільшувати бюджетні витрати на заходи в рамках НАТО, зокрема їхня нова Ініціатива стримування в Європі (European Deterrence Initiative) має бюджет близько 5 млрд дол. Не європейські Сполучені Штати й Канада посилюють військову присутність у Європі, хоча при цьому спостерігається певна розбіжність у підходах ЄС і США до сфери глобальної безпеки, зокрема у ставленні до угоди щодо ядерної програми Ірану, до існуючої системи світового порядку ООН, яка базується на правилах і нормах, обов’язкових для всіх, до миротворчих операцій, міграції та біженців, а також до безпеки Ізраїлю та Палестини. Важливо те, що ці розбіжності обговорюються у відкритій і щирій атмосфері.
Найбільші новації в галузі безпеки демонструє Євросоюз: 23 з 28 країн-членів нещодавно започаткували спільне військове командування для одночасного проведення зростаючої кількості військових і цивільних місій та операцій (16 з яких проводяться тільки в Африці, у них задіяно більше 10 тисяч персоналу). ЄС має та розвиває певні воєнні інструменти, але намагається уникати дублювання або конкуренції з НАТО. Опрацьовуються посилення співробітництва НАТО – ЄС щодо протидії гібридним загрозам, тероризму та посилення кібербезпеки. Обидва союзи вже демонструють здатність ефективно проводити спільні навчання, як, наприклад, Cyber Coalition НАТО (листопад ц. р.), за участі структур ЄС, та операція НАТО Sea Guardian («Морський захисник»), що підтримує операцію ЄС Sophia у сфері безпеки судноплавства. Подальша співпраця двох блоків має охопити три нові сфери: військову мобільність як провідний напрямок – йдеться про уніфікацію всієї транспортної інфраструктури в Європі, передусім на сході, за єдиними стандартами для посилення здатності швидко доставляти в потрібне місце людей та обладнання певними транспортними коридорами; спільне користування інформацією щодо протидії тероризму та більше залучення жінок до адмінперсоналу організацій і до персоналу для проведення операцій.
Олімпійська ганьба Кремля
Тривалий час Росії вдавалося безкарно здійснювати на міжнародній арені шахрайські й недружні кроки для посилення свого військового та політичного впливу, використовуючи брудні методи спецслужб та прикриваючись браком прямих доказів скоєння злочинів. Світ довго не наважувався покарати нахабу, однак нарешті, на радість українцям, це сталося, хоча й не у військовій сфері: 5 грудня в Лозанні, Швейцарія, Міжнародний олімпійський комітет (МОК) нарешті ухвалив рішення щодо санкцій проти «систематичного обдурювання» з боку Російського олімпійського комітету (РОК), мінспорту та ФСБ РФ. Це рішення не вдалося ухвалити раніше, перед проведенням Олімпіади 2016 року в Ріо-де-Жанейро після публікації результатів розслідування Всесвітньої антидопінгової агенції, яка викрила Росію в реалізації незаконних схем із залученням ФСБ. Тепер МОК керувався результатами власного незалежного розслідування, яке тривало майже рік. МОК визнав РОК та міністерство спорту РФ винними в застосуванні шахрайських допінгових програм за підтримки держави, подібних до тієї, яку застосовував Олімпійський комітет НДР у 1960-1980-х роках.
Відтак на наступних зимових Олімпійських іграх у лютому 2018 року в м. Пхьончхані, Республіка Корея, команді російських олімпійців заборонено виступати під прапором та у супроводі гімну РФ, а державним чиновникам РФ – бути присутніми на олімпійських заходах. Діючим та попереднім керівникам РОК (А. Жукова) та мінспорту РФ (В. Мулко та Ю. Нагорних) назавжди заборонено брати участь у роботі МОК. Розслідування не знайшло достатніх доказів особистої причетності В. Путіна до злочинів, попри публікацію напередодні щоденників колишнього директора московської лабораторії, хоча попередні розслідування до такого висновку доходили. Особливо принизливим для РОК стане окрема церемонія в Пхьончхані із вручення нагород 24 атлетам, які через шахрайство РОК не отримали свої нагороди на попередніх іграх у Сочі. МОК застосував і фінансові санкції: зобов’язав РОК компенсувати витрати на розслідування та внести 15 млн дол. на заснування нового незалежного органу МОК для виявлення допінгу, що стало меншим покаранням, ніж штраф у 100 млн дол., який був запропонований напередодні. Голова МОК Томас Бах назвав санкції «пропорційними», виконком ухвалив їх одностайно. Це, зокрема, покарання Кремля за тривале використання Олімпійських ігор для демонстрації національної потуги РФ шляхом систематичного застосування національними спортсменами допінгу у спосіб, який раніше не дозволяв виявляти факт його використання.
Санкції МОК виявилися менш радикальними порівняно із застосованими проти Росії Міжнародним параолімпійським комітетом, який взагалі заборонив участь усім російським спортсменам у своїх заходах, та Міжнародною асоціацією атлетичних федерацій, яка дозволила участь у змаганнях незначній кількості спортсменів поза межами національної системи спорту. МОК залишив можливість чесним спортсменам РФ брати участь у іграх, але у «нейтральній формі», без національної символіки, при цьому спеціальна комісія має визначати можливість участі кожного спортсмена на індивідуальній основі. МОК зробив для Росії додаткові поступки: дозволив «нейтральним» спортсменам» мати статус «олімпійських атлетів із Росії» попри попереднє рішення МОК про «нейтральних» спортсменів, яке застосовувалося до атлетів з Кувейту, яким було взагалі заборонено брати участь у літніх іграх 2016 року. Крім того, МОК навіть допустив можливість дозволити Росії символічно продемонструвати свій прапор в останні години заходу на церемонії закриття, щоб застерегти Кремль від демаршів. Однак уже зрозуміло, що кількість російських олімпійців навіть за такої схеми буде незначною, і для РОК це стане потужним ударом: будуть виключені зі змагань цілі команди за напрямками спорту, де Росія має значні досягнення. На чергових Олімпійських іграх вона розраховує отримати майже третину нагород на 102 змаганнях.
Санкції стали найбільш потужним приниженням керівництва РФ та особисто В. Путіна після розвалу СРСР, а Росія не отримає жодних спортивних результатів у свій залік. Наразі найімовірніша реакція Росії – бойкот ігор та невизнання своєї вини. Принаймні у Кремлі бойкот обговорювався як найбільш вірогідна відповідь, а В. Путін ще в листопаді заявляв, що звинувачення МОК проти Росії сфальсифіковані і є помстою за начебто втручання РФ у виборчу кампанію Д. Трампа. Москва й раніше спростовувала будь-які звинувачення у причетності держави до наркотичних схем для своїх спортсменів.
