Олексій Куроп’ятник
експерт фонду «Майдан закордонних справ»
22 листопада Верховна Рада внесла зміни до Конституції щодо «стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору». Водночас сама концепція ЄС увійшла в період змін та деформацій, адже головні її носії, ліво- та правоцентристські партії Європи, поступаються радикальним та націоналістичним політсилам, котрі бачать майбутній Євросоюз інакшим, ніж це собі уявляли батьки-засновники Жан Моне та Робер Шуман. Це бачення тепер не лише не передбачає створення єдиної нації «загальноєвропейців» та Європи регіонів замість союзу країн-членів, а й взагалі ставить під сумнів необхідність рухатися до подальшого об’єднання. Така тенденція стурбувала значну частину ліберально налаштованих виборців у Європі, що зумовило зростання популярності «зелених» та лібералів на тлі занепаду традиційних лівоцентристів. Відповідно, на нещодавніх виборах «зелені» вдвічі посилили свої позиції в консервативній Баварії, де стали другою партією. Останні опитування показали, що «зелені» мають більшу популярність, ніж лівоцентристські соціал-демократи, партнери по коаліції Ангели Меркель, із 17% підтримки виборців (торік ця підтримка сягала лише 8,9%). На місцевих виборах у Бельгії «зелені» здобули третину місць та очолили адміністрацію кількох районів Брюсселя. У Люксембурзі на останніх виборах ця партія отримала половину депутатських мандатів. Нові ідеї «зелених» Голландії виявилися спроможними подолати зростання популізму в країні: за рік підтримка цієї партії зросла з 9% в до 13%, їхня парламентська група збільшилася з чотирьох депутатів до 14. У результаті в цих країнах «зелені» мають більший рівень підтримки виборців, ніж традиційні лівоцентристські партії.
Хоча в 1995-2005 рр. «зелені» входили до правлячої коаліції Герхарда Шредера як молодші партнери, дуже мало «зелених» увійшло у національні уряди Європи після фінансової кризи 2008-2009 рр. Тож їм не доводилось ухвалювати важкі рішення про скорочення бюджетних витрат, як це робили центристські партії, репутація яких найбільше постраждала через наслідки таких рішень[1]. Зростання популярності європейських «зелених» відбувається переважно у процвітаючих країнах, де наслідки політики скорочення бюджетних витрат не стали болючими для більшості населення. Однак саме в цих країнах основним політичним питанням для обговорення стала політика міграції. У менш благополучних країнах Європи зростання популярності відчули ліворадикальні політичні сили.
Початок відновлення популярності «зелених» у Європі припав на 2011 рік, після аварії на АЕС Фукусіма-1 у Японії. На тлі традиційного протистояння правих та лівих ця тенденція трансформувалася в ідеологічні дискусії, набула структурного характеру. Так, гасло баварських зелених «Замість розповсюдження страху додати сміливості» стало основним посланням до виборців, ключовим для зростання популярності їхньої партії на тлі «бруталізації» політичного дискурсу[2].
За таких умов «традиціоналісти» Європи задля збереження концепту ЄС роблять ставку на лібералів (рух Еммануеля Макрона «Вперед, республіко!») та «зелених», які мають потенціал згуртувати навколо себе «проєвропейських виборців». Занепокоєння щодо майбутнього об’єднаної Європи посилилося у зв’язку з початком виборчої кампанії до Європарламенту та формуванням нового складу Єврокомісії, що може призвести (поруч зі зміною лідерів) до зміни політичного курсу Євросоюзу. Ставка на «зелених» робиться тому, що ця політична сила, на відміну від радикалів та націоналістів, не ставить під сумнів саму потребу в Євросоюзі, його первинну концепцію в частині створення «нації загальноєвропейців» та «Європи регіонів». «Зелені» лише наполягають на розвитку первинного плану та наполягають на фундаментальній зміні економічного та соціального порядку денного ЄС.
23-25 листопада ц. р. в Берліні пройшов з’їзд «зелених» Європи. Місце було обране з урахуванням поточного успіху політсили в цій країні. На заході були присутні майже 100 представників «зелених» з усіх країн Європи, які ухвалили 12 пріоритетів, що формують європейський маніфест «зелених». Головними у їхній виборчій кампанії до Європарламенту стали питання соціальної справедливості та переходу до економіки з низьким рівнем вуглецю, котрі потужно підтримує європейський бізнес. Про це заявили обрані кандидати до Європарламенту від німецьких «зелених» Ска Келлер (Ska Keller) та Бас Айкхут (Bas Eickhout).
Спільний маніфест «зелених» має суто економічну перспективу, судячи з його 12 пунктів. Двадцять років тому це було нелогічним для них, але тепер усе змінилося. Пріоритетом маніфесту стали соціально орієнтовані питання, зокрема створення «зеленої» інфраструктури та спільний розвиток цифрових і чистих технологій. Крім того, маніфест «зелених» закликає до «пристойного мінімального доходу» та до ухвалення спільних правил щодо мінімальних соціальних прав. «Зелені» пропонують виборцям проєвропейську перспективу, гуманні підходи до імміграційної політики та ясні рішення для проблем виживання людства, зокрема щодо кліматичних змін, біологічного розмаїття та сталого розвитку (зменшення навантаження на природу планети факторів життєдіяльності людини).
За шість місяців до виборів нового Європарламенту «зелені» стали більш войовничими та мобілізованими. Філіп Ламбер (Philippe Lamberts), голова європейської політичної групи «Зелені»/EFA, так визначив політичну програму: «Кліматичні зміни вбивають, шкідливі викиди вбивають, нездорова їжа вбиває, скорочення бюджетних витрат вбиває, бідність вбиває, експорт озброєнь вбиває. Саме тому ми боремося». Найбільшу підтримку «зелені» мають серед кваліфікованих робітників, найчастіше молодих заможних містян, раніше типових прихильників лівих партій[3]. «Зелені» політики є переважно молодими, енергійними, із відмінним від інших стилем реалізації своїх ідей. Вони говорять прямо, чітко окреслюють межі того, що зможуть зробити, а що не зможуть. Це своєрідна суміш ідеології та прагматизму, яка ставить у центр політичної діяльності персональний вибір свого серця.
Однак «зелені» ще не готові замінити центристські партії Європи як продовжувачі проекту «об’єднаної Європи». Їхні політичні позиції досі не провідні в Європі, а їхні лідери поки не вважають за доцільне співпрацювати з потенційними союзниками – лібералами на кшталт партії Макрона. У розрізі економіки програмні засади «зелених» суттєво відрізняються від підходів лібералів та Єврогрупи ALDE. На думку «зелених», діяльність ліберального уряду Макрона у Франції не веде до поліпшення соціальних стандартів, радше навпаки. Порядок денний «зелених» у сфері соціального захисту, охороні навколишнього середовища, економіки та кандидатури на посаду президента Єврокомісії робить партнерство з рухом Макрона маловірогідним. «Зелені» прагнуть чесної податкової системи, яка відсутня в партії Макрона, що проводить ліберальну економічну політику. Між «прогресивними» політсилами дійсно є значні розбіжності, однак це справляє позитивний ефект: виборцям немає потреби підтримувати популістські партії, якщо вони прагнуть змін.
Водночас обидві партії мають чимало спільних напрямків діяльності, у яких можна співпрацювати. Макрон відкрито прагне створити в ЄС коаліцію проєвропейських депутатів, цілі якої виходять за рамки ліберальних та центристських підходів і разом з цим спрямовані проти зростання націоналізму.
Тим, хто напередодні «виборчого» 2019 року активно займається партійним будівництвом в Україні, доцільно уважно приглядатися до новітніх тенденцій, які відбуваються на європейському ландшафті, що швидко трансформується, враховувати ці зміни і шукати собі потенційних партнерів та ідеологічних союзників. У такий спосіб наш шлях до Європи набере більш практичних рис.
