Трансформація політичного ландшафту Іспанії

Олексій Куроп'ятник

експерт фонду "Майдан закордонних справ"


В суботу, 21 липня, Народна партія провела свій з’їзд, на якому обрала нового лідера Пабло Касадо. Місяць перед тим іспанські консерватори втратили статус правлячої партії, коли в результаті вотуму недовіри в парламенті їхнього лідера та прем’єр-міністра Маріано Рахоя було відправлено у відставку. Ці події стали знаковими в політичному житті країни та відповідають загальним тенденціям розвитку західної демократії, яку Україна бере за взірець. Розглянемо їх уважніше.

Іспанія швидко прямує до зміни політичного ландшафту, на якому консерватори (праві) та соціал-демократи (ліві) поступово втрачають позиції лідерів на користь популістів. Причини такого явища є типовими для Заходу: праві виявляються неспроможними протистояти корупції на найвищому рівні, що веде до гучних скандалів та дискредитації партій, ліві втратили ідеологічні засади та поринули у внутрішні чвари.

Звернемо увагу на дві основні причини відставки Рахоя та втрати Народною партією статусу правлячої. Безпосереднім приводом для винесення вотуму недовіри став корупційний скандал, так звана «справа Гюртель» із залученням низки вищих держслужбовців – членів правлячої консервативної партії. 24 травня Вищий кримінальний суд країни підтвердив створення під крилом правлячої партії злочинної організації на тендерних контрактах, яка займалася хабарництвом, ухиленням від сплати податків та відмиванням грошей задля незаконного фінансування діяльності партії. Загальні бюджетні втрати сягнули 120 мільйонів євро. Суд виніс вироки бізнесменам та 29 політикам вищої ланки за скоєні злочини та наклав штраф на партію в розмірі 245 тисяч євро за отримання незаконної вигоди. Відставка прем’єра відбулася на тлі найбільших темпів зростання економіки серед країн «старої Європи», стала першим випадком із 1977 року, коли в країні відновилася демократія, а Рахой став першим діючим прем’єром, який виступав в суді як свідок у кримінальній справі, причому його свідчення були сприйняті судом як неправдиві.

Другою причиною відставки консерваторів стали їхні невдалі спроби заблокувати рух Каталонії до незалежності, приводи для якої вони самі ж і створили. Каталонські сепаратисти залишились при владі в Барселоні і продовжують рух до незалежності, що стало другою після занадто високого рівня безробіття проблемою для усіх іспанців. Вотум недовіри консерваторам підтримали 180 із 350 депутатів, включно з представниками каталонських сепаратистів та партії Басків. Судячи з виборчої кампанії Пабло Касадо, проведеної під гаслами посилення партійної єдності та законів для блокування руху до незалежності регіонів країни, висновків зі своєї поразки консерватори не зробили.

Не набагато кращим залишаються позиції соціалістів, які змінили консерваторів та сформували уряд, очолюваний їхнім лідером Педро Санчесом. По-перше, він був змушений пообіцяти проведення дострокових парламентських виборів (чергові – в 2020 році), оскільки нинішній склад парламенту є скомпрометованим і не відповідає настроям виборців, тобто це уряд на рік. По-друге, соціалісти створили уряд меншості, оскільки мають в парламенті тільки 84 місця і для ухвалення законів потребують ситуативних союзників на зразок ультралівої анти-системної партії «Подемос» та каталонських і баскських націоналістів. По-третє, соціалісти просто вимушені відкрити «конструктивний діалог» із сепаратистами Каталонії щодо відновлення статусу їхньої автономії, при чому з позиції слабкого партнера. Нарешті, соціалісти планують підвищити податки, в тому числі корпоративний, що знизить рівень доходів пересічних громадян та рівень конкурентоспроможності виробників і, відповідно, тільки поглибить рівень недовіри іспанців до традиційних партій.

Цього року виборці Іспанії можуть зіткнутися із одним із найбільш інтенсивних політичних періодів за останні роки. У травні 2019 року в Іспанії пройдуть місцеві, регіональні вибори та вибори до Європарламенту на тлі невирішеної каталонської кризи. Іспанія має значні ризики: зависокий рівень державного боргу та безробіття. Проте виявилося, що певні державні інституції, зокрема, судова система, яка дещо дискредитувала себе під час каталонської кризи, працює в Іспанії ефективно.

