Світ за тиждень. 8-15 вересня 2017 року

Взагалі, на вибори до Бундестагу за наявною інформацією зареєстровано 4828 кандидатів. Із них 1400 – жінки, а це третина (29%) від кількості тих, хто бажає отримати парламентський мандат. У всіх 299 мажоритарних округах Німеччини висувають свої кандидатури представники Християнсько-демократичного союзу (ХДС) (окрім Баварії), Християнсько-соціального союзу ХСС (тільки в Баварії), Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Вільної демократичної партії (ВДП). Представники Лівої партії та Зелених висуваються у 298 округах. Загалом на округах за мандати борються 2559 осіб. Цьогоріч серед кандидатів – 640 жінок (у 2013-му їх було 607). У середньому в кожному окрузі за мандат борються по дев‘ять осіб.

Як відомо, головними суперниками на цих виборах є партія чинного канцлера Ангели Меркель – консервативний Християнсько-демократичний союз (ХДС) та Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), на чолі з відомим європейським і німецьким політиком Мартіном Шульцем.

Як зазначає впливовий британський «Економіст»: «Правоцентристський Християнсько-демократичний союз (ХДС) Ангели Меркель прямує до перемоги, взявши за основу нейтральну програму, яка пропонує потроху кожному. Перед суперником Меркель Мартіном Шульцем із Соціал-демократичної партії (СДП) постав складний вибір: зайняти конфронтаційну позицію й ризикнути втратити виборців на користь більш універсального ХДС чи вторувати заспокійливим увертюрам Меркель, через що в електорату не буде особливої причини голосувати за нього, а не за неї».

Наразі ситуація виглядає так, що очікуваний вплив на хід виборів у Німеччині так званих троянських коней Кремля виявився дещо перебільшеним, хоча відомий німецький журналіст і публіцист Борис Райтшустер вважає, що проросійські настрої всередині частини німецьких еліт є вкрай сильними. Так, на його думку: «Шредеризація німецьких еліт, німецьких партій зайшла дуже далеко. І те ж саме у ЗМІ. У Путіна найсильніші позиції. І це жахливо. І більшість німців це тільки починають розуміти».

Керівник проекту «Фонд Фрідріха Науманна за свободу» Міріам Космель зазначає, що: «На відміну від Франції, у Німеччині немає зафіксованих фактів прямої фінансової підтримки з боку РФ. Утім, різноманітні ініціативи демонструють тісну співпрацю, передусім із правими політичними партіями «Альтернатива для Німеччини» та «Єдність». Остання була заснована у 2013 році виключно для відстоювання інтересів росіян-емігрантів. На їхньому сайті можна прочитати, що вони – єдина політична сила в Німеччині, зосереджена на забезпеченні гарантій, прав і представленні інтересів російських емігрантів та утворених ними місцевих громад. Мета цієї партії – отримати голоси російських німців, яких наразі налічується орієнтовно 3-4 млн, що становить 4-6% німецького електорату. І, звичайно, є зв’язки з лівими політичними організаціями та рухами. Важливо зазначити, що Кремль шукає партнерів не лише на тлі політичної ідеології. Вони працюють з усіма силами, які йдуть на контакт, для дестабілізації західних демократій».

Можна також додати, що за наявною інформацією згадана вище «Альтернатива для Німеччини» підтримує тісні контакти з російською стороною, агітує за скасування санкцій щодо РФ і за так звану розрядку у відносинах з Москвою.

Вочевидь, слід згадати, що ще на початку цього року представники різних фахових кіл, що спеціалізуються на кібербезпеці, попереджали про можливість втручання кремлівських хакерів у німецькі регіональні та федеральні вибори.

Безперечно, Україна має уважно відслідковувати ситуацію в цій ключовій європейській країні. Тим більше що Німеччина є і, вочевидь, залишиться найбільш важливим партнером для нашої держави в ЄС.

Звичайно, поки невідомо, хто саме переможе в цьому «змаганні за Німеччину». Ми вже навчилися не довіряти опитуванням та критично ставитись до деяких експертних прогнозів. Залишається тільки сподіватися, що німці оберуть передбачуваність політичного курсу та управлінський досвід...

Підсумки дев’ятого саміту БРІКС у Сямені

Також можна констатувати, що БРІКС останнім часом усе більше перетворюється на елемент зусиль Китаю з переформатування світу. Хоча Росія та Індія висловлюють нові ідеї щодо діяльності клубу, домінуючою залишається позиція КНР, пріоритетом якої є наповнення змістом власних лідерських амбіцій із просування різноманітних ініціатив та забезпечення їхньої підтримки з боку інших країн-партнерів. Збереження вигідних для учасників БРІКС аспектів глобалізації залишається пріоритетом даного об’єднання. Водночас майже всі його члени хотіли б зберегти певні елементи протекціонізму, зокрема в Китаї ключові сектори поки залишаються закритими для іноземних інвесторів, існують різні торговельні обмеження в Індії, Росія використовує інвестиційні інструменти як елемент зовнішньої політики тощо.

