Щорічний Індекс стану демократії у світі
Аналітичний підрозділ авторитетного журналу The Economist опублікував 11-й щорічний Індекс стану демократії у світі. Рейтинг 165 країн складається з п’яти показників: виборчі процеси та плюралізм; громадянські свободи; функціонування уряду; політична участь громадян та політична культура. Країни групуються за чотирма категоріями: повні демократії, демократії з хибами, гібридні та авторитарні режими.
Україна перебуває на 84-му місці та належить до гібридних режимів. Загальний бал 2017 та 2018 років становить 5,69, що є погіршенням порівняно з двома попередніми роками (5,7). Найменшу оцінку ми здобули за показником функціонування уряду (3,21), а найбільшу – за участь громадян у політичних процесах (6,67). Україна поступається Албанії (76-те місце), Молдові (79-те) та Угорщині (81-ше), а за нами йдуть Гондурас (85-те), Грузія (89-те) та Киргизія (98-ме). Росія та Казахстан визнані авторитарними й посідають 144-те місце, їх випередили Афганістан (143-тє) та Куба (142-ге).
Порівняно з минулим роком, 48 країн покращили, у той час як 42 – погіршили свої загальні показники. Якщо брати до уваги кількість населення, то відсоток людей, що живуть у тій чи іншій формі демократії, знизився з позаминулорічних 49,3% до 47,7%. Тож 20 країн насолоджуються повною демократією (4,5% населення планети), 55 – частковою (43,2%), водночас потерпають від гібридних 16,7% (39 країн) та авторитарних режимів 35,6% (53 країни) населення, завдячуючи передусім Китаю.
П’ятірку світових демократій очолюють Норвегія, Ісландія, Швеція, Нова Зеландія та Данія. До п’ятірки демократій з хибами входять Південна Корея, Японія, Чилі, Естонія та США. Замикають список найгірших режимів (у порядку зростання) Північна Корея, Сирія, Демократична Республіка Конго, Центральноафриканська Республіка й Чад. Безумовно, такі рейтинги мають свої вади, але вони принаймні можуть дати привід замислитися, у якому напрямку рухатись і на кого слід рівнятись.
Близькосхідне турне державного секретаря США
На тлі емоційної реакції деяких медіа та експертів на рішення Дональда Трампа щодо швидкого виведення американських військових з території Сирії, державний секретар США Майк Помпео розпочав свій семиденний візит по Близькому Сходу. Програмою поїздки передбачено відвідання главою американської дипломатії Йорданії, Єгипту, Бахрейну, Об’єднаних Арабських Еміратів, Катару, Саудівської Аравії та Кувейту.
Очевидною метою цього близькосхідного турне є певне заспокоєння партнерів по коаліції з боротьби проти Ісламської держави (ІД) та роз’яснення сучасного курсу США. Майк Помпео, ймовірно, хотів би заохотити впливові країни регіону до більш активної співпраці у сфері протидії тероризму, а також з’ясувати їхні позиції щодо амбітної зовнішньої політики Ірану, яка викликає занепокоєння Вашингтона.
Однак певна несподіванка вже сталася: державний секретар США здійснив непередбачену зупинку в Іраку, де не лише провів змістовні зустрічі з тамтешнім керівництвом, а й зустрівся з представником курдистанського регіонального уряду.
Тобто, усупереч багатьом нещодавнім твердженням, Вашингтон зовсім не збирається йти з Близького Сходу, як би цього не хотілося декому в Москві й Тегерані.
Центристи прагнуть зберегти своє лідерство в новому Європарламенті
Для український політиків час переглядати своїх союзників у Європарламенті (ЄП). «Велика коаліція» (Європейська народна партія, ЄНП) право- та лівоцентристів у Європейському парламенті може втратити лідерство й навіть розпастися. На це вказують результати останнього опитування агенції VoteWatch.
За існуючих тенденцій вперше після 1979 року ця найбільша політична група центристських партій Європи ризикує не сформувати більшість у новому складі ЄП. Її новий лідер Мартін Вебер, представник ХСС із Баварії, активно маневрує задля уникнення сценарію опинитися в опозиції. Ще місяць тому прогнози щодо втрати ЄНП підтримки виборців були більш скромними та обмежуватися лише зниженням рівня її підтримки при збереженні шансів залишитися лідером у Європарламенті нового складу.
ЄНП вважають соціалістів та лібералів своїми природними союзниками, однак соціалісти суттєво ослабли. Тому центристи оголосили свій блок відкритим для союзів з різними силами, включно з «Консерваторами та реформістами» (ECR). Дійшло до того, що Мартін Вебер вирішив не звужувати виборчу кампанію ЄНП до традиційного проєвропейського дискурсу й заявив, що його блок прагне змінити напрямок розвитку Європейського Союзу, рух до якого започаткувала Єврокомісія під проводом Жан-Клода Юнкера. Не виключає Вебер навіть єднання з ультраправими Австрії та Болгарії. Також він залишає можливість приєднання до ЄНП навіть для ультраправих популістів Італії Маттео Сальвіні (якщо ті вийдуть із групи Консерваторів та реформістів) і сподівається на союз із румунськими соціалістами та Фідесом Віктора Орбана з Угорщини. Водночас проєвропейські сили ще мають шанс створити більшість у новому Європарламенті завдяки посиленню позицій лібералів групи ALDE.
Олександр Хара, Олег Бєлоколос та Олексій Куроп’ятник, Фонд «Майдан закордонних справ»
