Закон України «Про правовий режим воєнного стану»: радянський архаїзм

Олександр Поліщук

експерт Фонду "Майдан Закордонних Справ"

Запровадження воєнного стану спонукало прискіпливо переглянути та проаналізувати текст закону «Про правовий режим воєнного стану», провести аналогії із подібними правовими актами інших країн та пригадати історичні випадки запровадження воєнного стану.

Почати мабуть потрібно з того, для чого необхідний воєнний стан. В умовах потенційної збройної агресії проти суверенної держави її уряд вживає екстрених заходів для відвернення або нейтралізації загрози. Насамперед, спрямованих на підвищення обороноздатності держави, зокрема через проведення мобілізаційного розгортання збройних сил, поповнення матеріально-технічних засобів до норм воєнного часу і т.п. З метою швидкого і ефективного проведення цих надзвичайних заходів запроваджується особливий правовий стан функціонування системи державного управління, який надає особливі повноваження військовим.

У світовій історії непоодинокі випадки запровадження воєнного стану, переважно напередодні першої та другої світової війни. Як і у новітній історії. Ось лише декілька, найбільш цікавих прикладів.

Так, у Канаді, під час т.зв. «жовтневої кризи» у 1970 році воєнний стан було запроваджено у провінції Квебек та у районі столиці Монреаля у відповідь на викрадення членами екстремістської організації «Фронт звільнення Квебеку» (FLQ) заступника провінційного прем’єра П'єра Лапорта та британського дипломата Джеймса Кроста. Прем’єр-міністр Канади П'єр Трюдо (батько нинішнього прем’єра Джастіна Трюдо) за підтримки прем'єр-міністра Квебека Роберта Бураса та мера Монреаля Жана Драп’ю увів у дію закон про воєнний стан (War Measures Act). Внаслідок цього були обмежені громадянські права і свободи, а поліція отримала широкі повноваження. Збройні сили Канади були приведені у повну бойову готовність та розгорнуті на всій території провінції. Громадяни, як свідчать результати опитування, широко підтримали запровадження воєнного стану. Водночас, не обійшлося без критики з боку опозиції, адже викрадачі вбили П'єра Лапорта, а за звільнення британського дипломата Джеймса Кроста зловмисників відпустили на Кубу.

У Ірані воєнний стан було запроваджено у вересні 1978 року у зв’язку із масовими демонстраціями проти уряду, який підозрювався у причетності до вбивства сина Аятоли Хомейні. У Китаї воєнний стан було запроваджено у 1989 році, у зв’язку із студентськими заворушеннями на площі Тяньаньмень. У Індонезії шестимісячний воєнний стан запроваджено президентом у травні 2003 року. Внаслідок цього головнокомандувач збройних сил отримав особливі повноваження для силового усунення ачехських сепаратистів, боротьба з якими велася з 1976 року і забрала життя понад 15 тисяч громадян.

Відомі також випадки коли воєнний стан оголошувався внаслідок воєнних переворотів та приходу до влади військових. З часу заснування Турецької Республіки в 1923 році військові тричі здійснювали перевороти і оголошували воєнний стан. У період між 1978 та 1983 роками воєнний стан було замінено на надзвичайний стан в обмеженій кількості провінцій, який продовжувався до листопаду 2002 року. У липні 2016 року частина військових в Туреччині звинувачена у спробі здійснити переворот. У якості одного із доказів зговору було приведено факт намагання заколотників оголосити через національне телебачення TRT воєнного стану в країні.

Найдовше період воєнного стану триває у Сирії. Запроваджений у 1963 році внаслідок військового перевороту він не скасований донині, внаслідок чого державна система управління перебуває під контролем військових. На другому та третьому місці по тривалості воєнного стану перебувають західний берег річки Йордан у Ізраїлі (після шестиденної війни у 1967 році) та Тайвань, де воєнний стан тривав 38 років – з 1949 по 1987 рік.

Уведення воєнного стану використовувалося також для придушення опозиції. Так, у сусідній Польщі у грудні 1981 року генерали Чеслав Кіщак та Войцех Ярузельський запровадили воєнний стан, щоб запобігти посиленню популярності демократичної опозиції на чолі з Лехом Валенсою та з метою перешкоджання її приходу до політичної влади. Тисячі людей, пов'язаних з демократичною опозицією, були заарештовані, близько ста чоловік загинули. Воєнний стан було скасовано 22 липня 1983 року. Польське суспільство неоднозначно сприймає тодішню необхідність запровадження воєнного стану. Деякі схильні розглядати його як менше зло у порівнянні з передбачуваним радянським військовим втручанням.

