Шантаж і нахабне втручання Будапешта в українські справи - це той випадок, коли промовчати вже неможливо і треба щось робити? Питання - що?
З Будапешта вже давно не було новин. Аж раптом з початку тижня маємо одразу дві, взаємопов’язані між собою. Перша — Угорщина, скориставшись правом вето, заблокувала (причому вже втретє) проведення засідання Комісії НАТО-Україна на рівні міністрів, заплановане на 27 квітня. Крім того, заявила про намір заблокувати участь Президента України Петра Порошенка у саміті НАТО, який відбудеться в Брюсселі у липні 2018 року. Друга — заява міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто про нібито три “удари” з боку України, до яких він відносить український закон про освіту, скасування “закону Ківалова-Колесніченка” і тепер-от президентський проект змін до Закону України “Про громадянство України”, після ухвалення яких стане можливим позбавлення українського громадянства (однією з підстав для втрати громадянства України, згідно із запропонованим законопроектом, стане “використання виборчого або іншого права, наданого іноземним громадянством”, - "Укрінформ"). На думку Петера Сійярто, це призведе до “чергового загострення у відносинах між країнами”.
Чи може Україна якось “втихомирити” Угорщину в міжнародній юридичній площині, подати на неї позов до Суду Європейського Союзу за погрози щодо блокування її євроатлантичних прагнень або попросити допомоги колег у НАТО і ЄС, щоб вони вплинули на агресивну позицію Угорщини? Якщо такої змоги в України нема, то що в такому випадку робити Києву з Будапештом?
Дипломат, голова правління фонду "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко, долучився і відповів на ці питання "Укрінформу".
“Україна повинна взяти паузу в діалозі з угорцями, не даючи їм підстав вважати, що їх дипломатичні трюки справляють на нас враження”
“Для мене уся ця ситуація радше ознака нездатності української держави, ніж якихось особливих угорських злих проявів. Угорські демарші у вигляді перешкоджання проведенню засідання комісії Україна - НАТО можуть сприйматися проблемою лише з точки зору типового українського підходу - фетишизації заходів високого рівня, зведення зовнішньої політики до питань самітів, політичного туризму і заяв. Угорці правильно розуміють, що насправді болить і важливо для України, - і тиснуть на рану. При цьому вони ніде не переступають рамки дозволеного, використовуючи демократичні процедури в НАТО так, як це дозволено. Але у зв’язку з цим у мене виникає два питання:
Перше - а які програми співробітництва України з НАТО зупинені, призупинені, не можуть реалізовуватися з огляду на позицію Угорщини? Відповідь очевидна - все йде, як завжди. У співробітництві з НАТО, реформуванні сектору безпеки та оборони проблемою є українська некомпетентність, бюрократизм, корумпованість. І зовсім не Угорщина. Отже, Угорщина не є проблемою з точки зору підготовки України до відсічі збройній агресії Росії. І це, на мою думку, головне.
Друге - а які питання у відповідь на угорський тиск створила українська дипломатія для торгу? Ми знайшли ту голку, на кінці якої «смерть угорським зазіханням»? Не менш очевидна відповідь - ні. Натомість ми зробили іншу велику помилку - або повірили, або поводимо себе так, ніби повірили, що проблеми з Угорщиною зводяться до питання про Закон про освіту.
Тому вихід з ситуації непростий, але існує, і, як на мене, то навіть цілком очевидний.
По-перше, взяти під контроль ситуацію з угорським впливом на Закарпатті. Звичайно без того, щоб допустити іншу серйозну помилку - зробити частину свого населення (українських угорців) заручниками протистояння між урядами двох сусідніх країн.
По-друге, взяти паузу в діалозі з угорцями, не давати їм підстав вважати, що їх дипломатичні трюки будь-яким чином справляють на нас враження.
По-третє, знайти тему або створити проблему (або запропонувати вирішення складної проблеми), яка буде важливою для угорської влади, що дозволило б зняти напругу (поторгуватися навколо вирішення нинішньої кризи).
Ну і знову - реформувати, реформувати, і ще раз реформувати оборонний і безпековий сектори. НАТО і без самітів нам у поміч”.