Зростаючі розбіжності: створений у 2006 році країнами з динамічною економікою, які мали й мають потенціал конкурувати із Заходом, БРІКС, станом на 2009 рік, представляв 40% світового населення та 45% зростання глобальної економіки. Водночас клуб існує без об’єднавчої політичної філософії, країни-учасники так і не стали настільки близькими один до одного, як члени НАТО або ЄС. Крім того, ці держави мають різні політичні устрої та, відповідно, цінності й принципи управління.

Можна також додати, що БРІКС демонструє зростаючу асиметрію потужностей своїх членів у ключових сферах – економіці та безпеці, що ставить під певний сумнів його майбутнє. У цьому контексті прийом нових учасників експерти вважають критично важливим для пожвавлення роботи клубу. Китай як країна – господар саміту для «більш широкої дискусії» застосував підхід «БРІКС-плюс»: запросив як гостей лідерів Єгипту, Гвінеї, Мексики, Таджикистану й Таїланду.

Економічні аспекти: найвищі темпи економічного зростання зберігаються тільки у Індії (8,0% – у 2015-му, 7,1% – у 2016 році та 6,1% – у 2017-му), які до 2030 року очікуються на рівні 7,4-8%. Це дозволить країні обігнати економіки Японії та Німеччини й удвічі перевищить виробництво в Британії та Франції. Індія є сьомою економікою світу (2,8%) із перспективою до 2020 року посісти четверту позицію.

Після тривалих реформ Китай, друга економіка планети (14,8%), відновлює темпи росту до рівня 6,7-6,9%, що створює передумови для розвитку всього регіону. Швидко зростає промислове виробництво (7,6%) та експорт (8,5%).

Зовсім іншу економічну динаміку на тлі політичної нестабільності та корупційних скандалів демонструє решта країн клубу. Бразилія (восьма економіка світу, 2,4%), повільно виходить із жорсткої рецесії з 1% зростання.

Росія (11-та економіка світу, 2,0%) ледь уникнула глибокої фінансової кризи на тлі зниження цін на нафту та після двох років глибокого спаду (4% ВВП), фактично відмовилася від серйозних економічних і політичних реформ, що позбавляє її перспектив на швидке економічне одужання.

Південна Африка (35-та економіка світу, 0,4%) демонструє нестабільне зростання (в середньому 2,84%), потерпає від політичної нестабільності, поганого управління та кліматичних лих, на початку року увійшла у період технічної рецесії з перспективою перейти на 39-те місце в рейтингу економік.

Сфера безпеки: Індія (+8,5%), Росія (+5,9%) та Китай (+5,4%) упродовж останніх декількох років займають провідні позиції в світі за рівнем зростання військових витрат.

При цьому країни БРІКС конкурують між собою та США за рівнем впливу в регіоні Південної й Центральної Азії: КНР та Росія останнім часом значно підвищили рівень протистояння зі Сполученими Штатами; Китай та Індія періодично конфліктують по лінії розмежування кордонів; КНР має суперечки з Японію, В’єтнамом та низкою інших країн. Наочними прикладами такої конкуренції є все більший масштаб різноманітних військових навчань і маневрів.

Інші країни мають інакшу динаміку в цій сфері: Бразилія, третя військова потуга в Америці, не має виразних зовнішніх загроз та шукає свою роль у миротворчих операціях ООН. Країна послідовно зменшує оборонні витрати та покладається в питаннях оборони на співпрацю зі США.

Збройні сили Південної Африки (46-те місце в світі) перебувають у стадії занепаду через відсутність належного контролю та фінансування з боку керівництва держави.

Результати саміту: ухвалено рішення щодо розвитку ринків запозичень у місцевій валюті, засновано відповідний фонд для стабілізації фінансів країн-членів (Китай виділив $76 млн).  Значні зусилля спрямовуються на розвиток міжособистісних контактів. Обговорювалися й питання взаємного зниження нетарифних бар’єрів.

