Цей злочин став ще одним доказом наявності цивілізаційної прірви між Росією і Заходом.
Олександр Хара
дипломат, експерт фонду "Майдан закордонних справ"
спеціально для "Дзеркала Тижня"
На початку тижня прем'єр-міністр Сполученого Королівства Тереза Мей двічі виступала перед Палатою громад із жорсткими промовами, які матимуть далекосяжні наслідки не лише для Британії.
Очільниця уряду заявила, що, "з високою ймовірністю, Росія причетна" до скоєння на території Англії замаху на вбивство колишнього співробітника ГРУ РФ Сергія Скрипаля та його доньки з допомогою нервово-паралітичної речовини. Прем'єр-міністр висунула Кремлю ультиматум — до середи надати пояснення, чи це була "безпосередня акція російської держави проти Британії", чи "російський уряд втратив контроль над катастрофічно небезпечною речовиною, дозволивши її потрапити до рук сторонніх осіб"? Тереза Мей вписала злочини в Солсбері у більш широкий контекст агресивної політики путінського режиму, згадавши незаконну анексію Криму, розпалення війни в Донбасі, кібератаки та шпіонаж, втручання у вибори тощо.
Фразеологія очільниці уряду щодо "високої ймовірності причетності Росії" не має вводити в оману, — це аж ніяк не відсутність вагомих доказів. Навпаки, мовою спецслужб це означає, що всі наявні докази було проаналізовано, і сумнівів у їх ґрунтовності немає. Так збіглося, що поблизу міста Солсбері, де сталася трагедія, розташована одна з найпотужніших у світі лабораторій, котра спеціалізується на дослідженні зброї масового знищення, зокрема в 1955 р. тут було створено одну з найтоксичніших речовин — нервово-паралітичний газ "VX". Саме в "Портон Даун" встановили, що іншого російського розвідника-втікача — Олександра Литвиненка — було отруєно полонієм-210. Ба більше, професіонали цієї лабораторії навіть ввиявили, в якому саме реакторі вироблено радіоактивну речовину.
Тобто репутація закладу не дає підстав сумніватися, що 4 березня в центрі Солсбері було використано нервово-паралітичну речовину під назвою "Новачок", яка вдесятеро токсичніша за газ "Зоман" та у 5–8 разів — за газ "VX". Цю нервово-паралітичну речовину було створено у Державному науково-дослідному інституті органічної хімії та технологій СРСР у 1987 р. і випробувано в 1992 р. Радянська програма під кодовою назвою "Фоліант" ставила за мету створення такої хімічної зброї, яка б оминала обмеження "Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення", яку було б неможливо або складно виявити наявним у НАТО обладнанням, та яка була б здатна протистояти засобам хімічного захисту вірогідного противника. Отже, інгредієнти "Новачка" не підпадають під міжнародну заборону, а його бінарний характер (нетоксичність компонентів до моменту їх змішування) робить його зручним для зберігання і транспортування. Схоже, фактори зручності доставки та складність виявлення цієї речовини і стали вирішальними у виборі знаряддя позасудового вбивства. Цим обумовлена направлена Москві вимога Лондона негайно розкрити всі деталі програми хімічної зброї "Новачок" у рамках Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ), адже, згідно зі своїми зобов'язаннями за Конвенцією, Москва мала повідомити про всі програми розробки хімічної зброї, місця, де вони реалізовувалися, а також знищити зброю в десятирічний термін з моменту підписання документа. Підтвердження висновків Скотланд Ярду незалежним розслідуванням ОЗХЗ, про що британський уряд уже попросив, може стати серйозним ударом по Росії, хоч би як там критикували відмову англійців надати зразки отруйної речовини для їхнього власного розслідування. У Лондоні дуже добре відома "об'єктивність" російських установ і експертів, зокрема й на прикладі малайзійського літака, збитого російським ЗРК "Бук" над окупованою територією Донбасу.
