Олексій Куроп'ятник
Експерт фонду "Майдан закордонних справ"
7 липня у Британії відбулась знакова перестановка кадрів в уряді: два ключових міністри, які тривалий час підтримували та реалізовували курс консерваторів на вихід з Євросоюзу, не погодилися з останніми корективами, які запропонувала прем’єр-міністр Тереза Мей, та вирішили за краще піти у відставку. Зокрема, міністр закордонних справ Борис Джонсон дійшов думки, що реалізація планів прем’єрки наблизить Британію до статусу колонії, а міністр у справах Брекзиту Девід Девіс вважає підходи, які запропонувала очільниця уряду, настільки неправильними та примарними з погляду можливості успіху на переговорах з Брюсселем, що робить подальші поступки ЄС просто неминучими, а реальний вихід Британії з Союзу – нездійсненним.
Відставка старших консерваторів через незгоду з курсом Терези Мей щодо «спільних правил» виходу Британії з ЄС стала третьою поспіль і цього разу сталася через добу після того, як уряд ухвалив відповідну угоду в заміській резиденції прем’єрки Чекерс. Для відновлення переговорів з Брюсселем, який перебуває в глухому куті, ця угода пропонує настільки «м’який» варіант Брекзиту, що ставить під сумнів доцільність самої ідеї виходу Британії з ЄС.
Урядовцям швидко знайшли заміну: на місце Джонсона був призначений Джеремі Хант, який до цього обіймав посаду міністра охорони здоров’я, а Домінік Рааб з позиції міністра будівництва перемістився на посаду міністра з питань Брекзиту. Однак на цьому перестановки в уряді консерваторів не завершилися. Метт Хенкок обійняв посаду міністра охорони здоров’я, а Джеремі Райт, раніше генпрокурор, став міністром культури. Посаду генпрокурора обійняв Джеффрі Кокс. Відбулися зміни і в середній ланці: Кет Молтхаус, міністр праці та пенсій, замінила Домініка Рааба, Кріс Хітон-Херів стала заступником міністра з Брекзиту, прийшовши на місце Стіва Бейкера. Фактично сталася серйозна перестановка у всій команді консерваторів як наслідок потужного партійного розколу, що дедалі поглиблюється. Відмітимо, що Тереза Мей призначила на високі посади людей із «крайньої лави запасних», оскільки кадровий резерв у неї практично вичерпався. Вона не спромоглася об’єднати членів кабінету, задіяних у переговорах із Брюсселем, навколо її плану, який відтепер має ще більш сумнівний і підозрілий вигляд.
Для розуміння причин виникнення халепи, у яку потрапили британські консерватори, варто виділити два ключових моменти, що характеризують кризу правих партій у Європі. Очевидно, це буде повчальним і для України, враховуючи наш поступ до ЄС. За останні 30 років ідеї соціально-політичного розвитку суспільства консерваторів вичерпались, цей напрямок політичної думки, як і соціал-демократія, увійшов у ідейну стагнацію, оскільки «народний капіталізм» часів Маргарет Тетчер наразі неможливо повторити. З комунальної власності у державі не залишилося більш нічого, що можна було б приватизувати, забезпечивши тимчасове зростання доходів широких верств населення. Електорат втрачає віру в «ринкову економіку». Жовтневі опитування 2017 року виявили, що значна кількість британців підтримує ідею ренаціоналізації компаній водопостачання (83%), постачання електроенергії (77%), газу (77%) та залізниці (76%). 49% виборців вірять у «значну цінність ідей соціалістів».
У 1980 році настрої виборців були зовсім інші. У теорії «народний капіталізм» дозволяв виборцям придбати активи в ході розпродажу соціального житла та акцій приватизованих комунальних компаній. Реалізація 1 млн таких квартир на певний час посилила базу підтримки консерваторів. Чотири роки потому відбувся продаж акцій British Telecom, а згодом – British Gas, British Airways та водопостачальних компаній. На кінець 1980-х років частка акцій, якими володіло населення, зросла з 7% до 25%, а доходи від приватизованих активів на тлі збільшення видобутку нафти в Північному морі надали «тетчеризму» можливість скоротити податки. Однак такий унікальний збіг обставин вдруге не повториться. «Народний капіталізм» став непопулярним, коли активи для приватизації вичерпалися, а уряд зіткнувся з проблемами наповнення бюджету. Незадоволення виборців тепер фокусується на недоліках «ринкової системи», що підриває ідейні основи правих. 40% проданого соціального житла скупили приватні власники, а споживачі платять на 2,3 млрд фунтів стерлінгів на рік більше за воду та каналізацію, ніж якби ці компанії були комунальними. Банкрутство будівельної компанії Carillion та ренаціоналізація залізниці East Coast Mainline загострили недоліки «вільного ринку». Ліві сили почали відновлювати свій вплив.
За таких умов консерватори не змогли вигадати нічого кращого, ніж критикувати об’єднану Європу. І лише після референдуму стала зрозуміла вся недолугість такої ідеї. Додатково ця тема викривила культуру політичних дискусій: антиєвропейська риторика в Консервативній партії, навіть гротескна, не мала спротиву, наслідки та конкретні форми Брекзиту серйозно не обговорювалися. Відповідно, аргументи противників виходу з ЄС, а таких було чимало в самій партії, були проігноровані. Тепер ідея референдуму все виразніше набуває рис політичної авантюри, а створена атмосфера недовіри блокує пошук розумних форм Брекзиту.