У сфері глобальної безпеки БРІКС прагне зберегти існуючий порядок на чолі з Організацією Об’єднаних Націй шляхом обережних реформ програм розвитку ООН та імплементації рішень Групи-20. БРІКС не має єдності щодо всіх цих питань: Бразилія, Індія та Південна Африка прагнуть реформ РБ ООН, Китай та Росія це рішуче не підтримують з інших міркувань: Росія прагне зберегти військову потугу як критерій міжнародного впливу, а Китай не хоче бачити постійним членом Радбезу ООН Японію.

Прикордонний конфлікт Китаю та Індії напередодні саміту міг стати головним геополітичним викликом в Азії: КНР та Індія виявили зрілість після інциденту та здатність досягати компромісу на тлі серпневого конфлікту на спірній ділянці кордону у високогірному районі Доклам у Гімалаях. Слід додати, що саме цей конфлікт протягом 73 днів ставив під сумнів саму можливість проведення цьогорічного саміту БРІКС.

Позиції Росії в БРІКС помітно ослабли в галузі економіки та торгівлі, проте залишаються значними в сфері міжнародної безпеки. Напередодні заходу В. Путін оприлюднив свою статтю «БРІКС – до нових горизонтів стратегічного партнерства», у якій закликав клуб краще координувати свою діяльність на міжнародній арені, зокрема в рамках ООН та Групи-20. Путіна не засмучує відсутність спільної політичної ідеології, він продовжує вважати «наполегливу та кропітку роботу» рецептом для пошуку компромісів у сфері боротьби з тероризмом на Близькому Сході та вбачає перспективу у створенні широкого фронту проти тероризму в рамках ООН (цю ідею також просуває Індія, маючи на увазі терористичні групи в Пакистані). Російський лідер визнає, що ситуація навколо КНДР останнім часом значно загострилася та балансує на межі масштабного конфлікту, проте розрахунок США на політичний тиск вважає помилковим та безперспективним.

БРІКС засудив випробування ядерної зброї та ракет у КНДР (Росія та Китай розробили «дорожню карту» мирного врегулювання ситуації), визнав терористичні організації в Пакистані загрозою (ініціатива Індії), заявив, що переймається проблемою Близького Сходу (на радість Кремлю), однак при цьому не згадав кризу у Венесуелі, де КНР та РФ мають значні економічні інтереси.

Іноземна морська активність у портах окупованого Криму – нові тенденції, що вимагають реагування

Із червня по серпень 2017 року до кримських портів заходили судна, що належать судновласникам: із Туреччини – 12, Румунії – 6, Лівану – 5, Греції – 3, Єгипту – 2, Сирії – 1.

Особливість ситуації влітку 2017 року – нестандартне масове залучення іноземних суден (крім РФ) до перевезень із портів Криму. Це пов’язано з рекордним за останні вісім років урожаєм зернових: на окупованому півострові внаслідок сприятливих погодних умов зібрали 1,7 млн тонн замість традиційних 1,5 млн тонн. Це змусило окупаційну владу застосовувати енергійні заходи щодо експорту зернових, оскільки місткість кримських елеваторів неспроможна забезпечити зберігання такої кількості зерна.

В умовах, коли РФ має суттєвий дефіцит морських суден, окупаційна влада Криму звернулась до судновласників із Туреччини, Румунії, Лівану, Єгипту, Греції із замовленнями на експорт зерна, а також, що спостерігалось вперше за роки окупації, із замовленням на човникові перевезення зерна з терміналів Севастополя та Керчі на рейдову перевалку до Керченської протоки.

Внаслідок цього іноземні судна (крім суден РФ) перевезли на експорт тільки за серпень 2017 року близько 100 тис. тонн зернових. Це зерно закупили Сирія, Туреччина, Ліван, Індія, Албанія, Саудівська Аравія. Кримське зерно експортувалося через Севастопольський (62%), Керченський (31%) і Феодосійський (7%) морські порти. Індія закуповувала виключно горох, Саудівська Аравія – ячмінь, Ліван та Албанія – пшеницю. Туреччина, окрім пшениці, ще й насіння льону.

Крім зернових, звертає на себе увагу експорт за допомогою іноземних (крім РФ) суден кальцинованої соди до Єгипту й Туреччини та, традиційно, – металобрухту до Туреччини, а також експорт скрапленого газу до Лівії та імпорт ільменітової руди з Туреччини до Криму для заводу «Титан», що належить Д. Фірташу.