Важливішою метою паузи було дати час своїм союзникам визначитися з реакцією на російську агресію. Так, Рекс Тіллерсон заявив, що США "повністю довіряють британському розслідуванню та оцінці того, що, ймовірно, Росія відповідальна за атаку", а також що Вашингтон "солідарний зі своїм союзником — Сполученим Королівством і продовжує координувати спільну реакцію". Одначе його несподіване звільнення з посади державного секретаря трохи змазало ефект і стало приводом до спекуляцій, а чи не була така заява останньою краплею для Дональда Трампа, який уникає антиросійської риторики та ірраціонально налаштований на нормалізацію діалогу з Володимиром Путіним? Тереза Мей і Ангела Меркель, затвердження якої на посаді канцлера збіглося з днем закінчення дії ультиматуму, обговорили "агресивну поведінку Росії й погодилися з важливістю протидії їй узгодженими кроками союзників". З іншими європейцями трохи складніше, вони ледь тримаються єдності у питанні збереження наявних санкцій проти Росії, тим більше не мають "апетиту" їх посилювати. Водночас голова Європейської Ради Дональд Туск висловив солідарність із Британією, поклав відповідальність на Росію та заявив про готовність внести обговорення ситуації до порядку денного саміту ЄС, що відбудеться наступного тижня. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг зазначив, що альянс високо цінує Сполучене Королівство як союзника, "інцидент викликає велике занепокоєння", а Атлантична Рада висловила "глибоке занепокоєння використанням хімічної зброї на території країни-члена вперше за всю історію альянсу", а також визнала, що "будь-яке застосування хімічної зброї є загрозою міжнародному миру та безпеці". З самого початку Лондон свідомо виважено підійшов до визначення дій Росії як "застосування сили", а не "збройний напад", що означало б можливість введення в дію статті 5 Вашингтонського договору, тобто колективну відповідь Росії. Втім, це не означає, що британці не звертатимуться до союзників із пропозицією коли не спільного покарання, то злагоджених дій, спрямованих на стримування і запобігання російській агресії в майбутньому.
Деякі правники-міжнародники також відзначають, що надана Росії можливість виправити ситуацію була необхідною передумовою до отримання Британією юридичних підстав не лише на реторсію, тобто дозволені міжнародним правом обмежувальні заходи однієї держави, спрямовані проти іншої задля припинення нею несправедливих дій, а й на контрзаходи, які інакше розглядалися б як порушення міжнародного права. Таку можливість застосування більш різноманітних та потенційно болючих для Кремля санкційних дій передбачено прийнятим Комісією з міжнародного права Проектом статей про відповідальність держав за міжнародні протиправні діяння.
Хоча в середу на екстреному засіданні Ради Безпеки ООН жодних рішень і не приймалося, воно було використане для надання акту агресії міжнародного розголосу. Більшість членів Ради висловили підтримку Британії та її наративу щодо російської причетності, крім традиційно нейтрального у висловлюваннях Китаю та Казахстану, що озвучив сумніви в результатах британського розслідування. Російський дипломат звинуватив Британію і в порушенні Конвенції, і навіть у тому, що злочин могли скоїти самі англійці, бо прагнуть обвинуватити Росію, яка "не має" мотивів до вбивства.