Однак консерватори висновків не зробили. У червні 2017 року вони організували дострокові вибори, сподіваючись здобути додаткові 50 місць. У результаті вони програли 12 мандатів і втратили парламентську більшість, оскільки значна кількість англійців не схвалила Брекзит. Тепер послаблені позиції заважають консерваторам отримати гарні умови виходу з ЄС та реалізувати важливі напрямки своєї програми. Цей «побічний ефект» не лише вкотре розколює консерваторів, а й ставить під сумнів існування консервативної партії як такої, причому шляхи виходу з поточної партійної та політичної кризи навіть не проглядаються.
У таких умовах уряд ухвалив згадану вище «систему поступок» для розблокування переговорів з Брюсселем про умови Брекзиту. Перша пропозиція передбачає збереження «зони вільної торгівлі» для промислових та сільськогосподарських товарів. Усі наявні в ЄС правила та митні домовленості залишаються в силі на території Сполученого Королівства із зобов’язанням надалі гармонізувати такі правила з ЄС, а судова система Британії забезпечуватиме їхнє виконання. Інакше кажучи, хоча після виходу з ЄС Британія матиме окрему правову юрисдикцію, Європейський суд зберігає пріоритет при тлумаченні правил ЄС у сфері торгівлі товарами, що врешті нівелює саму ідею виходу Британії з ЄС у цій галузі. Пропозиції Терези Мей передбачають певні випадки, коли британський парламент міг би накладати вето на застосування правил ЄС. Проте ці поблажки не надають Британії більше прав, ніж їх має Норвегія як член Європейської економічної зони. Девіс обґрунтував свою відставку незгодою з цим положенням, оскільки парламентський контроль втрачає реальний зміст.
Чимало елементів запропонованої британської політики виходу з ЄС залишаються неоднозначними й можуть стати основою для маніпулювання з боку уряду, а низка питань взагалі залишилася без способів вирішення. Найбільше це помітно у сфері митних зборів і торгівлі. Британія прагне «посилити митні правила» з ЄС, зберегти спроможність контролювати тарифи та проводити незалежну торговельну політику. Але на практиці Лондон прагне залишити все, як було до виходу з ЄС. Так, Тереза Мей намагається зберегти доступ на ринки Євросоюзу рибної продукції Британії, але зберегти контроль за своїми водами з правом заборони для рибалок ЄС заходити в них. Британія прагне залишитись у Спільній політиці сільського господарства, що вимагає застосування на своїй території правил ЄС у цій сфері. Імміграційна політика Євросоюзу в Британії не застосовуватиметься, але уряд пропонує «рамки мобільності» для туристів, студентів та працівників, які є не просто схожими, а фактично тотожними до нині діючих правил ЄС. Сфера послуг охоплює 80% економіки Британії і продовжує розширюватися. Саме в цій галузі уряд прагне максимальної незалежності, особливо стосовно фінансових послуг, де Сполучене Королівство хоче мати доступ до спільного ринку ЄС взагалі як третя країна.
Позиція самої Британії щодо її майбутніх відносин із Євросоюзом, попри певну трансформацію, суперечить фундаментальним принципам переговорної позиції лідерів ЄС. Її засадничим елементом є неподільність спільного ринку, який Єврокомісія та Франція захищають до кінця, навіть ціною провалу переговорів з Британією. Підходи Терези Мей руйнують принцип чотирьох свобод спільного ринку, оскільки передбачають збереження повної свободи лише у сфері торгівлі товарами, тоді як доступ до послуг, капіталу та людських ресурсів обмежуватиметься. Британія зобов’язується застосовувати «високі регуляторні стандарти» для захисту навколишнього середовища, у соціальній сфері та в законодавстві про працю, але при цьому не бажає гармонізувати своє правове поле з ЄС. Такого бути не може. Брюссель категорично з цим не погоджується і вважає такий «гібридний» підхід «найбільшою аферою століття».
Хоча окремі країни ЄС, зокрема Польща, Угорщина, Ірландія, а також деякі представники уряду ФРН займають більш гнучку позицію щодо ідеї збереження спільного ринку тільки в сфері торгівлі товарами, змінити загальний напрям ЄС на переговорах про Брекзит неможливо. Тож британські ідеї, закладені в урядовій угоді «Чекерс», видаються недосяжними. Звідси випливає перспектива неминучих подальших поступок, які стануть руйнівними для партії консерваторів.
Підходи Терези Мей до вирішення проблеми наражають її на ризик втратити підтримку партії, парламенту та власного уряду, а зміна позиції можлива хіба що на модель відносин ЄС із Норвегією, що не відповідає статусу Британії. Думати слід було до того, як починати Брекзит. Для нас в Україні важливо розуміти, що наднаціональні структури в сучасному світі почали успішно конкурувати з ефективністю суверенних держав, принаймні в Європі.