Однак є ще одна обставина, що не просто звертає на себе увагу, а й викликає значне занепокоєння: майже всі з 29 іноземних суден, що заходили в порти Криму влітку 2017 року, щоб уникнути доказів перебування в «санкційних» кримських портах, вимикали передавачі глобальної автоматизованої ідентифікаційної системи і знаходились в Чорному морі декілька тижнів, будучи поза зоною видимості локаторів інших суден. Крім того, всі вони при проходженні протоки Босфор у напрямку Чорного моря фальсифікували обов’язкову інформацію про порт призначення – вказували російські порти, а насправді йшли до портів окупованого Кримського півострова. Оскільки це є неприпустимим порушенням морських традицій та міжнародних конвенцій, за що передбачене позбавлення ліцензій командного складу судна, на подібні оборудки погоджуються лише капітани та штурмани відповідного штибу. Не дивно, що влітку 2017 року затонули одразу два судна з «кримського чорного списку»: 29 липня біля берегів Ялти – багаторазовий порушник режиму окупованої території румунський суховантаж ANDA (прапор Того), який під час шторму в порушення правил судноплавства йшов із вантажем 4 тис. тонн зерна з Керчі до Тріполі, Ліван; 27 серпня неподалік входу в Босфор з Чорного моря – турецький суховантаж LEONARDO (прапор Монголії), відомий незаконними перевезеннями ільменітової сировини до окупованого Криму.

І, нарешті, ситуація в портах окупованого півострова влітку 2017-го показала, що «мораторій» на обробку суден із Криму в портах Туреччини, що був заявлений навесні цього року після візиту в Анкару спікера парламенту та прем’єр-міністра України, вже не діє. Офіційних рішень щодо цього турецька влада не оприлюднювала, але де-факто відновилися активні вантажні перевезення як із турецьких портів до Криму, так і з Кримського півострова – до Туреччини.

Безсумнівно, усі ці процеси й тенденції потребують відповідного всебічного аналізу та реагування МЗС України, представника України в Міжнародній морській організації (IMO) та Міністерства інфраструктури України.

Нафтодолари, які плямують Європу

Але окрім збагачення власне керманичів та їхньої челяді, гроші пішли й на інші справи. Так, нещодавно стало відомо щонайменше про два випадки підкупу європейських політиків. Зокрема, 2 млн євро отримав італійський депутат Люка Волонте, який у 2013 році в Раді Європи голосував проти критичного на адресу Баку звіту щодо порушень прав людини, а баварський депутат Едуард Лінтнер, який прирівняв азербайджанські вибори до німецьких стандартів, отримав у свій фонд понад 800 тис. євро.

За даними британського видання Guardian, у 2010-2014 роках у 17 банках, включаючи таких гігантів, як HSBC, The Royal Bank of Scotland, Lloyds та Barclays, було відмито від $20 млрд до $80 млрд російських грошей. Щонайменше $740 млн належали російським кримінальним структурам, наближеним до Кремля та спецслужб. Безпрецедентна за масштабами схема відмивання грошей нараховувала понад 5 тис. компаній та 732 банківських рахунки у 96 країнах.

Федеральна резервна система США оштрафувала Deutsche Bank у січні на $425 млн, а у травні – ще на $41 млн за підозрілі операції, що мають ознаки відмивання брудних російських грошей.

Деякі аналітичні центри вже опублікували низку досліджень щодо мережі впливу Кремля на інші країни – корисних ідіотів, користолюбних політиків, псевдоекспертів, продажних журналістів, а також розгалужену мережу фінансування численних проросійських симпатиків, що отримали влучну загальну назву «Троянських коней Кремля».

Очевидно, на нас чекають подальші викриття шокуючих масштабів російського спрута та його небезпечного впливу на крихку демократичну екосистему Європи. Цьому процесу сприяють не лише можливості інформаційного суспільства, за допомогою яких чесні журналісти проливають світло на темну сторону Кремля (а чи є світла сторона?), а й налаштованість окремих країн убезпечити себе від підривного впливу.

Тому, мабуть, зовсім невипадковим є те, що новий закон США про санкції передбачає завдання для американських державних органів та спецслужб щодо виявлення російських грошей, їхнього зв‘язку з європейською політикою тощо.

На превеликий жаль, Україна, що перебуває під усіма мислимими формами агресії з боку Росії (збройної, економічної, енергетичної тощо), не вживає адекватних заходів, спрямованих на визволення із критичної залежності від путінських сателітів у системотворчих галузях – банківській сфері, енергетиці, телекомунікаціях. Цілком очевидно, що найбільш небезпечною зброєю для української держави є не російські танки, а корупція, що поєднує майже всі пострадянські еліти.

Втім, усе більш зростаюча міжнародна увага до операцій із зачистки корупційних кремлівських схем явно не оминатиме й можливих українських персон, а їхні прізвища неодмінно спливатимуть і в публічних розслідуваннях, і в закритих звітах американських спецслужб. Отже, далі буде…