Набутий у Європі за попередні десятиліття досвід запровадження і підтримання воєнного стану спонукає до перегляду відповідних законодавчих норм. У першу чергу загальна тенденція полягає у відмові від самого терміну «воєнний стан». У більшості демократичних країн застосовується поняття римського права Justitium, яке еквівалентне оголошенню надзвичайного стану. При цьому сенат видавав остаточний указ (senatus consultum ultimum), який не підлягав оскарженню.

Надзвичайний стан оголошується у випадку виникнення надзвичайних ситуацій, таких як природні або техногенні катастрофи, масові громадські заворушення та у разі загрози військового конфлікту. Із введенням надзвичайного стану урядові установи невідкладно реалізовують відповідні плани реагування на надзвичайні ситуації.

Заради справедливості слід зазначити, що у Україні існує окремий закон «Про правовий режим надзвичайного стану». Його положення практично повторюють закон про воєнний стан. Різниця в тому, що дія надзвичайного стану обмежена до 30 діб у разі його уведення на всій території України і 60 діб – у окремих районах. Із можливістю продовження президентом його дії, але не більше ніж на 30 діб.

У обох законах передбачаються обмеження прав та свобод громадян, як і заборону проведення виборів.

На відміну від законодавчих актів, які діють у західних країнах, в Україні ці обмеження невиправдано жорсткіші. І це не дивно. Адже закони України про воєнний та надзвичайний стан є практично калькою подібних російських законів, а також законів, прийнятих пострадянськими сателітами РФ. Бажаючі можуть провести порівняння самі (http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?docbody=&nd=102074700).

Так, в Указі Президента від 26.11.2018 № 393 передбачена можливість тимчасового скасування обов’язкових рішень суду щодо проникнення до житла та проведення обшуку, збереження таємності листування, телефонних розмов або заборони підприємницької діяльності. У західній правовій системі навіть за умови запровадження надзвичайного (воєнного) стану для вчинення цих дій у кожному окремому випадку необхідне рішення суду. Просто суди розглядають такі справи за зверненням уповноважених органів у позачерговому режимі.

Абсолютним архаїзмом є надане військовому командуванню право реквізувати за необхідності рухоме або нерухоме майно (непорушність права приватної власності). Адже постачання додаткових матеріально-технічних засобів для забезпечення оборони держави здійснюється через виконання мобілізаційних завдань та за рахунок постачання із державного резерву.

За порушення правового режиму воєнного стану, наприклад комендантської години у разі її запровадження, або вчинення супротиву військовому командуванню (наприклад під час примусової конфіскації майна) громадяни можуть бути затримані та утримуватися під вартою.

У цьому випадку у країнах Заходу за громадянами зберігається право, передбачене т.зв. правилом Габеасу (Habeas corpus) – вимоги щодо обов’язкового доставлення арештованого до судді або суду для винесення рішення, а також звільнення ув'язненого від незаконного тримання під вартою (тобто тримання під вартою за відсутності достатніх підстав або доказів).

Окремої уваги заслуговує обмеження електоральних прав громадян.

У цьому зв’язку для прикладу можна навести Францію. Відповідно до статті 16 Конституції Франції президент може вводити в країні надзвичайний стан, який встановлює його фактичну диктатуру. Для запровадження надзвичайного стану президенту потрібно лише отримати формальну консультацію у прем’єр-міністра, голів палат парламенту і Конституційної ради. Якщо парламент запідозрить президента у намаганні узурпувати владу, то він має право передати справу про державну зраду до Високої палати правосуддя.

На практиці цей механізм працює таким чином. У листопаді 2015 року у Парижі та Сен-Дені відбулися низка терористичних актів, у результаті чого загинуло 129 осіб. Президент Ф.Олланд оголосив надзвичайний стан, термін дії якого продовжувався чотири рази і закінчився у квітні-травні 2017 року. При цьому ще 16 листопада 2016 року президент Ф.Олланд та прем'єр-міністр М.Воллс оголосили про продовження терміну надзвичайного стану до президентських виборів 2017 року, заявивши, що цей захід буде необхідним саме для захисту мітингів та інших подій під час виборчої кампанії.

Після обрання президентом Е.Макрон заявив, що він прийме рішення щодо надзвичайного стану після ознайомлення з інформацією, наданою службами безпеки. Після наради 24 травня 2017 року Е.Макрон звернувся до парламенту за продовженням надзвичайного стану до листопада 2017 року. Парламент узгодив 6 липня 2017 року це продовження до 1 листопада. Після прийняття нового антитерористичного законодавства 3 жовтня 2017 року Франція офіційно завершила надзвичайний стан у встановлений парламентом строк.

Виходячи із вищезазначеного, можна дійти висновку, що українське законодавство потребує суттєвого перегляду в частині саме забезпечення свободи і реалізації прав громадян в умовах надзвичайного (воєнного) стану та приведення його у відповідність до норм цивілізованого світу.

Експерти
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Засновник Фонду, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації