Олег Бєлоколос
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
«Китай починає випробування нового авіаносця», «Піднебесна запустила в космос два нових супутники», «Китайські ракети загрожуватимуть Тайваню», «Бурхливий розвиток китайської оборонної індустрії» – приблизно такі заголовки публікують провідні світові та регіональні ЗМІ майже щодня. А нещодавно журналісти CNN зробили великий інтерактивний репортаж під більш ніж красномовною назвою: «Битва за Південно-Китайське море», у якому наочно показали процес реалізації регіональних амбіцій Пекіна, зокрема у зміцненні позицій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Спробуємо розібратися, чому ж Китай сьогодні постійно перебуває в центрі уваги провідних медіа.
Як відомо, на початку цього року Всекитайські збори народних представників не лише скасували обмеження щодо перебування на посаді голови КНР, а й проголосували за включення до конституції Китаю політичної філософії лідера країни – «Думок Сі Цзіньпіна про соціалізм з китайськими особливостями на нову еру». Про підґрунтя такого кроку представників китайського народу зазначалося в матеріалі «Нова ера Китаю».
Тепер, вочевидь, слід поглянути більш прискіпливо на те, що саме є соціалізмом з китайськими особливостями.
На перший погляд здається, що саме питання є суто теоретичним і не пов’язаним із поточними подіями у світі. Однак це не зовсім так, адже засадничі основи зовнішньополітичного курсу тієї чи іншої країни, особливо такої, як КНР, визначають провідні міжнародні тенденції, що формують сучасний світовий порядок. А зовнішня політика, адекватна сучасному непростому часу, це не наївні заклики або звернення, а ретельний збір інформації й аналіз мотивації дій інших держав та їхніх лідерів, на підставі яких узагальнюються відповідні висновки та розробляються підходи до вирішення національних завдань.
Отже, як свідчать офіційні китайські джерела, соціалізм з китайськими особливостями базується на своєрідній тріаді: ідеологічній спадщині Мао Цзедуна (від неї не відмовляються), підходах відомого реформатора Ден Сяопіна та баченні визначного державного діяча Ху Цзіньтао – це теорія; політичному устрої з безсумнівною керівною роллю Комуністичної партії Китаю – це система; підтриманні постійного розвитку країни в усіх галузях – це практика.
При цьому одним із важливих і невід’ємних складників політичного курсу сьогоднішньої КНР, що ґрунтується на китайському варіанті соціалізму, є теза про те, що материковий Китай і Тайвань належать до одного Китаю як неподільного цілого.
Очевидно, саме тому Пекін так гостро реагує на будь-які повідомлення про посилення співпраці між США і Тайванем у сфері безпеки. До речі, історики вважають, що саме невдачі Пекіна в численних конфліктах з Тайванем у 50-х роках минулого сторіччя, масштабну підтримку якому надавав Вашингтон, спонукали китайських комуністів до розробки власної ядерної зброї. Більш того, на думку деяких експертів, питання статусу Тайваню стає сьогодні одним із найважливіших у світовій політиці, адже його вирішення у відомій концепції «одна країна, дві системи», чого так бажає Пекін, не лише означатиме реалізацію давніх національних прагнень Китаю та кардинальну зміну геополітичної ситуації в регіоні, а й відкриватиме для Піднебесної нові зовнішньополітичні горизонти.
Між тим положення про посилення американсько-тайванської співпраці міститься в «Національному оборонному бюджеті на 2019 рік», який нещодавно підписав президент США Дональд Трамп: «Сполучені Штати мають зміцнювати оборонне й безпекове співробітництво з Тайванем задля розвитку потужних і сучасних оборонних сил Тайваню, спроможних забезпечити його належну самооборону».
Показово, що водночас у цьому документі також визнається, що «довгострокова стратегічна конкуренція з Китаєм є головним пріоритетом для Сполучених Штатів, що вимагатиме інтеграції таких компонентів національної потуги, як дипломатичні, економічні, розвідувальні, правоохоронні, військові, задля забезпечення захисту і зміцнення національної безпеки».
Тим часом курс Тайваню на посилення оборонної взаємодії зі США, безперечно, слід розглядати в контексті сучасної стратегії Народної армії Китаю (НАК), що базується на збільшенні можливостей сухопутних сил, авіації і флоту та їхній спроможності щодо влучного ураження цілей на острові. Про останнє, зокрема, свідчить збільшення кількості військових навчань НАК навколо Тайваню та нещодавнє придбання КНР російських зенітно-ракетних комплексів С-400 «Тріумф».
Отже, Китай твердо дотримується своєї зовнішньополітичної лінії на недопущення повної незалежності Тайваню, стикаючись при цьому з усе більшою протидією з боку США. Саме це протистояння вочевидь є однією з головних причин постійної уваги ЗМІ до Китаю та його амбіцій.
