Олексій Куроп'ятник
експерт Фонду "Майдан закордонних справ"
Через півтора року після перемоги на президентських виборах у другому турі з 66,1% голосів підтримка Еммануеля Макрона стрімко скоротилася – до 23% (минулого місяця 34%, два місяці тому – 39%). Це нижче, ніж у Франсуа Олланда. Опитування показали, що рейтинг схвалення Макрона становить усього 19%, у той час як негативний за останні два місяці подвоївся й сягнув 60%. Згідно з нещодавніми опитуваннями агенцій Ifop та BVA, більшість французів вважає політику президента Франції сприятливою лише для багатіїв та великих корпорацій. Критика лунає не тільки від політичних опонентів: з лав партії Макрона «Вперед, республіко!» почали масово виходити депутати центрального та місцевого рівнів, а очільник МВС Жерар Коломб, близький союзник Макрона, вирішив брати участь у виборах мера в Ліоні у 2020 році. Еммануель Макрон зіткнувся з іміджевими проблемами через непопулярні реформи, відставку міністра з питань навколишнього середовища Ніколя Юло, скандал з персональними охоронцями («справа Беналла») під час травневих протестів. Виборців дратує авторитарний зверхній стиль спілкування Макрона, який увійшов у кризу в сфері відносин з населенням. Ще влітку президент провадив жваву політику реформ, але зараз зіткнувся зі зростанням спротиву з боку виборців.
Макрон очолює тенденцію до поглиблення ринкових реформ у Євросоюзі відповідно до рецептів чиказької школи економіки Мілтона Фрідмана, обіцяв реформувати та модернізувати Францію – другу найбільшу економічну потугу в єврозоні, вивести її з хронічної стагнації. Наразі французький президент схожий на лідера, який проводить ліберальні реформи в країні, яка ненавидить слово «ліберал» та має глибокі історичні традиції соціальної держави. Неспроможність відновити економічне зростання Франції та подолати зависокий рівень безробіття позбавить його шансів на переобрання.
Два попередники підвищили рівень податків, а Макрон запустив процес поетапного скорочення корпоративного податку (CIT) з 33,33% до 25% до 2022 року. Уряд планує скоротити податкове навантаження на домогосподарства на 6 млрд євро, що зробить його найнижчим з 2012 року. У результаті податки на бізнес зменшаться на 18,8 млрд євро (в сумі – на 25 млрд євро), і все це для стимулювання зростання економіки в 2019 році. Скорочення податків має пом’якшити вихолощування протекційних положень у Кодексі про працю, законодавстві про освіту, капітальний ремонт житла, скасування преференцій статусу залізничника, скасування податку на багатство, що в цілому не покращує життєвий рівень пересічних громадян. Наступного року планується впровадження більш жорстких заходів щодо пенсійної системи та системи страхування з безробіття, які не будуть компенсовані зниженням податків на домогосподарства.
Більше того, ці заходи призведуть до підвищення бюджетного дефіциту та поставлять уряд під тиск МВФ, хоча президент намагається утримати дефіцит бюджету нижче 3% від ВВП відповідно до вимог Маастрихтської угоди ЄС: на 2019 рік заплановано 2,8%, наразі показник становить 2,6%. Щоб цього досягти, Макрон скорочує соціальні програми, які залишаються найвищими у світі щодо розміру економіки. На тлі зростання інфляції у 2018 році уряд поки спромігся утримати стабільний рівень витрат на соціальні програми, бюджет на 2019-й зросте на 0,6%.
Не дивно, що 17 вересня ц. р. уряд Макрона оголосив про скорочення хронічного дефіциту бюджету на 2019 рік шляхом урізання соціальних витрат та впровадження обмежень на розмір пенсій. Це та сфера соціалістів, у рамках якої Макрон агітував під час кампанії поза рамками офіційних політичних партій. Попри 18 місяців безперервних реформ, рівень безробіття у Франції залишається вищим за 9%, а темпи зростання економіки завмерли на мінімальних 1,7%. Ситуація в економіці не виправляється роками, вона навіть погіршилася після пропозиції Макрона скасувати важливий для виживання маленьких містечок податок на оренду житла. В уряді визнають, що програми Макрона щодо виведення економіки зі стагнації мають слабкий ефект.