Проте справжні виклики чекають існуючу політичну систему Іспанії попереду. Традиційні політичні партії Іспанії втрачають своїх прихильників на користь нових партій. Згідно опитуванням в травні цього року, консерватори та соціалісти, які правлять по черзі з 1982 року, зараз мають найменший рівень підтримки. Їхні виборці переходять до партії ультралівих «Подемос» та лібералів «Громадяни – громадянська партія». Остання має найвищий рівень підтримки – 29,1%, «Подемос» та їхні ліві союзники мають 19,8% підтримки, Консервативна Народна партія має підтримку 19,5%, а соціалісти – лише 19,0%. Відтак, традиційні партії переходять на другі ролі в національний політиці.

Ця тенденція розпочалася торік: традиційна двопартійна політична система Іспанії перебуває в кризі з моменту, коли «Подемос» та «Громадяни» увійшли до національної політики на хвилі економічної кризи 2007-2008 років та глибокої політичної корупції. Однак ситуація досягла нового рівня, коли згадані партії вийшли на другі ролі в політиці Іспанії з тенденцією опинитися серед лідерів до виборів 2020 року. Це вже вп’яте поспіль, коли «Громадяни» стають лідерами в опитуваннях, і вперше, коли «Подемос» стає другим, випередивши традиційні правлячі партії. Спільний рейтинг нових партій сягнув 48,9% у порівнянні з спільним рейтингом традиційних партій 38,5%. На останній виборах 2016 року ситуація була протилежною: 34,2% проти 55,7%. Значна кількість виборців консерваторів переходить до «Громадян». Серед лівих виборців соціалістів тільки 3% підтримують «Подемос» і 10% підтримують «Громадян».

Іспанські соціалісти та ліві спантеличують та втрачають виборців через суперечність ідеологічних засад та практичних дій. Соціалісти у своєму прагненні увійти до уряду просувають в публічному дискурсі свою традиційну ліву ідеологію та символи, чим відлякують поміркованих виборців. «Подемос» маргіналізується та втрачає своїх ключових політиків намаганням створити жорстко й вертикально централізовану партію. Партія помилилася у ставленні до каталонської кризи, ідеологічно радикалізувалася та втратила позицію, із якої позитивно впливала на ситуацію. Ліві партії виявилися неспроможними запропонувати виборцям альтернативну політику, яка б заслуговувала на серйозну увагу, їм бракує серйозної ідеології для виборчих програм на усіх рівнях. Як наслідок, правоцентристська ліберальна партія «Громадяни» стає провідною політичною силою в країні.

Загалом понад третина лівих виборців розчарована й планує голосувати за інші партії або утриматися. «Подемос» зберіг прихильність 54% своїх виборців, соціалісти – 66%. Фактично йдеться про втрату в Іспанії підтримки ідеї «соціальної держави» з боку робочого класу та членів їхніх сімей, оскільки економічно активне населення та робітничий клас скоротилися з 2008 року, 47,9% населення Іспанії за три роки збідніли та знизили свій соціальний статус.

«Громадяни» є правоцентристською партією за багатьма напрямками політики Євросоюзу, але її платформу характеризує розмитість, гнучкість та орієнтованість на певну нішу в політичному спектрі країни і на одну проблему – імміграцію. Ця партія трансформується, що є сучасною партійною тенденцією. Спочатку позиціонувала себе центристською, ліберальною, проєвропейською, про-реформістською, поєднувала лібералізм та соціал-демократію. Тепер вона стала консервативною та очолила рейтинги партійної популярності. «Громадяни» мають гарний шанс виграти наступні парламентські вибори, адже відбирають голоси у консерваторів, соціалістів та навіть у «Подемоса», діють як магніт для усіх іспанців, які підтримують увесь спектр центристів. Це не найсильніша національна партія, але вона краще за усіх пристосувалася до нової ситуації. Її засновник Ф. де Каррера стверджує, що партія не пропонує «дикий неолібералізм», а прагне заохотити конкуренцію в усіх секторах економіки та виправити недоліки інституцій «соціальної держави». Проблема партії полягає у відсутності чіткої ідеології, без якої за умови проведення потужної націоналістичної політики на неї чекають проблеми із визнанням мультикультурності країни. Відтак вона ризикує завершити своє існування заграванням із популістами.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Дмитро Новак

Дмитро Новак

Заступник голови правління, фінансовий директор Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації