Світ за тиждень. 18-22 березня 2019 року

Світ за тиждень Спільний проект з політичною партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»

Олег Бєлоколос

експерт Фонду «Майдан закордонних справ» 

Цьогорічна зовнішньополітична увертюра Кремля виявилася невдалою...

20 березня російське зовнішньополітичне відомство, здається, вже виконуючи давній ритуал, прокоментувало запровадження Австралією нових санкцій щодо Росії у зв’язку з діями Москви проти кораблів військово-морського флоту України в районі Керченської протоки. При цьому в’їдливі характеристики, що російська дипломатія регулярно видає на адресу Австралії та інших держав, які засуджують поведінку Росії, мабуть, вже не справляє належного враження й на саме російське суспільство.         

А між тим, початок цього року видався м’яко кажучи не зовсім вдалим для зовнішньої політики Росії. Спочатку сталося геть неочікуване для Кремля, що завдало дійсно болючого удару по усій концепції «руського миру», яка так старанного розбудувалася Москвою ще з 2007 року – утворення Православної Церкви України.

Потім, 2 лютого надійшло офіційне рішення про вихід США з американсько-радянського Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності в Європі (РСМД). Не секрет, що попри голосну кремлівську браваду, це стало величезним провалом російської зовнішньої політики і результатом низки стратегічних прорахунків Кремля.

Явно хитається крісло під ставлеником Москви у Венесуелі – Ніколасом Мадуро, та й узагалі виплили на широкий світ спроби Росії стати жандармом глобального значення, адже відомо, що російські найманці з «Вагнера», які свого часу воювали в Україні, сьогодні охороняють диктаторів і протеже Кремля, жорстко придушують противників авторитарних режимів та захищають російські інтереси в Сирії, Лівії, Судані та Центральноафриканській Республіці.

Судячи з інформації з різних джерел, останнім часом вкотре виникли тертя Москви з білоруським режимом Лукашенка, якому відверто пропонують подальші економічні преференції лише в обмін на «просунуту інтеграцію» (єдина валюта, конституція тощо). Скидається на те, що всі російські аргументи у суперечках з Мінськом зводяться до одного: «вступайте в єдину державу, де не буде жодних проблем». Складається враження, що наразі Білорусь вже прямо заганяють у так звану Союзну державу з Росією. Звісно, за усім цим уважно спостерігають в усіх країнах-членах СНД й на Заході.

Не все так добре для Кремля й на Балканах. На тлі усе більших протестів населення послаблюються позиції відомого російського симпатика і президента Сербії Олександра Вучіча.       

Вже можна впевнено говорити про процеси підпорядкування російської дипломатії інтересам спецслужб і традиційно впливових в Росії анти-західних яструбів, що робить зовнішню російську політику непередбачуваною і агресивною. Постійні провокації Москви щодо країн НАТО спричинили процеси активного переозброєння країн-членів Альянсу. Та й узагалі гонка озброєнь вже поширилась на увесь світ.

Тобто Путін насправді не лише не зміцнив безпеку Росії, а навпаки – фактично підірвав її. Сьогодні Москві вже дошкуляють не так самі санкції (хоча й вони теж), як втрата довіри до неї на міжнародній арені. Невипадково, згідно з останніми даними, іноземні інвестори втрачають надії на економічне майбутнє Росії.

Звісно, Росія ще намагатиметься не без сприяння деяких європейських кіл активно просувати свій проект «Північний потік 2», що має не лише ще міцніше прив’язати Європу до російського газу, але й розколоти солідарність в ЄС через різне ставлення до проблеми енергетичної безпеки в умовах напруги у відносинах з Москвою.

Між тим, навіть в улюбленій Кремлем нафтогазовій сфері у майбутньому для Росії можуть виникнути певні проблеми: американські компанії за допомогою сланцевої нафти намагаються освоювати традиційні російські нафтові ринки; в Німеччині автовиробники у березні цього року оголосили про намір інвестувати близько 60 мільярдів євро в електромобілі та й узагалі – по всій Європі з року в рік збільшується кількість проектів з використання відновлюваної енергії. Не випадково, 9 березня Фонд національного добробуту Норвегії, чий обсяг становить 1 трлн доларів, оголосив про розпродаж акцій нафтогазового сектора на суму близько 7,5 млрд доларів США. Наразі фонд має близько 37 млрд доларів в капіталі більш ніж 340 нафтогазових компаній по всьому світу, однак, вочевидь, побоюється, що країни-виробники традиційної енергії можуть залишитися з так званими неконтрольованими активами – нафтохімічними запасами, які більше не потрібні світу, оскільки країни використовують більш чисті джерела енергії.

Останнім часом в Росії навіть лунають заклики вийти з угоди з картелем країн-виробників нафти ОПЕК+, яка забезпечує високі ціни на нафту і тим самим начебто сприяє рентабельності видобутку недешевої сланцевої нафти в США. При цьому таке рішення Москви разом зі збільшенням видобутку може призвести до падіння цін і зменшення доходів федерального бюджету, що поставить під загрозу купу військових і соціальних програм, що забезпечують стабільність путінського режиму. До того ж специфіка цього бізнесу така, що просте збільшення обсягів видобутку мало що означає без забезпечення шляхів постачання, потужностей для переробки та здобуття платоспроможних клієнтів. А це не досягається простими указівками з Кремля.        

Є різні думки й щодо реальних переваг для Росії 55-мільярдного мегапроекту щодо постачання газу в Китай – «Сила Сибіру». Як зазначив впливовий британський Economist: «його [Газпрому] клієнти все більше використовуватимуть альтернативні варіанти, такі як СПГ та відновлювальні джерела енергії, що дасть змогу тиснути на Газпром у перемовинах. Трубопроводи Путіна можуть бути лотереєю, яка в довгостроковій перспективі загрожує не принести виграшу».

Тобто врешті-решт почали відчуватися наслідки згубних рішень 2014-2015 років, коли Кремль окупувавши Крим, розпочав збройну агресію на Сході України та втрутився у Сирію, а згодом активізував інформаційні провокації в різних європейських країнах і врешті-решт обурив усіх «справою Скрипалів». Очевидно, багато хто у світі вже переглядає свої попередні оцінки Росії, як можливого партнера.  

Нам же, в Україні, слід бути готовими до подальших спроб Росії вплинути на ситуацію в Україні. З точки зору національної безпеки, особливу  увагу сьогодні Києву слід приділити моніторингу відносин Москви й Мінська, адже тут можливі різні сценарії розвитку.

Експерти
Олександр Поліщук

Олександр Поліщук

Військовий дипломат, експерт з питань оборонного будівництва та безпеки. Публікації
Андрій Клименко

Андрій Клименко

Голова спостережної ради Фонду, експерт з питань Криму, головний редактор сайту http://www.blackseanews.net/ Публікації
Богдан Яременко

Богдан Яременко

Засновник Фонду, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олег Бєлоколос

Олег Бєлоколос

Голова правління, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Олександр Хара

Олександр Хара

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики, заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Публікації
Олексій Куроп’ятник

Олексій Куроп’ятник

Експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Публікації
Ольга Корбут

Ольга Корбут

Фахівець-аналітик з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Тетяна Гучакова

Тетяна Гучакова

Експерт з питань тимчасово окупованих територій Публікації
Юрій Смєлянський

Юрій Смєлянський

Економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, голова правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» Публікації