Макрон обіцяв сприяти більшій свободі набуття професії: у програми профнавчання інвестовано 15 млрд євро, до них залучено 40% молоді, у проблемних районах кількість студентів подвоїлася. Покращилися умови праці: на 15% менше співробітників судяться у трибуналі через незадовільні умови праці. Та все ж програми не привели до успіху, незадоволення є особливо відчутним у маленьких містах країни. Середній клас скаржиться на те, що Франція стає більш капіталістичною, руйнуються традиції рівності та братерства на користь багатіїв. Особливо важко стає літнім людям у країні, де більшість населення виходить на пенсію в 62 роки та раніше, та в якій до 2030 року пропорція працюючих і пенсіонерів сягне один до одного (солідарна система пенсійного забезпечення за такої пропорції працювати не може).
Через це громадяни починають ставитися до Макрона негативно, а до його реформ – як до несправедливих, від яких страждає більшість населення. Чимало людей скаржаться на те, що умови працевлаштування для літніх людей погіршилися, кількість безробітних не зменшується, реіндустріалізація Франції не відбувається. Для майже 60% пенсіонерів з доходами 25 тис. євро (на рік) страховий податок на державні пенсії при Макроні збільшилися на 2%, тоді як купівельна спроможність пенсій не встигає за темпами інфляції. Перед зростаючим незадоволенням уряд Франції оголосив про виключення 300 тисяч пенсіонерів з-під дії закону про підвищення податку.
Французи вже виходили масово протестувати проти реформ Макрона щодо залізниці, університетської системи та законів про працю. Однак ці демонстрації були незначними й недостатніми для блокування небажаних реформ. Восени президент почав новий тур реформ, який охоплює страхування з безробіття, реорганізацію та реформування профтехнавчання. Французи дали Макрону певний час, який тепер сплинув: навіть попри деякі позитивні зрушення в соціальній сфері, політика Макрона залишається незбалансованою. Критика лунає навіть з боку самих центристів-республіканців, які звинувачують свого патрона в ігноруванні прагнень виборців з нижніх економічних щаблів. Тож, незважаючи на соціалістичне походження, Макрона тепер сприймають як правого політика.
Інша річ – міжнародна політика: у Євросоюзі Макрона вважають єдиною альтернативою некомпетентному популізму. Президент Франції позиціонує себе як прихильника поглиблення єдиної Європи («deepning of Europe»). Крім того, він підтримує мігрантів – пори чутливу проблему розмивання національної ідентичності. Відповідно, ще однією пасткою для Макрона стало його прагнення перетворити Францію на ядро єдиної та координованої Європи. Наразі перед виборами до Європейського парламенту, які відбудуться 23 травня 2019 року, Макрон подорожує 16 європейськими країнами, де зростає потужний спротив планам єднання Європи (перш за все в Чехії, Австрії та Угорщині, до яких приєднується Італія – засновниця ЄС). Ультраправі набирають потугу в традиційно ліберальній Швеції. Лідер Франції прагне започаткувати в грудні ц. р. широку пан’європейську кампанію однодумців-прогресистів на спільній платформі вже існуючих та добре структурованих політичних партій задля протистояння зростанню антиімміграційного націоналізму. Макрон шукає спільників, як Ангела Меркель, для просування ініціатив на кшталт спільної оборонної стратегії ЄС. При цьому він руйнує традиційні партійні іміджі, як він це робив під час своєї президентської кампанії 2017 року. Проте єднання політиків у питанні єдиної міграційної політики є проблематичним.
Успіх європейської ініціативи Макрона залежить від його статусу у внутрішній політиці Франції, який наразі слабне. Тож не варто очікувати успіху партії Макрона на виборах до Європейського парламенту у виборчих округах Франції, де переможцем може стати ультраправий «Національний фронт». Також скидається на те, що Макрону не вдасться створити коаліцію прогресистів перед виборами в Європейський парламент для протистояння впливу антиімміграційних націоналістів.
Нам в Україні варто звернути увагу на те, що ідея трансформувати традиційну соціальну державу в «чистий капіталізм» за рецептами Мілтона Фрідмана навіть задля таких привабливих цілей, як відновлення економічного зростання та подолання безробіття, швидко приводить до великих розчарувань: переважна більшість виборців прагне рівності й опирається значному розшаруванню в рівні багатства між заможними та бідними прошарками населення.
