"Правова невизначеність дає можливість неоднозначно трактувати ситуацію на Донбасі," - розповів телеканалу "112.ua" дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ" Олександр Хара, коментуючи телефонну розмову Президента України Петра Порошенка з іншими учасниками "Нормандського формату" - президентом Франції Еммануелем Макроном, лідером Росії Володимиром Путіним та федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель.
"Сьогоднішні перемовини "нормандської четвірки" - це, напевно, той рідкий випадок, коли Україна намагається взяти інформаційну ініціативу і показати події у висвітленні через нашу призму. Звичайно, буде і російська версія правди, і більш об’єктивна у висвітленні того, про що йшлося, з боку французів і німців. Тож слід почекати. Принаймні позитивно те, що інформаційний простір насичений нашим баченням.
Ми маємо перевіряти те, що каже Путін. До пана Путіна у нас абсолютно не може бути жодної довіри. Але часом треба і нашого президента перевіряти, оскільки іноді він видає бажане за дійсне і, звичайно, хотілося б достеменно знати, про що домовилися. Дуже часто буває, що не казали про це, або не було згоди.
Наприклад, один з пунктів, який підхопили українські ЗМІ, - це необхідність залучення миротворців ООН. Періодично наш президент обирав такі теми: або посилена озброєна місія ОБСЄ, або поліцейська місія, або знову ООН. Я подивився на сайтах президента України, 9 липня він зустрічався з генсеком ООН - про миротворчу місію на Донбасі не йшлося. Я подивився на сайті нашого постійного представництва в ООН - остання згадка лютого цього року, там йшлося про безпекове і політичне залучення ООН, тобто про саму миротворчу місію не йшлося. Що мав на увазі президент, чи хтось погодився, чи всі погодилися, чи є конкретні кроки, крім просто тези - невідомо.
Ми живемо у певному "двомисленні" за Орвелом. У нас риторика, що є війна, а з правової точки зору у нас немає міждержавного конфлікту. Фактично, мінські домовленості фіксують стан громадянського конфлікту в Україні з певним залученням РФ. І, на жаль, така невизначеність дає можливість трактувати це як завгодно. Звичайно, у Берліні і в Парижі розуміють, що Росія є агресором, що вона підтримує бойові одиниці, яких ми неправильно називаємо терористами, бо вони такими не є. Звичайно, вони намагаються в рамках того, як Україна представляє конфлікт, підтримати нас і зупинити цю війну. З іншого боку, Росія не визнає себе стороною конфлікту, і їй вдається маніпулювати цими речами.
Безумовно, ніяких змін після цих перемовин не варто чекати, оскільки гравці залишилися ті ж самі, й інтереси залишилися ті ж самі. Слава Богу, на фронті немає кардинальної переваги у бік РФ, хоча там і є наші загиблі. Змінити ситуацію можна лише таким чином, який може бути занадто дорогим, і для цього потрібна більша підтримка Заходу України, військова в тому числі, і більший тиск на РФ. І тут є певні проблеми. Оскільки, з одного боку, санкційний тиск залишається, і може навіть посилитися завдяки американським санкціям. Нагадаю, найближчим часом має бути підкоригований закон про санкції, зокрема і проти РФ. І це може бути сильним важелем впливу. Але з іншого боку, цей закон, який американські сенатори відпрацювали, може внести певний розбрат у взаємини з Європою. А це може негативно вплинути на загальний західний фронт проти Росії."