І дійсно, навіщо було позбуватися колишнього подвійного агента? Чи справді російські спецслужби задля страхання інших полюють на зрадників, навіть на тих, хто вже не володіє таємницями? Така версія опосередковано підтверджується не тільки вбивством Олександра Литвиненка, а й ще майже півтора десятком випадків загадкових смертей росіян і пов'язаних із Росією осіб, які сталися на британських теренах. Можливо, після розслідування мартиролог поповниться ще й іменами членів родини Сергія Скрипаля (брат, дружина та син померли за підозрілих обставин). Мабуть, це дало підстави ведучому Першого каналу російського телебачення назвати Лондон "згубним місцем". Втім, є й більш реалістичне пояснення, оскільки колишній полковник ГРУ співпрацював із Orbis Business Intelligence, що належить Кристоферу Стілу. Власне, звіт цього екс-співробітника Мі-6 (британської розвідки) щодо зв'язків команди кандидата в президенти Дональда Трампа з Кремлем став формальною причиною відкриття розслідування ФБР…
Цілком очікувано, у визначений термін Москва не надала пояснень і виявила "повну зневагу", що трактується Лондоном як "безальтернативність вини Росії" в "незаконному застосуванні сили проти Сполученого Королівства". Голова зовнішньополітичного відомства Борис Джонсон зазначив, що "всім давно зрозуміло: Росія у багатьох аспектах — зловмисна і дестабілізуюча сила, і Велика Британія є світовим лідером у протистоянні цій активності". Отже, уряд Її Величності прийняв рішення видворити 23 російських шпигунів під дипломатичним прикриттям (майже 40% співробітників російського посольства), призупинити всі плановані двосторонні контакти високого рівня, включно з відкликанням запрошення міністрові закордонних справ здійснити візит до Лондона, бойкотувати Чемпіонат світу з футболу в РФ на рівні Королівської сім'ї та членів уряду, посилити контррозвідувальний режим, запровадити більш жорсткі санкційні заходи щодо причетних до корупції та порушень прав людини (вдосконалення Акта Магнітського), збільшити кількість перевірок на приватних рейсах, митниці та догляди вантажів, а також заморожувати державні активи у разі наявності свідчень, що вони можуть становити загрозу життю та власності британців. Але найболючішим кроком може стати більш активне застосування прийнятого торік Закону про фінансові злочини, що дає можливість "узяти за горло" путінських олігархів, які облюбували "Лондонград" і для життя та навчання своїх дітей, і для оборудок із корупційними, "оптимізованими", тобто з яких не сплачено податків, коштами. За 2005-2014 рр. на Лондонській біржі росіяни провели набагато більше IPO — первинного розміщення акцій, ніж на всіх інших іноземних майданчиках, разом узятих. За словами Терези Мей, відтепер у Британії "немає місця для злочинців, корумпованої еліти і їхніх грошей". Втім, наскільки ці слова будуть підкріплені справами, покаже тільки час, адже російські гроші в лондонському Сіті — одному з найпотужніших світових фінансових центрів — завжди відігравали стримуючу роль, тим більше в умовах невизначеності, спричиненої виходом країни з ЄС.
Запроваджуючи контрзаходи, Тереза Мей, фактично, виправляє у тому числі й власну помилку, пов'язану з доволі м'якою реакцією на вбивство Олександра Литвиненка (під час її каденції в міністерстві внутрішніх справ). Тоді, керуючись небажанням загострювати політичні відносини з Москвою, уряд вирішив не публікувати результатів розслідування. Тепер це дало можливість міністрові закордонних справ Росії Сергію Лаврову глузувати з англійців, заявивши, що "загибель Литвиненка також звалили на Росію, так до кінця й не розслідували". У тому, що слабкість відповіді, отже безкарність путінського режиму лише заохотила його до нового злочину, впевнені експерти Королівського інституту міжнародних відносин. Джеймс Шерр та Джон Лаф вважають, що послаблення військової потуги (скорочення фінансування ЗС, закриття військових баз тощо), зменшення ролі Британії в ЄС (Брекзит) і світі (зокрема й відсутність за столом переговорів про врегулювання російсько-українського конфлікту) дали сигнал Кремлю, що Британія втратила статус великої сили, отже не може розраховувати на повагу та острах. Таким чином, питання, чи нові, більш жорсткі заходи здатні вгамувати Кремль, залишається відкритим.
Цей злочин не лише спричинив погіршення і так не найкращих відносин між Москвою та Лондоном, а став ще одним доказом наявності цивілізаційної прірви між Росією і Заходом. Дуже символічно, що замах на вбивство скоєно неподалік кафедрального собору, в якому зберігається одна з чотирьох старовинних копій Magna Carta — Великої хартії вольностей (1215). Саме цей документ умовно можна вважати корінням сучасної правової, політичної та політико-культурної системи західної цивілізації, адже він обмежував свавілля правителя, запровадив прототип сучасної судової системи, неможливість покарання без чесного суду й захисту. Політичне вбивство як один із засобів державної політики вже давно стало предметом багатьох історичних і журналістських досліджень. Однак здається, що, скориставшись безкарністю, сьогоднішній Кремль зробив його своїм постійно діючим інструментом залякування та прямого знищення опонентів. Хотілося б, аби цього разу він не відбувся лише незначним переляком…
