Олег Бєлоколос
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
«Оскільки безпекове середовище навколо Японії стає все більш складним, а США продовжують зберігати й посилювати свою присутність в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, зміцнення американсько-японського альянсу для безпеки Японії сьогодні є більш важливим, ніж будь-коли», – саме так сказано в нещодавно оприлюдненому Оборонному бюлетені Японії за 2018 рік.
Чому ж саме таке визначення відносин між Японією і США набуває нині такої актуальності?
Очевидно, слід згадати, що договір про безпеку між Токіо й Вашингтоном був підписаний ще у вересні 1951 року. Оскільки тоді Країна Вранішнього Сонця не мала власних можливостей забезпечувати свою оборону, вона, як зазначають експерти, «виявила бажання, щоб збройні сили Сполучених Штатів тимчасово лишалися як на території Японії, так і поблизу неї». Тоді ж США висловили надію на те, що Японія поступово зможе самостійно забезпечувати свою оборону, не озброюючись при цьому для наступальних дій.
Згодом Вашингтон постійно дотримувався саме такого курсу, домагаючись від Токіо фінансування витрат на утримання американських військ, розміщених у країні (основна база США розташована на Окінаві), та спрямування зусиль на розбудову власного флоту задля забезпечення охорони у водах навколо архіпелагу, спроможного тісно взаємодіяти з військово-морськими силами Сполучених Штатів, Австралії, Канади та Південної Кореї. Цей аспект стає наразі особливо важливим – на тлі зростання американсько-китайської військово-морської конкуренції в Південній і Східній Азії.
Не випадково відомий американський експерт з безпекової політики Китаю Роберт Росс у одному з нещодавніх випусків авторитетного видання The National Interest звернув увагу на те, що з 2010 по 2017 рік кількість китайських військових кораблів зросла з 210 до 320, а також прогнозує зростання їхньої чисельності до 430 (плюс близько 100 субмарин) упродовж наступних п’ятнадцяти років. При цьому, на його думку, навіть збільшення кількості сил ВМС до 355 військових кораблів (наразі США мають десь 282), яке анонсувала адміністрація Трампа, саме по собі не дозволить стримувати Китай.
Токіо ж бачить співробітництво зі США насамперед у сфері недопущення розвитку ракетно-ядерної програми КНДР, яку Японія вважає безпосередньою загрозою для себе, та підтримання безпеки в Південно-Китайському морі.
У рамках Оборонного бюлетеня – 2018 японське керівництво також вбачає за необхідне здійснення постійного й детального моніторингу військової активності Росії у даному регіоні. При цьому територіальна суперечка з Російською Федерацією навколо «північних територій», які вважаються «невід’ємною частиною Японії», визнається невирішеною.
Стосовно ж Китаю, який планує до 2035 року в цілому завершити модернізацію своїх збройних сил і чия активність у регіоні, як зазначено у згаданому документі, «може вважатися агресивною», Токіо наразі віддає перевагу посиленню співробітництва зі Сполученими Штатами та паралельно нарощує власну присутність у водах навколо Японського архіпелагу.
Одним із підтверджень цього може бути участь японського підводного човна Kuroshio у навчаннях, що проходили 18 вересня цього року в акваторії Південно-Китайського моря, – у водах, претензії на які виявляють кілька прибережних країн, зокрема Китай. Як наголошує інформагенція Reuters, це вперше японська субмарина була задіяна у військових маневрах у зазначеному районі.
Тобто сьогодні і Японія, і США серйозно стурбовані зростанням амбіцій Китаю в регіоні, вочевидь тому тісну двосторонню співпрацю з Токіо у Вашингтоні хотіли б доповнити взаємодією в рамках нового геополітичного трикутника США – Індія – Японія з можливим подальшим залученням інших демократичних країн, зокрема Австралії. Слід зазначити, що відповідний тристоронній стратегічний діалог між Вашингтоном, Канберрою й Токіо вже розпочався (чергова зустріч на рівні глав зовнішньополітичних відомств цих держав відбулася 5 серпня цього року).
Отже, американсько-японський альянс розглядається сьогодні в Токіо як один з важливих інструментів гарантування власної безпеки, підтримання стабільності у Південній Азії та недопущення зміни балансу сил у цьому регіоні.
